Рішення

від 27.12.2024 по справі 420/18674/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/18674/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючої судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення зайво виплаченої суддівської винагороди в розмірі 36088,09 грн., вирішив у задоволені адміністративного позову відмовити.

І. Суть спору:

Позивач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, ОСОБА_1 , в якому просив суд:

(1).Стягнути з ОСОБА_1 на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області зайво виплачену суддівську винагороду за період з вересня 2021 року по лютий 2022 року в загальному розмірі 36088,09 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят вісім гривень 09 копійок).

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція Позивача

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що протягом строку, на який було призначено відповідача на посаду судді, суддівська винагорода виплачувалась йому у повному обсязі відповідно до вимог діючого законодавства, в тому числі із застосуванням регіонального коефіцієнта, адже місто Маріуполь, в якому розташований Жовтневий районний суд м. Маріуполя має кількість населення, що перевищує сто тисяч осіб. При цьому, з вересня 2021 року після спливу строку, на який відповідача було призначено на посаду судді та припинення здійснення ним правосуддя, позивач, обраховуючи розмір суддівської винагороди, помилково нарахував відповідачу розмір регіонального коефіцієнту, у зв`язку з чим з вересня 2021 року по лютий 2022 року йому виплачено зайву суму регіонального коефіцієнта в розмірі 36088,09 грн.

Таким чином, на думку позивача, внаслідок допущеної помилки при обрахуванні суддівської винагороди (помилка при введенні даних до програми обчислення заробітної плати) відповідачеві помилково нараховано регіональний коефіцієнт, тому має місце саме лічильна помилка, а не неправильне застосування законодавства або інше.

(б) Позиція Відповідача

Відповідач не скористався своїм правом для подання відзиву на позовну заяву, належним чином та своєчасно повідомлений про розгляд вказаної справи.

ІІІ Процедура та рух справи

01.07.2024 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження

Відповідно до Указу Президента України від 29.09.2016 № 425/2016 відповідача призначено строком на п`ять років у місцевому загальному суді на посаду судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області.

Відповідно до службової (доповідної) записки від 05.08.2022 позивачем повідомлено про безпідставне збільшення остаточного розміру суддівської винагороди з вересня 2021 року по лютий 2022 року у зв`язку з помилковим нарахуванням регіонального коефіцієнта.

09 серпня 2022 року позивач направив на ім`я відповідача лист, яким запропонував надати до управління заяву на відрахування із суддівської винагороди відповідача коштів у розмірі 36088,09 грн., зайво виплачених, які мають бути повернуті до державного бюджету.

IV. Джерела права та висновки суду

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

В той же час, приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано питання повернення суддею надмірно отриманої суддівської винагороди.

Зважаючи на те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містить норм, якими врегульовані правовідносини з приводу повернення суддею надмірно отриманої суддівської винагороди, тому суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України та Цивільного кодексу України, як норми загального права.

Відповідно до ст. 93 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6, статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року по справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

З огляду на матеріали справи, суд встановив, що в період з вересня 2021 року по лютий 2022 року, після закінчення повноважень на здійснення правосуддя, відповідачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням регіонального коефіцієнту 1.1.

При цьому, з огляду на наявну в матеріалах справи копію службової (доповідної) записки від 05.08.2022, головними спеціалістами відділу планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності, до посадових обов`язків яких належить обрахунок заробітної плати співробітників місцевих загальних судів, в тому числі суддівської винагороди, дані про необхідність нарахування регіонального коефіцієнту суддям, у яких закінчились повноваження, помилково щомісяця вводились до програми, за допомогою якої обчислюється розмір заробітної плати, після припинення підстав для його нарахування. Введення помилкових даних до програми обрахунку заробітної плати призвело до безпідставного збільшення розміру суддівської винагороди з вересня 2021 року по лютий 2022 року.

Разом з тим, позивачем до суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що помилка введення даних до програми обрахунку є саме рахунковою, а не помилкою, пов`язаною з помилковим застосуванням закону та інших нормативно-правових актів при обчисленні та нарахуванні суддівської винагороди чи помилки з інших підстав.

Крім того, будь-яких належних та допустимих доказів недобросовісності з боку відповідача при отриманні суддівської винагороди за період з вересня 2021 року по лютий 2022 року у розмірі 36088,09 грн. суду не надано.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

VI. Розподіл судових витрат

Враховуючи, що позивач дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат суд не вирішує.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 77, 161,245, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО

.