Рішення

від 11.11.2024 по справі 758/4602/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/4602/24

Категорія 35

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2024 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Лукавої Ю.Р., розглянувши цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Сервіс Груп» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК Сервіс Груп» (надалі за текстом - позивач) звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що відповідач є користувачем службової квартири АДРЕСА_1 , на підставі ордеру на право зайняття службового жилого приміщення № 016587 від 24.05.2019. Позивач є суб`єктом господарської діяльності, яка спеціалізується та здійснює діяльність із надання житлово-комунальних послуг та обслуговування будинку АДРЕСА_2 . Між позивачем та відповідачем було укладено договір №131/32б від 01.08.2019 про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, відповідно до якого позивач забезпечував своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. У відповідності до вищезазначеного договору відповідачем було одержано житлово-комунальні послуги, а тому, на нього покладався обов`язок належно виконувати договірні зобов`язання та своєчасно сплачувати за надані послуги. Однак, станом на день подання позову, відповідач користується житлово-комунальними послугами, проте, не здійснює оплату фактично наданих житлово-комунальних послуг. Відповідно до розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги заборгованість відповідача перед позивачем за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.08.2020 по 01.10.2024 складає 6 232,83 грн., а відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість.

Ухвалою суду від 18 квітня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

04.07.2024 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач зазначив, що послуги не отримував і вони йому не надавались, а також, те, що позивачем не надано доказів про те що, останньому були надані комунальні послуги та не надано за які саме послуги він має сплатити кошти. Просив застосувати строки позовної давності. Просив відмовити у задоволенні позову.

11.07.2024 року надійшла відповідь на відзив у якому зазначено, що витрати на управління багатоквартирним будинком не залежать від того, чи проживає особа у квартирі (власник або наймач) чи ні. Заперечили щодо застосування строків позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідач є користувачем службової квартири АДРЕСА_1 , на підставі ордеру на право зайняття службового жилого приміщення № 016587 від 24.05.2019. Позивач є суб`єктом господарської діяльності, яка спеціалізується та здійснює діяльність із надання житлово-комунальних послуг та обслуговування будинку АДРЕСА_2 (а.с. 28).

Між позивачем та відповідачем було укладено договір №131/32б від 01.08.2019 про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, відповідно до якого позивач забезпечував своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору (а.с. 14-19).

Згідно з наданим позивачем розрахунком, за вказаним договором станом на 08 квітня 2024 року у відповідача виникла заборгованість за кредитом на суму 6 232,83 грн. (а. с. 31).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

За змістом статей 322, 360 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Положення статті 526 ЦК України кореспондують, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: - утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частиною третьою статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

При цьому, обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг покладається на їх споживача, який є власником майна за яким надаються послуги, або особою, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги за такою адресою.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов`язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.

Суд вважає, що у даному випадку між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини, позивачем надавалися житлово-комунальні послуги, за які відповідач зобов`язаний був сплачувати грошові кошти, а тому, факт виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання житлово-комунальних послуг не може ставитись судом під сумнів.

При цьому, відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялися, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останніми не надано.

На підтвердження розміру заборгованості представник позивача надав суду розрахунок, з якого вбачається, що заборгованість з утримання будинку та прибудинкової території, утворилась за період з 01 серпня 2020 року по 01 жовтня 2021 року, у розмірі 6 232,83 грн., з яким суд погоджується.

Таким чином, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, розрахунок розміру заборгованості, який відповідачами не спростований, суд вважає, що відомості, які вони містять, відповідають дійсним обставинам справи.

Доказів повної або часткової сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, виходячи із вищенаведеного, суд вважає, що відповідач порушив умови договору, а тому з нього слід стягнути на користь позивача заборгованість в сумі 6 232,83 грн.

Щодо застосування позовної давності до вимог позивача за даним позовом, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в Постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався.

Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, з 02.04.2020 визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжений.

Статтею 264 ЦК України визначені випадки переривання строку позовної давності. Зокрема, в частина перша вказаної статті передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Частиною третьої цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Таким чином, позивачем позов подано в межах позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору 3 028 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 141, 206, 265-267, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості - задовольнити;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість у розмірі 29 568 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят вісім) гривень 19 копійок;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень;

Повне найменування сторін:

позивач - акціонерне товариство «Універсал Банк» (адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352);

відповідач - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Гребенюк