Рішення

від 20.02.2024 по справі 760/6567/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/6567/23

Провадження №2/760/1858/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Аксьонової Н.М.

з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація, про виселення із самовільно зайнятого житлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» звернулося до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація, в якому просить суд виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, а також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2684 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 відповідно до розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року №279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації» передано в господарське відання позивача.

Предметом діяльності КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», згідно Статуту, є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.

Квартира АДРЕСА_1 , є двокімнатною, жилою площею 30,1 кв.м., загальною площею 42,6 м.кв., не приватизована.

Відповідно до ордеру від 18 жовтня 1965 року №А24098 квартира АДРЕСА_3 ) надана в користування на родину з чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 .

Наймач квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла і була знята з реєстраційного обліку 20 квітня 2021 року в зв`язку зі смертю.

У вказаній квартирі крім померлої ОСОБА_6 ніхто не зареєстрований.

КП «Керуюча компанія з обслуговування житловоо фонду Солом`янського району м. Києва» стало відомо про фактичне зайняття вказаної квартири невідомою особою.

ЖЕД №901 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» неодноразово направлялися ОСОБА_1 попередження з вимогою звільнити квартиру за адресою: АДРЕСА_4 та здати ключі, які особисто відповідачу не вдалося можливості вручити, про що складено акти від 20.12.2021 року, 17.10.2022 року, 16.01.2023 року.

Вказані вимоги відповідач не виконав, ключі від квартири до житлово-експлуатаційної дільниці №901 не передав.

Відповідно до ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Таким чином, ОСОБА_1 без законних підстав, а отже самоправно займає квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Із відповіді Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України №6.2-14338/6.01-23 від 31 жовтня 2023 року встановлено, що прізвище відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , замість помилково зазначеного позивачем прізвища відповідача - « ОСОБА_7 ».

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.

27 листопада 2023 року від представника Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації до суду надійшли пояснення, у яких просила позов задовольнити з наступних підстав. Квартира за адресою: АДРЕСА_4 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплена на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва». Вказана квартира не приватизована, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, зареєстровані особи відсутні, а тому відсутні законні підстави щодо проживання та користування даною квартирою ОСОБА_1 .

У судове засідання представник позивача ОСОБА_8 не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності у якій вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про датую час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявку суду не повідомив.

З`ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.

Судом установлено, що відповідно до розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року №279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» закріплено на праві господарського відання за позивачем в установленому порядку житловий і нежитловий фонд та майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, у т.ч. будинок за адресою: АДРЕСА_2 (п. 3 Додатку №2 до розпорядження).

Відповідно до Статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об`єктів благоустрою (п.2.1 Статуту).

Відповідно до п.2.2.1, 2.2.3 Статуту предметом діяльності позивача є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та закріплений за Підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку; управління нерухомим майном.

Відповідно до п.4.2. Статуту майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплюється за підприємством на праві господарського відання.

Відповідно до п.3.1.11 Статуту позивач має право у разі виявлення порушення, встановленого законодавством щодо порядку користування житловими та нежитловими приміщеннями (виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зобов`язання звільнити житлове/нежитлове приміщення) вживає заходів, передбачених законодавством України.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Це ж положення закріплено в ст.9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до положень ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч.2 ст.65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням.

Згідно положень статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до ордеру від 18 жовтня 1965 року № А24098 квартира АДРЕСА_3 ) надана в користування на родину з чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 .

Наймач квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла і була знята з реєстраційного обліку 20 квітня 2021 року в зв`язку зі смертю.

Відповідно до листа Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації №108-2358 відд 06 березня 2023 року відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Кєві державної адміністрації інформує, що за адресо: АДРЕСА_4 відсутня реєстрація осіб.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження №14-64цс20).

У пункті 36 рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (заява №58255/00) суд визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Водночас, особа має надати до суду докази, що спірне житло тривалий час було її єдиним місцем проживанням і іншого житла вона не має.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

За змістом даної норми такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно, тобто без будь-яких правових підстав, зокрема без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення, без згоди наймача жилого приміщення, а у випадку відсутності наймача без згоди власника. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Такий правовий висновок про застосування норми ч. 3 ст. 116 ЖК України викладено у постановах Верховного Суду України від 22 липня 2017 року у справі №758/14046/14-ц та від 22 червня 2017 року у справі №6-2010цс16.

Самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття жилого приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні (без відповідного рішення про надання цього приміщення та ордера на житлове приміщення).

Виселення такої особи пов`язане з відсутністю у неї будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

За інформацією, наданою Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України Департаментом від 31 жовтня 2023 року, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, оскільки відповідач забезпечений житлом, має постійне місце проживання, то виселення його зі спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки його подальше проживання, без достатніх правових підстав, порушує право КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» на користування вказаним майном.

Ураховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів правомірність своїх вимог, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2684 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючисьст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 353-354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування жилового фонду Солом`яського району м. Києва» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Солом`яська районна в місті Києві дкржавна адміністрація, про виселення із самовільно зайнятого житлового приміщення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування жилового фонду Солом`яського району м. Києва» 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

- позивач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування жилового фонду Солом`яського району м. Києва», місцезнаходження: 03186, м. Київ, вул. Левка Мацієвича, 6, код ЄДРПОУ 35756919;

- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Солом`яська районна в місті Києві дкржавна адміністрація, місцезнаходження за адресою: 03020, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 41, код ЄДРПОУ 37378937.

Суддя Солом`янського районного

суду міста Києва Н.М. Аксьонова