Рішення

від 16.12.2024 по справі 947/33709/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/33709/23

Провадження № 2/947/841/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2024 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

- представника позивача Одеської міської ради Павлюк Вікторії Сергіївни,

- представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

- представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в приміщенні суду у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Одеської міської ради

до ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ,

про скасування рішень про державну реєстрацію права власності,

визнання недійсними договорів,

скасування реєстрації декларації,

припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

шляхом знесення господарської будівлі та її складових частин,

ВСТАНОВИВ:

24.10.2023 року Одеська міська рада звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації декларації, припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення господарської будівлі та її складових частин, в якій позивач просить суд:

1. скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Щеплоцької Христини Богданівни від 21.06.2017 року індексний номер 35798820, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1281656551101), із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2. визнати недійсним договір купівлі-продажу 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10.08.2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. за № 1034;

3. скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Ганни Анатоліївни від 11.08.2017 року індексний номер 36579297, яким зареєстровано право власності ОСОБА_6 РНОКПП НОМЕР_2 на 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101);

4 визнати недійним договір купівлі-продажу 40/100 частки нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10.08.2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. за № 1031;

5. скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. від 11.08.2017 року індексний номер 36572097, яким зареєстровано право власності ОСОБА_6 на 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1281656551101);

6. скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД141173612568 щодо реконструкції нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 ;

7. скасувати рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни від 11.01.2018 року індексний номер 39166619, яким змінено загальну площу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1281656551101) з 30 кв.м. на 15 кв.м.;

8. визнати недійсним договір купівлі-продажу 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 22.01.2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С. за № 36;

9. скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Н.С. від 22.01.2018 року індексний номер 39301092, яким зареєстровано право власності ОСОБА_7 на 60/100 частки нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101);

10. визнати недійсним договір купівлі-продажу 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 22.01.2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С. за № 39;

11. скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чернягіної Н.С. від 22.01.2018 року індексний номер 39301709, яким зареєстровано право власності ОСОБА_8 на 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101);

12. визнати недійсним договір купівлі-продажу 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27.12.2018 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. за № 496;

13. скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т.В. від 27.12.2018 року індексний номер 44877455, яким зареєстровано право власності ОСОБА_3 на 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101);

14. визнати недійним договір купівлі-продажу 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27.12.2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. за № 497;

15. скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т.В. від 27.12.2018 року індексний номер 44878212, яким зареєстровано право власності ОСОБА_1 на 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101);

16. скасувати рішення державного реєстратора Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Козлова Ю.В. від 17.08.2022 року індексний номер 64520327, яким додано відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101), а саме зазначено складовими частинами нежитлову будівлю А, мостіння 1 та цистерну ІІ;

17. скасувати рішення державного реєстратора Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Козлова Ю.В. від 26.04.2023 року індексний номер 67348829, яким додано опис складової частини об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101), а саме додано площу мостіння І 155 кв.м.;

18. припинити право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101);

19. зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення нежитлової будівлі зі складовими частинами (нежитлова будівля А, мостіння І, цистерна ІІ) загальною площею 15 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101);

20. стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати у розмірі 52338, 00 грн.

В обґрунтування позову позивач Одеська міська рада посилається на те, що 10.02.2023 року на адресу Юридичного департаменту Одеської міської ради надійшов лист Київської районної адміністрації Одеської міської ради, з викладенням інформації, що за результатами перевірки, проведеної Київською районною державною адміністрацією Одеської міської ради було виявлено, що ТОВ «СГ ТОРГ» використовує земельну ділянку, орієнтовною загальною площею 0,0088 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування, що в свою чергу, свідчить про самовільне зайняття вказаної земельної ділянки. Київська районна адміністрації Одеської міської ради склала відповідний акт, на підставі якого було видано розпорядження від 28.12.2022 року «Про демонтаж незаконно розміщених об`єктів».

За наслідком чого, позивачем за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.06.2017 р. зареєстровано право власності ОСОБА_5 з відкриттям розділу на нежитлову будівлю, загальною площею 30 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1281656551101, номер відомостей про речове право: 21037048. Державна реєстрація речового права на нерухоме майно проведена 21.06.2017 р. Як вказує позивач, у подальшому відбулись численні незаконні відчуження вказаного об`єкта нерухомого майна, а також зміни його характеристик. На день звернення до суду з даним позовом, відповідно до реєстру власниками спірного об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , складовими частинами якої зазначено нежитлову будівлю А, мостіння І та цистерну II, є ОСОБА_3 (розмір частки права власності 60/100) та ОСОБА_1 (розмір частки права власності 40/100).

Позивач також вказує, що первісний власник спірного об`єкту ОСОБА_5 належним чином не набув права власності на спірний об`єкт, а відтак не мав права відчужувати його будь-яким третім особам, в тому числі ОСОБА_6 (відповідач 2), шляхом укладання договорів купівлі-продажу від 10.08.2017 р. № 1031 та № 1034. Аналогічно, ОСОБА_6 не мав права відчужувати об`єкт на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які, в свою чергу, не могли відчужити його на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_1 . Також позивач вказує, що наданий відповідачем акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації не має жодної юридичної сили.

Одеська міська рада вказує, що вимушена звернутись до Київського районного суду м. Одеси з даним позовом, як власник земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси, оскільки незаконними державними реєстраціями права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , порушується право власності останньої на земельну ділянку за вказаною адресою, яка фактично незаконно була зайнята відповідачами по справі.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Коваленко О.Б.

Разом з позовом, позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову, за наслідком розгляду якої Київським районним судом міста Одеси в складі головуючого судді Коваленко О.Б. 26.10.2023 року постановлено ухвалу, якою заяву позивача задоволено. Вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1281656551101, а також шляхом заборони суб`єкта державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1281656551101.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Коваленко О.Б. від 21.11.2023 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Разом з позовом, позивачем було подано до суду клопотання про витребування доказів, яке ухвалою суду від 02.02.2024 року було задоволено та витребувано з Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради надати до Київського районного суду м. Одеси копію реєстраційної справи № 1281656551101, що зберігається в електронній формі, на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 15 кв.м. ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1281656551101).

16.02.2024 року на виконання вказаної ухвали суду до суду надійшли з Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради витребувані судом докази.

03.04.2024 року керівником апарату Київського районного суду міста Одеси, у зв`язку з припиненням повноважень судді Коваленко О. Б. з досягненням 65-річного віку, видано розпорядження №55 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, на підставі якого проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, відповідно до якого справу розподілено судді Калініченко Л.В., що підтверджується протоколом від 03.04.2023 року.

Оглянувши матеріали справи, судом встановлено, що позовна заява відповідає вимогам статті 175, 177 ЦПК України.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 05.04.2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

14.05.2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кукало О.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останні просить суд відмовити у задоволенні позову, з підстав його необґрунтованості, безпідставності, недотримання позивачем процедуру для звернення до суду з даним позовом, а відповідні дії позивача є надмірним тягарем для відповідача та порушенням на мирне володіння нерухомим майном. Додатково відповідачем було зазначено про пропуск позивачем строків позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

19.02.2024 року до суду від представника відповідача Бузаджи Дмитра також надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову.

29.02.2024 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_9 , в якому представник позивача вважає безпідставними доводи відповідача з огляду на наявність факту відношення спірного об`єкту нерухомого майна до об`єкту самочинного будівництва.

14.05.2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кукало О.М. додатково надійшла заява про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності, враховуючи, що 21.05.2018 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звертався до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про скасування вищевказаних спірних державних реєстрації, в якому останній вказував про дізнання інформації про порушене право внаслідок наявної державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 18.12.2017 року. За наслідком чого, оскільки Департамент комунальної власності є виконавчим органом Одеської міської ради, позивач вказує, що останній починаючи з 18.12.2017 року дізнався про своє порушене право, а звернення до суду з даним позовом, що мало місце 24.10.2023 року відбулось з пропуском строку позовної давності.

12.06.2024 року до суду від представник позивача надійшли письмові заперечення проти вказаної заяви з посиланням на те, що Одеська міська рада та Департамент комунальної власності є різними суб`єктами владних повноважень, наділеними окремими законними повноваженнями, за наслідком чого відсутні підстави для їх ототожнення в порядку одночасного дізнання інформації про порушене право.

14.10.2024 року судом у підготовчому судовому засіданні було ухвалено закрити стадію підготовчого провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

До судового засідання призначеного на 16.12.2024 року з`явились:

- представник позивача Одеської міської ради Павлюк В.С., яка підтримала заявлені вимоги та наполягала на їх задоволенні;

- представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , яка заперечувала проти задоволення позову та вважала наявними підстави для відмови у задоволенні позову;

- представника відповідача ОСОБА_9 Богданцева І.В., заперечувала проти задоволення позову та просила суд відмовити у його задоволенні.

Інші відповідачі по справі до судового засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином у відповідності до положень статті 128 ЦПК України, однак про причини неявки суд не повідомили, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень ст. 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Судом враховується, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»(даліКонвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, неявку відповідачів до судового засідання без поважних причин та строки розгляду справи, приймаючи думки наявних учасників справи, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 16.12.2024 року за наявною явкою учасників справи та на підставі наявних документів в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.06.2017 р. зареєстровано за ОСОБА_5 право власності з відкриттям розділу на нежитлову будівлю, загальною площею 30 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1281656551101, номер відомостей про речове право: 21037048.

Вказана державна реєстрація проведена державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Щеплоцькою Христиною Богданівною за наслідком винесення рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером №35798820 від 21.06.2017 року, яке винесено в свою чергу на підставі наступних документів підтверджуючих виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна: акту про готовність об`єкту до експлуатації, виданого 28.05.1998 року Інспекцією ДАБК виконкому Одеської міської ради; технічного паспорту №б/н вданого 22.05.2017 року ФОП ОСОБА_10 .

10.08.2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. за № 1034, за умовами якого ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору, 11.08.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Ганни Анатоліївни було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 36579297, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_6 на 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101).

Тієї ж дати, 10.08.2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. за № 1031, за умовами якого ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору, 11.08.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Ганни Анатоліївни було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 36572097, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_6 на 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101).

В подальшому ОСОБА_6 було розпочато здійснення дій з реконструкції нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані.

В подальшому було зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ОД141173612568 щодо реконструкції нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 , з якої вбачається, що датою початку будівництва є 27.11.2017 року, закінченням будівництва 15.12.2017 року, право на виконання будівництва є декларація видана Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, зареєстрована 27.11.2017 року за №ОД061173312328.

11.01.2018 року державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Мариною Миколаївною винесено рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за індексним номером 39166619, на підставі якого внесені зміни до записів про об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1281656551101, та змінено загальну площу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 з 30 кв.м. на 15 кв.м.

В подальшому, 22.01.2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С. за № 36, за умовами якого ОСОБА_6 продав ОСОБА_7 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору, 22.01.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 39301092, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_7 на 60/100 частки нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101).

Також, 22.01.2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С. за № 39, за умовами якого ОСОБА_6 продав ОСОБА_8 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору, 22.01.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 39301709, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_8 на 40/100 частки нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101).

27.12.2018 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу шістдесят сотих частин нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. за № 496, за умовами якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_9 придбав 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору, 27.12.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 44877455, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_3 на 60/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101).

Тієї ж дати, 27.12.2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу сорок сотих частин нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. за № 497, за умовами якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_11 придбав 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору, 27.12.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 44878212, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_1 на 40/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1281656551101).

17.08.2022 року державним реєстратором Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Козловим Ю.В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №64520327, яким до розділу об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1281656551101 нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , додано відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля А, мостіння 1 та цистерну ІІ.

26.04.2023 року державним реєстратором Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Козловим Ю.В. винесено рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 67348829, яким до розділу об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1281656551101 нежитлової будівлі загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , додано відомості про опис складової частини об`єкта нерухомого майна, а саме додано площу мостіння І 155 кв.м..

Позивач в даній справі вказує, що первісний власник ОСОБА_5 вищевказаного об`єкту нерухомого майна на підставі неналежних документів набув право власності на відповідне майно, яке в свою чергу є самовільним об`єктом нерухомого майна, державна реєстрація права власності на яке було здійснено незаконно, за наслідком чого не набув прав на подальше відчуження відповідного об`єкту нерухомого майна. Також, позивач вказує, що оскільки даний об`єкт є об`єктом самочинного будівництва, а земельна ділянка не відводилась та не передавалась у користування у відповідності до встановленого законом порядку, порушуються права територіальної громади міста Одеси внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другійстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та другастатті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Статтею 179 ЦК Українипередбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1ст. 181 ЦК Українидо нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Так, частинами 1, 4ст. 182 ЦК Українипередбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Слід зазначити, що низка інших нормативно-правових актів також містять визначення «нерухоме майно» та встановлюють його правовий статус. Однак, наведене уЦивільному Кодексівизначення нерухомого майна є узагальненим та характеризує його за трьома основними ознаками, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до нерухомого майна, а саме: - розташування на земельній ділянці; - переміщення неможливе без його знецінення; - переміщення неможливе без зміни його призначення.

Статтею 328 ЦК Українипередбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зіст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно дост.80ЗК України,суб`єктамиправа власностіна землює: а)громадяни таюридичні особи-на земліприватної власності; б)територіальні громади,які реалізуютьце правобезпосередньо абочерез органимісцевого самоврядування,-на землікомунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальнійвласності перебувають: а)усі землів межахнаселених пунктів,крім земельнихділянок приватноїта державноївласності; б)земельні ділянки,на якихрозташовані будівлі,споруди,інші об`єктинерухомого майнакомунальної власностінезалежно відмісця їхрозташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентованийст. 123 ЗК України.

Частиною 2ст. 152 ЗК Українипередбачено, що Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»,визначено, що самовільне зайняттяземельної ділянки-будь-якідії,які свідчатьпро фактичневикористання земельноїділянки завідсутності відповідногорішення органувиконавчої владичи органумісцевого самоврядуванняпро їїпередачу увласність абонадання укористування (оренду)або завідсутності вчиненогоправочину щодотакої земельноїділянки,за виняткомдій,які відповіднодо законує правомірними.

Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 по справі № 910/10987/18 дійшов висновку, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права. Критеріями дотримання такого балансу є: 1) втручання суб`єкта владних повноважень у приватне право особи є виправданим лише за умови, коли це є надзвичайно необхідним для захисту суспільних (публічних) інтересів; 2) можливість суб`єктів владних повноважень змінювати або відкликати окремі власні адміністративні рішення лише в інтересах суспільства, якщо це необхідно, але з урахуванням права та інтересів приватних осіб; 3) наявність обов`язкової та справедливої компенсації особі у разі втручання в її приватне право, що викликане суспільною необхідністю; 4) обов`язковість дотримання розумного співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається для захисту суспільного (публічного) інтересу, та засобами, які використовуються для її досягнення (Постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі№ 280/988/19.)

З метою дотримання необхідно (справедливого) балансу між суспільним (публічним) та приватним інтересами (принципу пропорційності) суд вважає за необхідне дослідити підстави, на якій ОСОБА_5 набув первинних прав власності на спірну будівлю по АДРЕСА_1 , та які були зареєстровані у спосіб передбачений діючим законодавством на момент такої реєстрації, що мала місце 21.06.2017 року.

Суд зазначає, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно достатті 331 Цивільного кодексу Українищодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченомустаттею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно доположень статті331ЦК України,право власностіна новостворененерухоме майно(житловібудинки,будівлі,споруди тощо)виникає змоменту завершеннябудівництва (створеннямайна). Якщодоговором абозаконом передбаченоприйняття нерухомогомайна доексплуатації,право власностівиникає змоменту йогоприйняття доексплуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженимпостановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року.

Відповідно до п. 40 вказаного Порядку, в редакції станом на час проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_5 , державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбаченихстаттею 27Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком.

Відповідно до п. 41 Порядку №1127 у вказаній редакції визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Згідно наданих Управлінням державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради на виконання ухвали Київського районного суду м.Одеси від 02.02.2024 року матеріалів реєстраційної справи № 1281656551101 на нерухоме майно нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , право власності за ОСОБА_5 було зареєстровано на підставі наданої ним заяви та: акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкту до експлуатації, виданого 28.05.1998 року Інспекцією ДАБК виконкому Одеської міської ради; технічного паспорту від 22.05.2017 року, складеного ФОП ОСОБА_10 .

Копія вказаного акту міститься в матеріалах реєстраційної справи щодо об`єкту нерухомого майна за №1281656551101 та згідно якого, вбачається, що державна технічна комісія у складі 4 членів визначила, що нежитлова будівля площею 30,00 кв.м. по АДРЕСА_1 , готова до експлуатації.

Позивач в спростування вказаного Акту, як підстави для проведення державної реєстрації права власності посилався на те, що останній не відповідає вимогам Положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення, затвердженого Постановою КМУ від 05.08.1992 року № 449, а також на те, що відповідний Акт відсутній в Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради.

Щодо даних доводів позивача, суд зазначає наступне.

Згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», вимоги даного положення стосуються прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення, однак відповідно до пункту 2 даної постанови, порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не включених до державного замовлення, визначається Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Державним комітетом у справах містобудування і архітектури.

Як вбачається спірний об`єкт належить до об`єкту приватного будівництва, що виключає можливість застосування норм вказаної постанови.

Станом на день складання акту від 28.05.1998 року діяли Державні будівельні норми Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджені наказом Державного комітету України у справах містобудування та архітектури від 05.10.1994 року № 48 (втратили чинність 18.10.2004 року). Вказаними норами було встановлено порядок, основні вимоги і умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів незалежно від їх форми власності та призначення, способів проведення будівельних робіт.

Згідно пункту 1.3. вказаних ДБН прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом

об`єктів державного замовлення здійснюється відповідно до Положення, затвердженого постановою КМУ від 05.08.1992 року № 449.

Згідно пункту 1.4. вказаних ДБН особливості прийняття в експлуатацію окремих закінчених будівництвом об`єктів державного та недержавного замовлення із специфічними умовами виробництва визначаються відповідними міністерствами, відомствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади на підставі Положення, затвердженого вищезазначеною постановою за погодженням з Державним комітетом України у справах містобудування і архітектури.

Згідно пункту 3.1. ДБН, порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом

об`єктів, які не є державною власністю, встановлюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Державним комітетом будівництва, архітектури та

житлової політики України. Ці об`єкти приймаються в експлуатацію за рішенням державних технічних комісій.

Згідно пункту 3.2 ДБН, державні технічні комісії призначаються районними,

районними міста Києва, Севастопольською міською державними адміністраціями та виконавчими органами міст обласного підпорядкування.

Згідно пункту 3.9. ДБН, результатом роботи державної технічної комісії є складання і підписання акта державної технічної комісії в якому приймається рішення про введення об`єкта в експлуатацію.

Як вбачається у відповідності до Акту, який слугував для первісної реєстрації права власності на спірний об`єкту нерухомого майна, останній було видано у відповідності до вимог п.3.1 3.9 ДБН.

Позивачем не наведено жодних спростувань відносно вказаного порядку передбаченого ДБН «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», затверджені наказом Державного комітету України у справах містобудування та архітектури від 05.10.1994 року №48, як і не надано жодних доказів, що вказаний Акт від 18.05.1998 року було скасовано чи визнано недійсним, тощо.

Щодо доводів позивача про не існування вказаного акту, з посиланням на лист Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 10.05.2023 року № 696-11.1.-29, суд вважає безпідставними, з огляду на те, що відповідно до поданого до позову вказаного листа, Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради підтверджено відсутність даного акту в департаменті, як і зазначено про незнайденість засвідчення даного акту у перевірених документах Київської районної адміністрації Одеської міської ради за 1998 рік.

Однак, саме відсутність у департаменті акту та не можливість знайдення інформації про його реєстрацію за наявними документами в департаменті не є належним підтвердженням невидачі відповідного документа.

Будь-яких інших належних доказів на підтвердження даних доводів позивачем до суду не надано, як і не зазначено інших доводів на підтвердження нікчемності відповідного Акту

За наслідком викладеного, а також враховуючи що у відповідності до положень ч.6 ст.81 ЦПК України доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях,суд вважаєбезпідставними доводипозивача проне виданнявказаного Акту,який засвідчуєприйняття доексплуатації спірногооб`єкту нерухомогомайна таслугував підставоюдля первісноїреєстрації прававласності нанього за ОСОБА_5 , як і доводи позивача що відповідний акт не створює юридичних наслідків.

Приймаючи вказані обставини, суд також відхиляє доводи позивача Одеської міської ради, що оскільки в КП «БТІ» ОМР, відсутні інвентаризаційна та реєстраційна справи на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а права власності зареєстровані ОСОБА_12 лише після спливу 19 років, то така поведінка вказує на недобросовістність відповідача та незаконні дії, спрямовані на самовільне захоплення земельної ділянки, враховуючи недоведеність та не спростованість належного введення у 1998 році до експлуатації спірної нежитлової будівлі.

Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127, що була чинною на момент проведення технічної інвентаризації будівлі по АДРЕСА_1 (22.05.2017 року), було визначено порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об`єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об`єктів; установлення вартості об`єктів.

Технічна інвентаризація проводиться у таких випадках:

- перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції та капітального ремонту;

- перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва;

- перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта

нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію.

В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника.

Технічна інвентаризація об`єктів нерухомого майна проводиться суб`єктами господарювання, у складі яких працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію у Мінрегіоні України та отримали кваліфікаційний сертифікат відповідно до статті 17 Закону України "Про архітектурну діяльність" та постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року N 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури".

Приймаючи вищевикладене, суд вважає недоведеними та необґрунтованими доводи позивача про те, що первісна спірна державна реєстрації права власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_12 була здійснена державним реєстратором на підставі не відповідних правовстановлюючих документів, які були не достатніми для прийняття відповідного рішення державним реєстратором, а також в порушення вимог пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженимпостановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року. Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_12 на нежитлову будівлю була здійснена державним реєстратором на підставі документів, які були достатніми для прийняття відповідного рішення державним реєстратором.

На підставі вищевикладеного, суд вважає необґрунтованою та не підлягаючою до задоволення вимогу позивача про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Щеплоцької Христини Богданівни від 21.06.2017 року індексний номер 35798820, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1281656551101), із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсними подальших укладених договорів купівлі-продажу даного нерухомого майна нежитлової будівлі, після набуття на нього права власності ОСОБА_5 , та скасування відповідних державних реєстрацій прав власності на дане нерухоме майно, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Право на оспорювання договору купівлі-продажу має також особа, яка не була стороною правочину (заінтересована особа). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третястатті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 655 ЦК Українипередбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або з обов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. 1ст. 656 ЦК України,предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно достатті 658 ЦК України,право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно зі ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилами, передбаченими ч. 1ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно дост. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 5ст. 216 ЦК Українипередбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи, що у судом відмовлено у задоволення вимоги позивача про скасування первісної державної реєстрації щодо спірного нерухомого майна нежитлової будівлі, суд вважає наступні вимоги позивача про визнання подальших договорів купівлі-продажу недійсними та скасування відповідних державних реєстрацій прав власності на дане нерухоме майно проведених на підставі вказаних договорів, не підлягаючими задоволенню як похідні вимоги, які залежать від наслідків розгляду первісної вимог.

Одночасно судом враховується, що позивачем вимоги про визнання договорів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав, як і вимога про скасування реєстрації декларації, заявлені в порядку захисту своїх прав як власника земельної ділянки, з посиланням на те, що відповідна ділянка була самовільно зайнята та на ній розміщений об`єкт самочинного будівництва, приймаючи що суд зазначає наступне.

У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139 св 19) Верховний Суд дійшов висновку, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39 гс 23) зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеногостаттею 376 ЦК Українипорядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Крім того, про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі №521/21538/19 (провадження № 61-204 св 22).

Таким чином, вимоги позивача про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав, як і вимога про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації також не підлягають задоволенню, за наслідком обрання неефективного способу захисту прав, що є самостійною і додатковою підставою для відмови у позові в цій частині вимог.

Щодо інших вимог позивача про припинення права власності на спірне нежитлову будівлю та звільнення земельної ділянки шляхом знесення даної будівлі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Наявність хоча б однієї із трьох ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі№ 520/17520/14-ц).

Верховний суд у постанові від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 зазначив, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

Так, згідно правової позиції суду, за змістом ч.7ст.376 ЦК Українизобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише в разі: 1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; 2) істотного порушення будівельних норм і правил.

У випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, ст. 376ЦК Українине ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови».

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4статті 376 ЦК України).

В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Верховний Суд у постановах від 23.11.2022 у справі № 910/14139/20, від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21, від 16.08.2022 у справі № 904/4339/21 дійшов висновку про те, що при вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Відповідно до частини 11 статті 120 Земельного кодексу України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченомустаттями 118,123або128цього Кодексу.

З посиланням на відсутність відведення та передання у власність чи користування земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля, позивачем надано до суду лист Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 10.02.2023 року за вих. №61/01-10 з якого вбачається, що останньою 27.12.2022 року були здійснені комісійні обстеження у складі представника Департаменту благоустрою міста Одеси Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради та Управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради у тому числі за адресою: АДРЕСА_2 . Також зазначено, що земельна ділянка, загальною площею 0,0088 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 встановлено, що ТОВ «СГ «ТОРГ», використовує земельну ділянку, за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання користування (оренду), що в свою чергу свідчить про самовільне заняття земельної ділянки. Також у даному листі зазначено, що Київською районною адміністрацією Одеської міської ради було складено 28.12.2022 року відповідне розпорядження про демонтаж незаконно розміщених об`єктів.

Однак, як вбачається, адресою місце знаходження спірної нежитлової будівлі є: АДРЕСА_1 , а власниками станом на час проведення вказаного обстеження були ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .

Доказів на підтвердження того, що користувачем вказаної нежитлової будівлі є ТОВ «СГ «ТОРГ», до суду не надано. За наслідком чого, суд вважає не підтвердженим, що вказаний лист та проведене обстежене Київською районною адміністрацією Одеської міської ради безпосередньо стосується ділянки на якій розташований спірна нежитлова будівля.

Позивачем надано до суду лист Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 12.05.2023 року за вих. №01-18/793 відповідно до якого повідомлено, що за наявною в Департаменті інформацією Одеською міською радою не приймалось рішень щодо передачі у власність або користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, судом враховується, що відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , що є останніми власниками нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , які набули право власності на дане майно в порядку спільної часткової власності на підставі належних відплатних правочинів - договорів купівлі-продажу, надано до суду копію заяви, згідно якої вони звернулися до Одеської міської ради з приводу оформлення права оренди земельної ділянки, на якій побудовано зазначену спірну нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради №01-26/394 від 13.06.2024 року, відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_9 повідомлено про необхідність надання графічних матеріалів з зазначеними межами земельної ділянки площею 0,0241 га та фотофіксацію земельної ділянки з метою отримання дозволу на розроблення проекту відведення в орендуземельної ділянки для розміщення і обслуговування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, відповідачами виконуються дії щодо належного оформлення землекористування у спосіб, передбачений статтями 123, 124 Земельного Кодексу України.

З урахуваннямчого суд вказує, що з виникненням прав власності на нежитлову будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в даному випадкупозивач ОМР.

У разі ж встановлення того, що власник нерухомого майна вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписівстатті 212 Земельного кодексу України.

Положеннямист.41 Конституції Українигарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На підставі вищенаведеного, суд визнає, що припинення права власності відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , за наслідком набуття права власності на дане майно на підставі належних договорів купівлі-продажу, а також приймаючи вчинення останніми дій з оформлення прав на дану земельну ділянку в межах передбачених законодавством прав, як і знесення даної будівлі, на думку суду є порушенням їх права власності, гарантованогостаттею 41 Конституції України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави повернути самовільну зайняту земельну ділянку передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи закону є доступними, чіткими та передбачуваними.

Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням комунальногомайна відповідно до загальних інтересів територіальної громади.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Приймаючи викладене, наявність порядку, що забезпечує власникам будівлі отримати у користування/власність земельну ділянку під наявною нежитловою будівлею та використання такого порядку відповідачами, як власниками будівлі у відповідних частках: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , який використаний останніми, а відповідні звернення перебувають на розгляді відповідного суб`єкта, свідчить про відсутність підстав для стверджень станом на час розгляду справи про відповідне самовільне захоплення останніми спірної земельної ділянки.

Також суд зазначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третястатті 13 ЦПК України).

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 05.01.2024 року по справі №367/7905/18 підтримав висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року по справі № 641/2156/19-ц (провадження № 61-7447св20), відповідно до якого зазначено, що:

«суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що реконструкція житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 проведена без отримання необхідних дозвільних документів, а реєстрація змін речового права проведена без документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, тому вважав, що наявні підстави для задоволення позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про скасування рішення державного реєстратора, апеляційний суд виходив з того, що до державного реєстратора із заявою про вчинення оскаржуваної реєстраційної дії ОСОБА_1 об`єктивно не міг звернутися, оскільки не був власником будинку, а міг звернутися лише попередній власник будинкуза адресою: АДРЕСА_1 , в інтересах якого і було вчинено оскаржувану реєстраційну дію. Тому, на думку апеляційного суду, не можливо з`ясувати, які саме права позивача порушені відповідачем ОСОБА_1 і в чому полягають його винні дії. Колегія суддів вважає, що дійшовши правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд припустився помилки при його мотивуванні. Так, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в пункті 58 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.Отже ОСОБА_1, як власник житлового будинку на час подання Харківською міською радою розглядуваного позову, є належним відповідачем та вирішення заявлених вимог впливатиме на його зареєстроване право власності.Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17, відповідно до якихновий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва».

Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 року по справі №727/10017/18 підтримав також вищевказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року по справі № 641/2156/19-ц (провадження № 61-7447св20) та за наслідком чого дійшов до висновку, що: «Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не змінювали позовних вимог; належними відповідачамиза позовамиОСОБА_9,ОСОБА_10мали бутисаме ОСОБА_4,ОСОБА_5,ОСОБА_6,ОСОБА_7,ОСОБА_8,як новівласники спірнихапартаментів № НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_5, НОМЕР_7, НОМЕР_8 , НОМЕР_9 за адресою: АДРЕСА_3 , до яких позовні вимоги ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не пред`являлись. Тому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами за позовними вимогами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Тому постанову апеляційного суду необхідно змінити шляхом викладення її в редакції цієї постанови в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за їх позовами про знесення самочинно збудованого майна, про приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з тим, що ці позовні вимоги до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не пред`являлися, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами; ОСОБА_11 вимог про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв.».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від10 березня 2021 рокув справі № 226/817/19 (провадження № 61-6327св20) зазначено, що: «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеномуЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позовуобов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Приймаючи вказані висновки, судом встановлено, що позивачем пред`явлені вимоги про зобов`язання звільнення спірної самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення спірної нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , до відповідачів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Однак, як вже судом встановлено, останніми власниками спірної нежитлової будівлі є відповідачі ОСОБА_1 з часткою 40/100 та ОСОБА_3 з часткою 60/100 часток. Позивачем відповідних вимог про звільнення спірної самовільно зайнятої земельної ділянки до теперішніх власників нежитлової будівлі не заявлено.

За наслідком чого суд доходить до висновку, що вимоги позивача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення господарської будівлі та її складових частин, пред`явлені до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні.

Приймаючи викладене, ухвалюючи рішення суду в даній справі, суд враховує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, оцінивши усі докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає позов Одеської міської ради до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , про скасування рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації декларації, припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення господарської будівлі та її складових частин, не обґрунтованим, за наслідком чого у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, суд вважає відсутніми підстави для застосування, приймаючи відмову у задоволені позову з інших самостійних підстав, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19, відповідно до якої суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19).

Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачеві у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, відшкодуванню не підлягають.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст.1-18,76-89,141,223, 246, 263-266, 267,268,273,352,354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Одеської міськоїради (місцезнаходження:65026,м.Одеса,пл.Думська,1)до ОСОБА_5 (місцепроживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 (місцепроживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_7 (місцепроживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_8 (місцепроживання: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_3 (місцепроживання: АДРЕСА_7 )та ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_8 ),про скасуваннярішень продержавну реєстраціюправа власності,визнання недійснимидоговорів,скасування реєстраціїдекларації,припинення прававласності тазвільнення самовільнозайнятої земельноїділянки шляхомзнесення господарськоїбудівлі таїї складовихчастин відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено в межах десятиденного терміну.

Повний текст рішення суду підписано та відправлено до Єдиного державного реєстру судових рішень по виходу головуючого судді з частини щорічної відпустки - 27.12.2024 року.

Головуючий Л. В. Калініченко