Рішення

від 05.12.2024 по справі 369/12159/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12159/24

Провадження № 2/369/6620/24

РІШЕННЯ

Іменем України

05.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Липченко О.С.,

за участі представника позивача ОСОБА_1

за участі представника відповідача ОСОБА_2

за участі представника третьої особи Хомутовського В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр-транс-кепітал», Головний сервісний центр МВС про визнання недійним договору купівлі-продажу транспортного засобу, -

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 . Свої вимоги мотивує тим, що 05 вересня 2003 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 . На даний час шлюбні відносини припинені між ними та вони проживають окремо, але питання розірвання шлюбу та поділу майна подружжя між ними поки ще не вирішувалось. За час зареєстрованого шлюбу ними придбано майно, яке є їх спільною сумісною власністю, та підлягає поділу. Але 27 червня 2024 року її чоловік ОСОБА_4 уклав без її відома договір купівлі-продажу транспортного засобу №8041/2024/4711741, яким було відчужено автомобіль Mercedes-Benz, дата випуску 2021 рік, державний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, VIN код НОМЕР_2 . Спірний автомобіль належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та був придбаний під час шлюбу.

Вказує, що вона згоди на продаж автомобіля не давала, а відповідач не повідомив, що продав автомобіль, а тому вважає, що такий договір купівлі-продажу є недійсним в силу закону, оскільки у відповідача та третьої особи існували домовленості, спрямовані на зменшення обсягу спільного майна подружжя. Вважає такі дії умисними. Усувати порушення її права у добровільному порядку відповідач відмовляється, тому вважає своє право порушеним.

Просила суд визнати недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу №8041/2024/4711741 від 27.06.2024 року на автомобіль Mercedes-Benz, дата випуску 2021 рік, державний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, VIN код НОМЕР_2 .

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача та представник третьої особи заперечували щодо поданого позову та просили відмовити в його задоволенні. Вказали, що договір укладений з дотриманням всіх вимог чинного законодавства. Право власності на автомобіль зареєстровано за відповідачем, який і користувався ним, а також всі права підтверджувались і свідоцтвом про право власності, яке надав відповідач при укладення оспорюваного договору. Відповідно до вимог чинного сімейного кодексу, вважається, що один із подружжя діє за згодою іншого. Але даний автомобіль належав на праві особистої власності лише чоловіку. На час укладення договору, ОСОБА_3 жодних заперечень не висловлювала, тому її окрема згода не вимагалась при підписанні договору. Просили відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При розгляді справи судом встановлено, що 05 вересня 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану м. Красний Луч Луганської області.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Так, згідно з частиною 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Статтею 114 СК України визначено, що у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Статтями 119, 120 СК України передбачена можливість подружжя клопотати про встановлення режиму окремого проживання.

Підставами встановлення режиму окремого проживання подружжя є: 1) за взаємною заявою подружжя, коли дружина та чоловік не можуть проживати разом і не заперечують на встановлення такого режиму (наприклад: тривалий від`їзд або відрядження, позбавлення волі одного з подружжя); 2)за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно (наприклад: негідна поведінка одного з подружжя, зрада, психологічний тиск або інші прояви домашнього насильства), коли ініціатором роздільного проживання виступає лише один із подружжя.

Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судами. Порядок його встановлення залежить від того, як ставиться дружина та чоловік до факту роздільного проживання. Оскільки режим окремого проживання породжує для обох сторін ряд правових наслідків, позивач має подати до суду відповідне обґрунтування такого позову.

За взаємною згодою подружжя суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.

З наданих сторонами пояснень та доказів не можливо встановити саме з якого часу подружжя почали проживати разом та припинили свої відносини, факт сумісного та роздільного проживання. Враховуючи наведене, суд при вирішенні спору про належність спірного майна подружжю враховує період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 05 вересня 2003 року.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Встановлено, що у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а саме 14 липня 2023 року придбано автомобіль Mercedes-Benz, дата випуску 2021 рік, державний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, VIN код НОМЕР_2 , що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_4 .

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

На підтвердження своїх доводів щодо вкладення у купівлю спірного автомобіля лише особистих коштів позивач не надав належних та допустимих доказів, не спростував презумпції спільності майна подружжя. У судовому засіданні відповідач не заявив клопотання про витребування доказів, у разі складнощів в їх отриманні. На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що спірний автомобіль є спільним майном подружжя.

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

Встановлено, що 27 червня 2024 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Укр-транс-кепітал» укладено договір купівлі продажу № 8041/2024/4711741.

Відповідно до п. 1 даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупця транспортний засіб Mercedes-Benz, дата випуску 2021 рік, державний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, VIN код НОМЕР_2 .

Ні у договорі, ні в судовому засіданні відповідач не надав жодного доказу про обізнаність його дружини про продаж майна, а у самому договорі не міститься жодної вказівки, що автомобіль є спільною власністю подружжя, письмової згоди ОСОБА_3 на укладення вказаного договору.

З урахуванням імперативних вимог частини 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому, за правилами ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доказами в розумінні ч. 1 ст.76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд, ухвалюючи судове рішення, зобов`язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

З пояснень сторін вбачається, що спірний автомобіль придбано подружжям під час шлюбу та фактично ним користувався і користується відповідач, тому про його продаж позивач дізналася випадково, згоди на укладення вказаного договору не давала.

Як вказано в с. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороб тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеною з цивільного обороту (частина 1 статті 61 СК України).

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як визначено ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Ч. 2 ст. 369 ЦК У країни встановлено, що у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Ч. 4 ст. 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

З копії договору купівлі продажу спірного автомобіля не вбачається, що позивач був обізнаний про відчуження її чоловіком автомобілю.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Однак відповідно до положень ч. 1,2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо буде доказано, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.05.2018 року у справі за №61-5083св18, а також Верховним Судом України у постанові від 22.02.2017 року у справі №6-17цс17, від 08.04.2015 року у справі №6-7цс15.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.04.2016 року у справі №6-48цс16, у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Зважаючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 хоч і на даний час перебувають у шлюбі, але тривалий час проживають окремо, тому позивачка не могла бути обізнана про продаж відповідачем спірного автомобіля. Враховуючи викладене, пояснення відповідача та третьої особи, що при укладенні правочину не перевірялись обставини перебування продавця у шлюбі, наявність чи відсутність згоди його дружини, використання отриманих коштів не на потреби родини, суд вважає, що сторони оспорюваного правочину діяли недобросовісно, вони знали чи за обставинами справи не могли не знати про те, що спірний автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Твердження відповідача ОСОБА_4 про обізнаність позивачки про продаж спірного автомобілю не підтверджується жодними доказами.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання договору недійсним, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З цих підстав, керуючись ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр-транс-кепітал», Головний сервісний центр МВС про визнання недійним договору купівлі-продажу транспортного засобу - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 8041/2024/4711741 автомобіля Mercedes-Benz, дата випуску 2021 рік, державний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, VIN код НОМЕР_2 , укладений 27 червня 2024 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-транс-кепітал».

Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр-транс-кепітал», код ЄДРПОУ 43790163, юридична адреса: м. Київ, вул. Кільцева дорога, буд. 22А.

Повний текст рішення виготовлений 05 грудня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ