Рішення

від 26.12.2024 по справі 160/20145/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 рокуСправа №160/20145/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)», в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 31.07.2023 по 07.06.2024 у зв`язку несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 374 692,30 грн.;

- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 31.07.2023 по 07.06.2024 у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 374 692,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в Державній кримінально - виконавчій службі України з 04.11.1999 по 31.07.2023. Позивачу була оформлена Довідка №32 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 . Після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок установи, грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 23 217,46 грн. (з урахуванням утримань військового збору), було повністю виплачено, що підтверджується платіжним дорученням №493 від 09.05.2024 та №640 від 06.06.2024. Оскільки позивача було звільнено 31.07.2023, а крайню виплату відповідачем здійснено 07.06.2024, то відповідачем затримано розрахунок на 313 день.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він, зазначив, що несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Наказом виконуючого обов`язки начальника Криворізької установи виконання покарань (№ 3) № 227/ОС-23 від 26.07.2023, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 31.07.2023.

Вислуга років на 31.07.2023 складає: у календарному обчисленні 25 років 01 місяць 23 дні; у пільговому обчисленні 34 роки 10 місяців 17 днів.

Виплатити премію за результатами оперативно - службової діяльності за липень 2023 року, у розмірі 233 %.

Вислуга років станом на 31.07.2023 для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби складає: 25 років 01 місяць 23 дні.

Виплатити компенсацію за невикористані щорічні чергові відпустки всього 194 (1999 рік - 07 діб; 2000 рік - 30 діб; 2001 рік - 30 діб; 2007 рік - 13 діб; 2010 рік - 06 діб; 2017 рік - 19 діб; 2018 рік - 25 діб; 2019 рік - 33 доби; 2023 рік - 31 доба) доби.

Остаточний розрахунок грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16 110,81 грн. здійснено 10.05.2024 та в сумі 6 674,85 грн. 07.06.2024, що не заперечується сторонами.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплати йому компенсації за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

За приписами статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону №2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до частини 5 статті Закону України від 23.06.2005 №2713 «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби визначена додатком 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Водночас, механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за №377/31829 (далі - Порядок №925/5)

Відповідно до пункту 3 Порядку №925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби врегульований главою 22 розділу II Порядку №925/5.

Відповідно до пункту 1 глави 22 розділу II Порядку №925/5 днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.

Згідно з пунктом 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі- Порядок №578), під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Водночас, правовими нормами Порядку №925/5 не врегульовано питання відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовців рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Зазначений нормативний акт не передбачає такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Вказані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17, не суперечать наведеній позиції судової палати, а тому підстави відступати від викладеного у цьому судовому рішенні висновку щодо застосування статей 116 117 КЗпП України відсутні.

Спір у даній справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352 (далі - Закон №2352).

Так, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено (в редакції до 19.07.2022), що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352 положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352 та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17 та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352 та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у даній справі період до 18.07.2022 (переддень набрання чинності Законом №2352) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Такий висновок зробив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 (справа № 400/8493/23).

Проте, період з 19.07.2022 по 06.06.2024 (останній день непроведення остаточного розрахунку компенсації за речове майно перед днем її виплати) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.

Отже, для належного і ефективного способу захисту позивача суд вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню.

Водночас, як вказав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 (справа №400/8493/23), у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача за червень 2023 - липень 2023 року складала 73 021,01 грн. відповідно, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (30352,68грн. + 42668,33грн.) / 61 (кількість днів в червні та липні 2023 року) = 1197,10 грн.

Обраховуючи середній заробіток за період з 19.07.2022 (початок дії нової редакції закону) до 06.06.2024 (переддень остаточного розрахунку), суд не застосовує принцип співмірності, однак обмежує період виплати шістьма місяцями та виходить з такого.

Так, період затримки розрахунку при звільненні з 31.07.2022 р. по 06.06.2024.

Проте, оскільки відповідна компенсація не може перевищувати 6 місяців/183 дні, належна сума становить 219069,30 грн. (1197,10 грн х 183 дні затримки).

Отже загальна до виплати сума компенсації за весь період становить 219 069,30 грн.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку, то суд зазначає, що стягненню підлягають суми, які нараховано але не виплачено. Оскільки відповідачем не здійснювалось нарахування середнього заробітку, то належним способом захисту буде зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 31.07.2023 по 31.01.2024 у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 219 069,30 грн.

Беручи до уваги вказані обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи положення статті 139 КАС України та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на його користь в розмірі 605,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись статями 139,243-246,250,262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 31.07.2023 по 31.01.2024 у зв`язку несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 219 069,30 грн.

Зобов`язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 31.07.2023 по 31.01.2024 у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане за час проходження служби речове майно у сумі 219 069,30 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська