Рішення

від 27.12.2024 по справі 760/26641/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/3956/24

Справа № 760/26641/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Освітня агенція міста Києва» (код ЄДРПОУ: 35075848; адреса: 01004, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 3; e-mail: ed.agency@kmda.gov.ua) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса ДУ «Київський слідчий ізолятор»: 004050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 13) про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

09.11.2023 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом заступника директора - начальника управління статистики та моніторингу Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Освітня агенція міста Києва» - Корольова Ю.В., в якій позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 188 535,07 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2023 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю ОСОБА_2 .

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17.11.2023 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Розпорядженням керівника апарату Солом`янського районного суду міста Києва № 451 від 28.02.2024 у зв`язку з звільненням у відставку головуючого судді ОСОБА_2., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.02.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15.03.2024 справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін новим складом суду.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Доводи позову

В позові вказується, що вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 16.11.2022, який набрав законної сили 18.07.2023, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки (справа № 760/3150/22, провадження № 1-кп/760/1944/22).

Зазначається, що злочин було вчинено у Комунальному некомерційному підприємстві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Освітня агенція міста Києва».

У позові зауважується, що в судовому засіданні ОСОБА_1 , під час розгляду справи № 760/3150/22свою винну у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, вартість та кількість майна не оспорював.

Акцентується, що у зазначеному кримінальному провадженні агенцію визнано потерпілою стороною.

Як стверджується у позові, вчиненим кримінальним правопорушенням ОСОБА_1 завдав агенції матеріальної (майнової) шкоди загальною вартістю 188 535,07 грн.

У зв`язку з такими обставинами, позивач просить захистити його порушені права та майнові інтереси, ухваливши рішення про задоволення позову.

Щодо правової позиції відповідача

Відзив на позовну заяву не надійшов.

В матеріалах справи міститься копія розписка наступного змісту:

«Я, ОСОБА_1 , даю розписку про те, що копії ухвал Солом`янського районного суду м. Києва від 15.03.2024 та 17.11.2024 та копію позову в цивільній справі за позовом Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради, мені вручено 19.09.2024 про що і розписуюсь» (а.с. 52).

Таким чином, станом на день винесення рішення відповідачу відомо про існування даного судового провадження.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву (навіть з урахуванням поштового обігу) станом на день винесення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача до суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 16.11.2022 у справі № 760/3150/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки (а.с. 7-9; https://reyestr.court.gov.ua/Review/108019535).

В описовій частини зазначеного вироку зазначено наступне:

«Судом визнано доведеним, що ОСОБА_1 13.06.2021 року приблизно о 02:00 год., реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення прибув за адресою: АДРЕСА_1 , де помітив середню загальноосвітню школу № 221 м. Києва.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна та впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає ОСОБА_1 13.06.2021 року приблизно о 02:00 год., підійшов до вікна середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва, та за допомогою попередньо заготовлених інструментів, здійснив віджим вікна, після чого проник до приміщення середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва.

Надалі ОСОБА_1 перебуваючи в приміщенні кабінету середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва, виявив 4 ноутбуки марки «НР» належних КНП "освітня агенція міста Києва" код ЕДРПОУ 35075848 вартістю 14 962 гривень 10 копійок кожен, та визначивши їх як предмет злочину, склав їх на підвіконня, після чого покинув приміщення кабінету разом з викраденим майном.

Окрім цього, ОСОБА_1 03.09.2021 року приблизно о 06:50 год., реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне повторне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення прибув за адресою: АДРЕСА_1 , де помітив середню загальноосвітню школу № 221 м. Києва.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна та впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає ОСОБА_1 03.09.2021 року приблизно о 06:50 год., підійшов до вікна середньої загальноосвітньої школи №221 м. Києва, та за допомогою попередньо заготовлених інструментів, здійснив віджим вікна, після чого проник до приміщення середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва .

Надалі ОСОБА_1 перебуваючи в приміщенні кабінету середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва, виявив комп`ютер Dia West та монітор Phillips B243V71DAB, належних КНП "освітня агенція міста Києва" код ЕДРПОУ 35075848, загальною вартістю 16 686 гривень 67 копійок та визначивши їх як предмет злочину, склав їх на підвіконня, після чого покинув приміщення кабінету разом з викраденим майном.

Окрім цього, ОСОБА_1 27.10.2021 року приблизно о 02:00 год., реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне повторне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення прибув за адресою: АДРЕСА_1 , де помітив середню загальноосвітню школу № 221 м. Києва.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна та впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає ОСОБА_1 27.10.2021 року приблизно о 02:04 год., підійшов до вікна середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва, та за допомогою попередньо заготовлених інструментів, здійснив віджим вікна, після чого проник до приміщення середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва.

Надалі ОСОБА_1 перебуваючи в приміщенні кабінету середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва , виявив 5 ноутбуків марки «HP» «250 G8» (45M75es) належних КНП "освітня агенція міста Києва" код ЕДРПОУ 35075848, вартістю 26 880 гривень з ПДВ та 22 400 гривень без ПДВ кожен та визначивши їх як предмет злочину, склав їх на підвіконня, після чого покинув приміщення кабінету разом з викраденим майном.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому. Вартість та кількість майна не оспорює.

Так, указав, що дійсно викрав речі за наведеного у вироку алгоритму, оскільки він не працює, а перебуваючи у м. Києві йому потрібні були гроші. Викрадені товари продав. Гроші витратив на власні потреби. На запитання суду пояснив, що нічого не відшкодував, оскільки немає грошей, до суду не з`являвся, оскільки не знав як, чому нікого не повідомив про, де він перебуває, не знає, підробляв не офіційно.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального проступку, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.

При цьому, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини НОМЕР_1 .

Згідно пунктів 3, 4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Саму вартість майна установлено, як дійсну, у порядку алгоритмів, окреслених ОП ККС ВС у справі № 420/1667/18 (постанова від 25.11.2019) та ККС ВС у справі № 335/6360/15-к (постанова від 16.01.2020).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к, «проникнення як кваліфікуюча ознака… передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має… При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище»… вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном».

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к) визначено, що під поняттям «сховище» розуміється певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охорони, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.

Як наслідок, відповідно до фактичних обставин цього кримінального провадження, дії обвинуваченого відповідають зазначеним критеріям, адже він розумів, що доступ до даного об`єкту суттєво ускладнений для потрапляння у нього сторонніх осіб і права перебувати там вони не мають.

Таким чином, суд уважає установленим факт того, що, в цьому випадку, мало місце проникнення.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у приміщення, повторно.

У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред`явленого обвинувачення прокурором.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало б права обвинуваченого.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; не має постійного місця проживання та місця реєстрації на території України, його стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, те, що обвинувачений раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, у даному кримінальному провадженні ухилився від явки до суду, в результаті чого був оголошений у розшук, те, що він не відшкодував завдану шкоду та навіть й не намагався це зробити.

Загалом, ОСОБА_1 байдуже ставиться до своєї долі, легковажно розраховує на те, що після вчинення злочинів буде відсутнє покарання, з легкістю порушує покладені на нього судом зобов`язання. При цьому, суд враховує, що обвинувачений неодноразово судимий, висновків для себе не робить, не використовує шанси після звільнення повернутися до нормального життя, а продовжує вчиняти злочини, що для суду свідчить про те, що застосування іспитового строку для обвинуваченого є недієвим.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_1 необхідно призначити йому покарання у виді позбавлення волі, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.122, 124 КПК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Під час судового розгляду прокурор просив застосувати щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Враховуючи, що обвинувачений переховувався від суду запобіжний захід до вступу вироку в законну силу необхідно обрати у виді тримання під вартою.»

Як свідчить аналіз Єдиного реєстру судових рішень, ухвалою Київського апеляційного суду від 18.07.2023 зазначений вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 16.11.2022 щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с. 54-57; https://reyestr.court.gov.ua/112380640).

Позивачем до матеріалів справи долучено перелік викраденого обладнання в Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Освітня агенція міста Києва» (а.с. 11), з якого вбачається, що загальний розмір первісної вартості викраденого обладнання складає - 188 535,07 грн.

Також до матеріалів справи долучено копії: виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань щодо Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Освітня агенція міста Києва» (а.с. 6); договору № 195/1 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної вартості територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (нова редакція договору № 195 від 24.10.2019) /а.с. 12-27/; Додатку № 1 до Договору № 195/1 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної вартості територіальної громади міста Києва від 05.08.2022 (а.с. 28); Додатку № 2 до Договору № 195/1 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної вартості територіальної громади міста Києва від 05.08.2022 (а.с. 29-30).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Згідно з ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного коксу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитками є фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені особою, або які мають бути нею зроблені, та упущену вигоду. При цьому, вказані витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням порушеного права особи, а саме, без здійснення таких витрат є неможливим відновлення порушеного права особою.

Для відповідальності у деліктних правовідносинах має бути наявний склад цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка особи; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина особи.

Загальні положення відшкодування шкоди визначені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 0909/4190/12, провадження № 61-32639св18).

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової шкоди доводить лише факти заподіяння такої шкоди (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 584/947/20, провадження № 61-10387св22).

Відповідно до ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

В силу положень ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно набутого майна мають важливе значення для усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ, організацій, колгоспів, кооперативів та інших громадських організацій.

Покладаючи на підсудного обов`язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має виходити з установленого законом правила про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 0909/4190/12, провадження № 61-32639св18).

Не підлягає зменшенню розмір шкоди, якщо вона заподіяна злочинними діями засудженого, вчиненими з корисливою метою.

Суми, що підлягають стягненню на відшкодування шкоди, з урахуванням доказів, як наявних у кримінальній справі, так і додатково представлених сторонами і зібраних з ініціативи суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 295/2859/13-ц, провадження № 61-11022св23).

Таким чином, шкода, заподіяна кримінальним правопорушенням відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З матеріалів справи вбачається, що документально підтверджений розмір матеріальної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 188 535,07 грн.

Враховуючи наведене та встановлені обставини справи, суд вважає, що шкода позивачу завдана неправомірними діями відповідача підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Освітня агенція міста Києва» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса ДУ «Київський слідчий ізолятор»: 004050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 13) на користь Комунального некомерційного підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Освітня агенція міста Києва» (код ЄДРПОУ: 35075848; адреса: 01004, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 3; e-mail: ed.agency@kmda.gov.ua) 188 535,07 грн (сто вісімдесят вісім тисяч п`ятсот тридцять п`ять гривень сім копійок) матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. Л. Зуєвич