Рішення

від 20.12.2024 по справі 320/38159/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2024 року справа № 320/38159/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Національної академії Служби безпеки України про визнання протиправними та нечинними положень нормативно-правових актів, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі відповідач-1), Національної академії Служби безпеки України (відповідач-2) в якому просить суд:

1. Визнати протиправними та нечинними положення абзаців 15-18 пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, а саме:

"Додаткова винагорода також не виплачується військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (керівників), крім тих, які:

беруть участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів, визначених у пункті 3 розділу І цього Порядку, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів;

захоплені у полон або заручниками, інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні;

залучені до складу тимчасових оперативних груп з протидії розвідувально-підривній діяльності спецслужб іноземних держав проти України",

а саме такими, що не відповідають: статтям 17, 22, 43 Конституції України; статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; статті 30 Закону України "Про Службу безпеки України"; Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"; Постанові Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану"; пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007.

2. Визнати протиправним та нечинним пункт 3 наказу СБ України від 31.03.2023 №116 "Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану" у частині застосування цього наказу з 01.03.2023,

а саме, таким, що не відповідає статтям 22, 58 Конституції України та Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".

3. Зобов`язати Службу безпеки України, Національну академію Служби безпеки України вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів, порушених внаслідок прийняття норм, що містяться у абзацах 15-18 пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37; пункті 3 наказу СБ України від 31.03.2023 №116 "Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану" та виплатити позивачу щомісячну додаткову винагороду у розмірі 30000 тисяч, починаючи з 01.03.2023 за весь час порушення прав позивача на її отримання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внесені наказом Служби безпеки України «Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» від 31.03.2023 №116 зміни до Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, суперечать вимогам частини третьої статті 22 Конституції України, оскільки такі звужують обсяг прав на отримання додаткової винагороди військовослужбовцями, які перебувають у розпорядженні, грошового забезпечення, у тому числі додаткових винагород, постанові Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, яка не визначає обмежень щодо військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні, виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн, Положенню «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України», затвердженому Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262 у частині збереження за військовослужбовцем, який перебуває у розпорядженні, грошового забезпечення усіх видів за посадою, яку він займав.

На думку позивача, обмеження виплат додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн військовослужбовцям Служби безпеки України, які перебувають у розпорядженні, носять дискримінаційний характер, оскільки розмір грошового забезпечення військовослужбовця, який перебуває у розпорядженні, є нижчим ніж у військовослужбовця, що перебуває на штатній посаді.

Крім того, позивач вказує, що пунктом 3 наказу №116 застосовано зворотну дію внесених до Порядку №37 змін, що суперечить положенням частини першої статті 58 Конституції України та пункту 3 Указу Президента України №493, оскільки у наказі №116 вказано більш пізніший строк набуття чинності і застосовуватися він має з моменту опублікування 18.04.2023. При цьому, нормативно-правовий акт ретроактивної дії порушує принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, визначені приписами статті 58 Конституції України, адже погіршує правове становище військовослужбовця, що, як вказує позивач, також свідчить про протиправність вказаних положень.

23.10.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В.

15.03.2024 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/38159/23 за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 27.06.2024.

17.05.2024 до суду надійшов відзив Служби безпеки України на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Так, відповідач-1 вказує, що вимога позивача про визнання протиправними та нечинними положення абзаців 15-18 пункту 6 розділу II Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, не підлягає задоволенню, оскільки вказаний Порядок втратив чинність 12.09.2023, а позивач звернувся до суду 21.10.2023.

Щодо позовних вимог про виплату позивачу щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн, починаючи з 01.03.2023 за весь час порушення прав позивача на її отримання відповідач-1 вказує на те, що відповідно до Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК розмір грошового забезпечення військовослужбовця СБУ є індивідуальним і може відрізнятися навіть за аналогічними посадами. Відтак, на думку відповідача-1, визначення виплат додатковї винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 у межах до 30 000,00 грн є виключною прерогативою керівника відповідного міністерства та державного органу.

20.05.2024 до суду надійшов відзив Національної академії Служби безпеки України на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, щовідповідач-2 заявлені позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваний позивачем нормативно-правовий акт СБУ втратив свою чинність, що свідчить про відсутність предмету спору та неможливість вирішення справи по суті.

Крім того, відповідач-2 зазначає, що нормативно-правові акти СБУ як органу управління Національної академії Служби безпеки України є обов`язкові до виконання останнім, отже, при прийнятті рішень щодо виплати позивачу додаткової винагороди відповідач-2 керувався положеннями постанови КМУ №168 та чинного на той час Порядку №37.

22.06.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзиви Служби безпеки України та Національної академії Служби безпеки України, зі змісту якої вбачається незгода позивача з доводами відповідачів щодо того, що нормативно-правовий акт, положення якого ним оскаржуються, втратив чинність на момент подання ним позовної заяви.

Крім того, на думку позивача, твердження відповідачів про те, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців СБУ є індивідуальним і може відрізнятися навіть за аналогічними посадами не стосується цього виду грошового забезпечення, оскільки усі військовослужбовці Національної академії Служби безпеки України отримували додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 у однаковому розмірі 30 000 грн без будь-яких диференціацій.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 продовжено підготовче судове засідання на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 16.07.2024.

16.07.2024 до суду від Служби безпеки України надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній вказує на те, що посилання позивача на практику Верховного Суду у справах №640/13029/22 та №260/3564/22 є необґрунтованим, оскільки характер правовідносин та склад учасників відрізняється від правовідносин в даній адміністративній справі, а, відтак, вказана практика, на думку відповідача-2, застосуванню не підлягає.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 закрито підготовче засідання в адміністративній справі №320/38159/23, ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Кам`янобрідським РВ УМВС України в Луганській області 03.04.1996, проходив кадрову військову службу у Службі безпеки України на посадах офіцерського складу. Позивач є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 , видане СБУ 08.02.2016).

З січня 2021 року по січень 2023 року позивач проходив навчання в докторантурі Національної академії Служби безпеки України.

Відповідно до витягу з наказу Національної академії Служби безпеки України від 31.01.2023 №61-ОС/дск позивача зараховано у розпорядження ректора Національної академії Служби безпеки України за посадою докторанта відповідно до підпункту «а» пункту 48 (після закінчення вищого військового навчального закладу) Положення про проходження військово\ї служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007.

Відповідно до витягу з наказу Національної академії Служби безпеки України від 03.02.2023 №73-ос/дск на позивача покладено тимчасове виконання функціональних обов`язків інспектора-методиста II категорії навчально-методичного сектору навчально-наукового інституту державної безпеки Національної академії Служби безпеки України.

Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача за період з 01.2023 до 05.2023 позивачу виплачувалася додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн, встановлена військовослужбовцям Служби безпеки України відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168.

Наказом Служби безпеки України «Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» від 31.03.2023 №116 внесено зміни до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, а саме:

1) абзац п`ятнадцятий викладено в такій редакції:

«Додаткова винагорода також не виплачується військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (керівників), крім тих, які:»;

2) доповнено новими абзацами такого змісту:

«беруть участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів, визначених у пункті 3 розділу І цього Порядку, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів;

захоплені у полон або заручниками, інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні;

залучені до складу тимчасових оперативних груп з протидії розвідувально-підривній діяльності спецслужб іноземних держав проти України.».

Позивач, вважаючи, що вищезазначені зміни до Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, порушують його право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Суд зазначає, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.

Суд звертає увагу, що позивач є військовослужбовцем Служби безпеки України, який перебував у розпорядженні ректора Національної академії Служби безпеки України за посадою докторанта, з огляду на що положення Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37 та наказу Служби безпеки України від 31.03.2023 №116 «Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» підлягають застосуванню до нього.

Разом з цим, як вбачається з календарного штемпеля бланку опису вкладення Укрпошта позивач звернувся до суду 05.07.2023, наказ «Про затвердження Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» від 31.01.2023 № 37 втратив чинність 12.09.2023, тобто після звернення позивача до суду. Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідачів щодо відсутності предмету спору в даній адміністративній справі.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач, зокрема, просить суд визнати протиправними та нечинними положення абзаців 15-18 пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, а саме такими, що не відповідають статтям 17, 22, 43 Конституції України; статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; статті 30 Закону України «Про Службу безпеки України»; Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»; постанові Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168; пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007, також визнати протиправним та нечинним пункт 3 наказу Служби безпеки України «Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» від 31.03.2023 №116 у частині застосування цього наказу з 01.03.2023,а саме, таким, що не відповідає статтям 22, 58 Конституції України та Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Суд зазначає, що основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2011-XII його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Частиною 1 статті 1 Закону № 2011-XII регламентовано, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

За приписами частини першої статті 4 Закону № 2011-XII забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із положеннями частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Водночас, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII регламентовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд зауважує, що згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII (далі - Закон № 2229-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Згідно із статтею 27 Закону № 2229-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.

У силу вимог статті 30 Закону № 2229-XII форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами 2, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №37 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постановлено виплачувати військовослужбовцям посадові оклади, крім затверджених цією постановою, оклади за військовим званнями, надбавку за вислугу років, грошову винагороду та матеріальну допомогу, грошову компенсацію замість продовольчого пайка, речового забезпечення та здійснювати інші виплати на умовах і в розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України.

Службі безпеки за погодженням з Міністерством фінансів і Міністерством праці затвердити: порядок виплати надбавок за вислугу років військовослужбовцям і працівникам Служби безпеки; перелік посад прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової та строкової служби за тарифними розрядами; умови і розміри грошового утримання для військовослужбовців, які перебувають на нелегальному становищі й за кордоном у зв`язку з виконанням службових обов`язків, проведенням розвідувальних (контррозвідувальних) або таємних операцій; посадові оклади осіб офіцерського складу установ, навчальних закладів, підприємств і організацій Служби безпеки; тарифні ставки, посадові оклади і умови оплати праці працівників військових частин, установ навчальних закладів, підприємств і організацій Служби безпеки відповідно до умов оплати праці, затверджених Урядом України або іншими органами за його дорученням для закладів охорони здоров`я, освіти, культури та інших організацій і підприємств.

У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки згідно з додатком 4.

Згідно із пунктом 3 Постанови №704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Аналіз вказаних положень дає суду підстави дійти до висновку, що Постановою №704 затверджено загальну схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки України та регламентовано, що безпосередньо порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу затверджується Службою безпеки України.

Тобто, Служба безпеки України є суб`єктом владних повноважень, який наділений повноваженнями щодо затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, який затверджується Службою безпеки України.

Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007 затверджено Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі -Положення №1262/2007), яке визначає порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Службі безпеки України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Порядок проходження служби у військовому резерві Служби безпеки України визначається Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Служби безпеки України, яке затверджується Президентом України.

Згідно із пунктом 48 Положення №1262/2007 зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається, зокрема, за службовою потребою (після закінчення вищого військового навчального закладу Служби безпеки України, в разі переведення військовослужбовців до нового місця служби) - до 1 місяця.

Військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Відтак, військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Порядок виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України визначено Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженою наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 №515/ДСК, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 за №512/31964 (далі - Інструкція №515/ДСК, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції №515/ДСК грошове забезпечення виплачується, зокрема, військовослужбовцям СБУ, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (керівників) органів, підрозділів, закладів та установ СБУ.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІV Інструкції №515/ДСК за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими підпунктами «в», «д», «з» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262 (далі Положення)), зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків перебування у розпорядженні, передбачених пунктом 48 Положення, а у випадках, коли такі строки не визначені, - протягом шести місяців з дня зарахування в розпорядження.

Згідно з пунктом 16 розділу І Інструкції №515/ДСК виплата грошового забезпечення військовослужбовцям за поточний місяць здійснюється щомісяця з 05 до 20 числа. Одноразові види грошового забезпечення виплачуються після виникнення права на їх отримання, одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Відповідно до приписів частини другої статті 9 Закону Закон № 2011-XII додаткова винагорода, установлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168), входить до складу грошового забезпечення.

Суд погоджується із твердженням позивача про те, що за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження відповідних навчальних закладів або керівників, зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом усього строку їх перебування у розпорядженні, проте відмічає, що виплата додаткової винагороди у межах до 30 000,00 грн у порядку постанови Кабінету Міністрів України №116, зважаючи на вищенаведені приписи, є виключною прерогативою керівника відповідного державного органу, оскільки Служба безпеки України є суб`єктом владних повноважень, який наділений повноваженнями щодо затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, який затверджується Службою безпеки України.

Так, відповідно до статей 10, 13 Закону України «Про Службу безпеки України», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з метою врегулювання питання здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 № 37 затверджено Порядок здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану (далі Порядок №37, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №37 військовослужбовцям, які на період дії воєнного стану здійснюють оперативно-службову діяльність щодо забезпечення державної безпеки, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів,- розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 6 розділу II Порядку №37 виплата додаткової винагороди не здійснюється військовослужбовцям, які:

- відмовились виконувати бойові накази (розпорядження),- за місяць, у якому вчинені такі дії (бездіяльність);

- вчинили військові адміністративні правопорушення, адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, - за місяць, у якому вони притягнуті до адміністративної відповідальності в порядку, встановленому законодавством;

- мають дисциплінарні стягнення, які не зняті або строк дії яких не закінчився відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, - за місяць, в якому накладено дисциплінарне стягнення наказом уповноваженого начальника;

- навмисно спричинили собі тілесні ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю,- за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв`язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров`я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження);

- добровільно здалися в полон, - за весь час перебування в полоні, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування;

- самовільно залишили місце служби, дезертирували, - за весь час відсутності на службі, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування;

- усунені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посади, - за весь час такого усунення або відсторонення відповідно до ухвали слідчого судді, суду, наказу підрозділу Центрального управління СБУ (далі - ЦУ СБУ), штабу Антитерористичного центру при СБУ (далі - Штаб АТЦ), органу та закладу СБУ;

- перебувають під вартою чи домашнім арештом, - за весь час перебування під вартою чи домашнім арештом відповідно до ухвали слідчого судді, суду;

- відбувають покарання на гауптвахті та в дисциплінарних батальйонах, - за весь час відбування арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців згідно з вироком суду, що набрав законної сили;

- перебувають на навчанні за кордоном відповідно до Положення про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання та стажування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 1996 року № 287 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року № 1795),- за весь час перебування на такому навчанні;

- перебувають у відпустках, - за час перебування у відпустках;

- звільнені від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою, перебувають на лікуванні у закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (крім випадків, передбачених абзацом четвертим пункту 3 цього розділу), а також здійснюють догляд за хворими членами сім`ї, - за час відсутності на службі із зазначених причин;

- проходять військову службу (навчання) на посадах курсантів у вищих військових навчальних закладах та навчальних підрозділах СБУ закладів вищої освіти (окрім тих, які залучаються до безпосереднього виконання бойових завдань).

Наказом Центрального управління Служби безпеки України «Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» від 31.03.2023 № 116 (далі Наказ №116) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» внесено зміни до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31 січня 2023 року № 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 лютого 2023 року за № 205/39261, а саме:

1) абзац п`ятнадцятий викладено в такій редакції:

«Додаткова винагорода також не виплачується військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (керівників), крім тих, які:»;

2) доповнено новими абзацами такого змісту:

- «беруть участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів, визначених у пункті 3 розділу І цього Порядку, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів;

- захоплені у полон або заручниками, інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні;

- залучені до складу тимчасових оперативних груп з протидії розвідувально-підривній діяльності спецслужб іноземних держав проти України.».

З урахуванням наведеного, суд відмічає, що абзаци 15-18 пункту 6 розділу ІІ Порядку №37 жодним чином не суперечать вимогам постанови Кабінету Міністрів України №168 та пункту 48 Положення №1262/2007, адже вони є такими, що не порушують права військовослужбовців, які зараховані в розпорядження, на проходження військової служби та виконання ними обов`язків військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають, їх право на матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, зберігається та для них не передбачається обмеження вказаних виплат.

Водночас, суд погоджується з доводами відповідачів щодо того, що додаткова винагорода у межах до 30 000,00 грн є тимчасовою виплатою військовослужбовцям на період дії воєнного стану, які на період дії воєнного стану здійснюють оперативно-службову діяльність щодо забезпечення державної безпеки, порядок встановлення та здійснення якої належить до компетенції Служби безпеки України.

Більше того, суд наголошує, що вказана додаткова винагорода не є сталою величною та залежить від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що посилання позивача на статтю 17 Конституції України є недоречним, адже приписами останньої регламентовано положення, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, що не стосується предмету розгляду даної адміністративної справи.

Водночас, посилання позивача щодо невідповідності абзаців 15-18 пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, положенням статті 43 Конституції України суд також відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд повторно відмічає, що абзаци 15-18 пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, не обмежує виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, а тому стверджувати про їх невідповідність положенням статті 43 Конституції не вбачається за можливе.

Суд також зазначає, що посилання позивача про невідповідність абзаців 15-18 пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, на статтю 22 Конституції України не є доцільним.

Відповідно до приписів статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На думку суду, наказ Центрального управління Служби безпеки України «Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» від 31.03.2023 № 116 не є таким, що звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод, оскільки в даному випадку має місце змінення порядку виплати додаткової винагороди, що передбачено компетенцією відповідача-1.

З аналогічних підстав суд залишає поза увагою посилання на невідповідність вказаних положень приписам Постанови Кабінету Міністрів України №168.

Отже, приймаючи до уваги наведене, суд не вбачає підстав для висновку про невідповідність абзаців 15-18 пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час воєнного стану, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 31.01.2023 №37, приписам Постанови №704, Постанови №168, статей 17, 22, 43 Конституції України, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 30 Закону України «Про Службу безпеки України», умовам Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд також визнає необґрунтованими доводи позивача про невідповідність пункту 3 наказу Служби безпеки України «Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» від 31.03.2023 №116 у частині застосування цього наказу з 01.03.2023 статті 58 Конституції України та Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» з огляду на таке.

Приписами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп 99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

У Рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

Таким чином, з аналізу вищезазначених рішень Конституційного Суду України можна дійти висновку, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, передусім, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Суд зазначає, що в адміністративних справах, спір у яких стосується соціального захисту під час війни вразливих груп населення, необхідно віднайти баланс між конституційною цінністю оборони, яка є суспільним (публічним) інтересом, у якому акумулюються індивідуальні права кожного, з одного боку, та метою законодавчого впорядкування отримання певного виду соціальної допомоги, з іншого боку.

Одним із важливих моментів для здійснення судового контролю правомірності дій і рішень суб`єктів владних повноважень є адекватна оцінка адміністративними судами заходів публічної влади (парламенту, глави держави, уряду, центральних органів виконавчої влади, спеціальних органів), які вживаються нею у воєнний час і які є необхідними для подолання збройної агресії російської федерації проти України, зокрема, щодо виділення/перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення заходів військового стану та проведення мобілізації. Такі фінансові заходи є необхідними, проте інколи вони можуть здаватися незвичними, неординарними і надмірними для мирного часу.

Доцільність вжиття вищезазначених фінансових заходів визначається законодавчою та виконавчою гілками державної влади, а межі судового контролю повинні полягати в тому, наскільки вони є сумісними з Конституцією та законами України. При цьому рішення суб`єктів владних повноважень стосовно виділення чи перерозподілу фінансових ресурсів на соціальні програми у зв`язку з потребами першочергового фінансування потреби оборони країни не повинні спричиняти свавілля, а навпаки, заслуговувати на підтримку громадян, а для цього такі зусилля парламенту, глави держави, уряду в умовах воєнного стану повинні бути належним чином умотивовані та донесені до відома суспільства.

З урахуванням наведеного, виходячи з того, що внесення змін відповідно до наказу «Про внесення змін до пункту 6 розділу ІІ Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану» від 31.03.2023 №116 не є порушенням приписів конституційних норм, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд також враховує, що станом на день розгляду справи по суті та ухвалення у ній рішення оскаржувані нормативно-правові акти втратили чинність.

Так, згідно з пунктом 2 наказу Служби безпеки України від 05.09.2023 № 357 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Служби безпеки України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 вересня 2023 р. за № 1570/40626, визнано таким, що втратив чинність, наказ Центрального управління Служби безпеки України від 31 січня 2023 року № 37 «Про затвердження Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 01 лютого 2023 року за № 205/39261.

Судом встановлено, що наказ Центрального управління Служби безпеки України від 31 січня 2023 року № 37 втратив чинність 12.09.2023, що сторонами не заперечується.

У цьому контексті суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Тлумачачи положення частини третьої статті 264 КАС України у справі з подібними правовідносинами (предметом якої був НПА, що втратив чинність) Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі 640/18067/18 зазначив, що: …суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів. 34. …до суду може бути оскаржений певний акт суб`єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки. 35. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності. 39. З наведеного можна зробити висновок, що оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чиним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.

Цей же висновок Верховний Суд повторив у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 640/2412/20.

Тотожний підхід до питання визнання нечинним в судовому порядку нормативно-правового акта, що втратив чинність внаслідок визнання його нечинним органом, що його прийняв, викладено, зокрема, у постанові від 09 листопада 2022 року, у якій зазначено, що …оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чинним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.

Беручи до уваги визнання нечинним оскаржуваних положень наказу №37 згідно з наказом Служби безпеки України від 05.09.2023 № 357, керуючись вказаними правовими позиціями Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позов не може бути задоволений також з підстав втрати чинності оскаржуваних положень нормативно-правового акту.

Згідно із частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 264 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.