Рішення

від 27.12.2024 по справі 140/9659/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року ЛуцькСправа № 140/9659/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про скасування рішення від 11 вересня 2024 року №3095 (а.с.25-27).

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29 серпня 2024 року №01/6/5428 виключений з військового обліку, що також відображено в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в розшуку не перебуває. Крім того, з 25 листопада 2021 року позивач взятий на постійний консульський облік в Посольстві України в Литовській Республіці та у нього є посвідка на проживання у Литовській Республіці до 25 листопада 2024 року, де він має роботу, доходи від якої є його єдиним джерелом існування.

11 вересня 2024 року позивач при спробі перетину державного кордону України в пункті пропуску для автомобільного сполучення «Устилуг» отримав відмову у виїзді з України, про що прийнято спірне рішення №3095. У рішенні вказано, що ОСОБА_1 тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону; для паспортного контролю не надано документи, які підтверджують підставу для виїзду за кордон або мету поїздки.

Позивач вважає таке рішення протиправним та відповідачем безпідставно не взято до уваги надані документи. При цьому у рішенні від 11 вересня 2024 року №3095 не зазначено жодної правової підстави для відмови в перетинанні державного кордону України та не вказано, якого саме документу не було надано для наявності підстав законного перетинання кордону.

З наведених підстав позивач просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити повністю (а.с.33-40). В обґрунтування цієї позиції вказав, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавчо. Позивач є громадянином України чоловічої статі, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років. При цьому факт зняття з військового обліку не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Так Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року та який зобов`язує громадян України, які були зняті з військового обліку у зв`язку з вибуттям за межі України на строк більше трьох місяців, протягом 30 днів з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України.

На переконання відповідача, той факт, що Закон України від 21 січня 1994 року №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі Закон -№3857-XII) не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть бути застосовані на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду. Крім того, Правила перетинання Державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі Правила №57), не містять підстав, які б надавали ОСОБА_1 , який, хоч і знятий з військового обліку, але підпадає під вікову категорію чоловіків від 18 до 60 років, право на виїзд за межі України 11 вересня 2024 року в умовах правового режиму воєнного стану.

У відповіді на відзив позивач підтримав доводи позову (а.с.48-49), наголосивши, що ним були подано всі документи, які підтверджують постійне місце проживання у Республіці Литва та його працевлаштування там, а також належні докази про те, що він не є військовозобов`язаним. Рішення відповідача зводиться до одного у позивача вік від 18 до 60 років; жодних інших обставин ним не взято до уваги при прийнятті рішення.

Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України та він виключений з військового обліку військовозобов`язаних з 14 квітня 2021 року на підставі пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військову службу та військовий обов`язок» (далі Закон №2232-XII); взятий на постійний консульський облік в Посольстві України в Литовській Республіці з 07 травня 2021 року та має дозвіл на тимчасове проживання у Литовській Республіці до 25 листопада 2024 року, де перебуває у трудових відносинах, що підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 (а.с.12 зворот - 13), довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29 серпня 2024 року №01/6/5428 (а.с.11), витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів №221537-03062024 (а.с.11 зворот), військово-обліковим документом «Резерв+» (а.с.12), посвідкою на проживання № НОМЕР_3 (а.с.13 зворот - 14), трудовим договором від 18 травня 2018 року №18/05/11-01 (нова редакція від 01 липня 2022 року) (а.с.15).

11 вересня 2024 року з метою перетину державного кордону України на виїзду з України позивач прибув до пункту пропуску автомобільного сполучення через державний кордон України «Устилуг». Рішенням начальника 2 групи інстекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 », відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » лейтенантом ОСОБА_2 від 11 вересня 2024 року №3095 ОСОБА_1 відмовлено в перетинанні державного кордону України з тієї причини, що він тимчасово обмежений у праві виїзду з України на підставі Закону України від 12 травня 2015 року №389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VІІІ), Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану України від 24 лютого 2022 року», а також Правил №57 (зі змінами) у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як останній не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або мету своєї поїздки.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України від 05 листопада 2009 року №1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон №1710-VI).

Прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів (частина перша статті 2 Закону №1710-VI).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року №457 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 червня 2023 року за №1019/40075).

Так у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, підстави для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон.

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 11 вересня 2022 року №3095 вказав Закон №389-VІІІ, Указ Президента України №64/2022, а також Правила №57.

Статтею 1 Закону №389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частиною другою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Основного Закону.

Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ) в Україні було введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до пункту 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону №389-VІІІ.

Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до цього часу.

Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року затверджено Правила №57, які визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.

Відповідач, покликаючись на Правила №57 (зі змінами), вказував на ненадання позивачем для паспортного контролю документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або мету своєї поїздки.

Пунктом 2 Правил №57 установлено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Натомість пунктами 2-1 2-19 Правил №57 визначено коло осіб, які мають право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, умови та перелік підтвердних документів для перетинання громадянами України державного кордону.

Не є спірною та обставина, що ОСОБА_1 під час здійснення прикордонного контролю пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон, з відміткою про те, що взятий на постійний консульський облік у Посольстві України в Литовській Республіці з 07 травня 2021 року, посвідку на проживання № НОМЕР_4 , у якій є відомості про дозвіл на тимчасове проживання у Литовській Республіці до 25 листопада 2024 року, а також документи, що підтверджують виключення з військового обліку військовозобов`язаних з 14 квітня 2021 року (довідка ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29 серпня 2024 року №01/6/5428, витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів №221537-03062024, військово-обліковий документ «Резерв+»).

У той же час спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої можливим є реалізація права виїзду за кордон. Рішення відповідача не містить правової оцінки поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон, як того вимагає частина перша статті 14 Закону №1710-VI.

У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18).

Суд також зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про обов`язок уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України приймати обґрунтоване рішення про відмову у перетинанні державного кордону вказано і в частині першій статті 14 Закону України №1710-VI.

Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише узагальнено покликався на закон України про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, Правила №57, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

У спірному випадку відсутність в оскаржуваному рішенні також посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону, безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України.

До того ж використане відповідачем формулювання «відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи статті 14 Закону №1710-VI відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов`язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22.

Суд наголошує, що Держприкордонслужба та її посадові особи здійснюють свою діяльність як суб`єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування. Тобто, при виконанні своїх функціональних обов`язків посадовим особам Держприкордонслужби належить уникати прийняття формалізованих рішень, що було допущено у спірних правовідносинах.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд резюмує, що рішення відповідача від 11 вересня 2024 року №3095, яке всупереч затвердженій формі не містить чітких та обґрунтованих підстав відмови в перетині державного кордону України громадянину України, не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, тому є протиправним.

Частиною другою статті 245 КАС України установлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2).

Таким чином, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VI) визначено ставки судового збору у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовна заяви подана через підсистему «Електронний суд», а згідно з частиною третьою статті 4 Закону №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням наведених приписів розмір судового збору за подання цього позову становить 968,96 грн (1211,20 грн х 0,8).

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн (при необхідних 968,96 грн), що підтверджується квитанцією від 12 вересня 2024 року №3982-4858-2329-5642, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.5, 18).

З огляду на задоволення позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 968,96 грн. Питання про повернення решти суми судового збору може бути вирішено у порядку статті 7 Закону №3674-VI за окремим клопотанням позивача.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_6 ) про скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 11 вересня 2024 року №3095 про відмову в перетинанні державного кордону України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк