Рішення

від 05.12.2024 по справі 504/4013/24

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №504/4013/24

Провадження №2/504/2538/24

Комінтернівський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024с-ще Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права на житловий будинок, в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, яким просить:

Встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактично прийняла спадщину за законом, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право приватної власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 61,8 кв.м., житловою площею 28,6 кв.м., допоміжною площею, 33,2 кв.м.,, який належав спадкодавеці на підставі запису у погосподарській книзі Красносільської сільської ради Комінтернівського (нині - Одеського) району Одеської області, книга № 40, сторінка № 19, особовий рахунок № НОМЕР_2 за 2024 рік, в АДРЕСА_1 , рік забудови 1973, який розташований на земельній ділянці площею 20,0 га.

Заявник стверджує, що за життя на підставі запису у погосподарській книзі Красносільської сільської ради Комінтернівського (нині - Одеського) району Одеської області, книга № 40, сторінка № 19, особовий рахунок № НОМЕР_2 за 2024 рік, ОСОБА_2 на праві власності належав житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 61,8 кв.м., житловою площею 28,6 кв.м., допоміжною площею, 33,2 кв.м., , в АДРЕСА_1 , рік забудови 1973, який розташований на земельній ділянці площею 20,0 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина.

Заявниця стверджує, що вона фактично прийняла спадщину, оскільки фактично проживала зі спадкодавицею на день її смерті.

Сторони у судове засіданні не з`явились, сповіщені належним чином про дату, час та місце його проведення.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 на праві власності належав житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 61,8 кв.м., житловою площею 28,6 кв.м., допоміжною площею, 33,2 кв.м., , в АДРЕСА_1 , рік забудови 1973, який розташований на земельній ділянці площею 20,0 га., що встановлено судом зі змісту витягу № 224 від 17.06.2024 року виданого Красносільською сільською радою Одеського району Одеської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина.

Відповідно до змісту довідки № 240 від 24.06.2024 року старости с. Іванове ОСОБА_2 , проживала по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 .

Спадкова справа до майна ОСОБА_2 не заведена.

Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 є рідною онукою ОСОБА_2 , яка після смерті бабці фактично вступила в управління спадковим майном.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом?якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов?язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то спірні правовідносини, що пов`язані із відкриттям та прийняттям спадщини після смерті такої особи на той час були врегульовані нормами ЦК УРСР у редакції 1963 року.

За правилами статей 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.

Статтею 535 ЦК УРСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка).

При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Статтею 561 ЦК УРСР було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Разом із цим, на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, які мали право на обов?язкову частку в спадщині на підставі статті 535 ЦК УРСР, у тому числі й малолітні діти спадкодавця, проте не здійснили дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР), мали право звернутися з позовом про продовження строку для прийняття спадщини (стаття 550 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 553 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов?язком спадкоємця.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 фактично вступила в управління майном бабці, то вона в силу закону, вважається такою, що фактично прийняла спадщину.

Проте, в теперішній час вона отримати свідоцтво про право на спадщину за законом не має можливості, оскільки відсутня державна реєстрація права власності на житловий будинок за спадкодавцем.

Станом на час смерті правовстановлюючих документів на вказаний будинок не було.

Відповідно до п.4 «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» затвердженої наказом Міністерства комунального господарства УРСР від 31.01.1966, чинною на момент будівництва спірного будинку, реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Відповідно до п.6 Інструкції, не підлягають реєстрації будинки та домоволодіння, які розташовані на територіях, що вилучені з віддання місцевих Рад депутатів трудящих постановами Уряду (на землях промислових підприємств, транспорту, Міністерства оборони СРСР та ін.).

Не підлягають реєстрації також будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Таким чином, на час будівництва спірного будинку, який побудований в сільському населеному пункті, реєстрація права власності не передбачалася.

Відповідно п.3.1. листа ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном.

Таким чином, право власності ОСОБА_2 було належним чином зареєстровано за її життя, що повністю доведено витягом з погосподарської книги, що відповідає ознакам правовстановлюючого документу.

Таке право спадкодавеці безумовно підлягає успадкуванню заявницею.

Оскільки спадкоємець не має можливості у нотаріальному порядку оформити своє право на спадщину, то тільки в судовому порядку він має можливість захистити своє право.

Суд знаходить вимоги позову обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 549, 560,561,564 ЦК УРСР, п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, ст.ст. 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права на житловий будинок, в порядку спадкування за законом, - задовольнити.

Встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактично прийняла спадщину за законом, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право приватної власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 61,8 кв.м., житловою площею 28,6 кв.м., допоміжною площею, 33,2 кв.м., який належав спадкодавеці на підставі запису у погосподарській книзі Красносільської сільської ради Комінтернівського (нині - Одеського) району Одеської області, книга № 40, сторінка № 19, особовий рахунок № НОМЕР_2 за 2024 рік, в АДРЕСА_1 , рік забудови 1973, який розташований на земельній ділянці площею 20,0 га.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко