Рішення

від 27.12.2024 по справі 420/32698/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/32698/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (прос.-т. Космонавтів, буд. 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93402, код ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрація України, у якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати мені суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;

зобов`язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної мені суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної мені суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної мені суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона є суддею Луганського окружного адміністративного суду, з 20.12.2010 перебуває у штаті суду. З 01.07.2024 і до цього часу Луганський окружний адміністративний суд (відповідач-1), як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснює нарахування і виплату належної їй суддівської винагороди, виходячи не із розміру, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 3028,00 грн, а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. При цьому Державна судова адміністрація України (відповідач-2), як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01.07.2024 і до цього часу допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належної їй суддівської винагороди із вищезазначеного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.

Позивач вважає протиправними такі дії відповідача-1 та бездіяльність відповідача-2, оскільки вони мають своїм наслідком виплату суддівської винагороди з 01.07.2024 по теперішній час у розмірі, меншому ніж визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII), а отже, порушують її права на належне матеріальне забезпечення, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 28.10.2024 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

12.11.2024 року до суду за допомогою системи Електронний суд від Луганського окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.

У відзиві відповідач зауважує, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон № 1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі Закон № 1928-ІХ), на 2023 рік - Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) та станом на 2024 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-ІХ (далі - № 3460-ІХ). Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. При цьому, розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, Позивачці як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, зазначена норма Закону № 3460-ІХ в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним.

Також у відзиві зауважено, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов`язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань.

З огляду на викладене, відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяв в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань.

З підстав викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Інші заяви по суті справи, клопотання та додаткові докази до суду не надходили.

З огляду на зазначене суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є суддею та з 20.12.2010 року перебуває у штаті Луганського окружного адміністративного суду, що підтверджується довідкою Луганського окружного адміністративного суду від 15.02.22024 року №02-23/36/2024.

З 01.07.2024 року Луганський окружний адміністративний суд здійснює нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ, що є меншим, ніж гарантований законодавством розмір, оскільки відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень.

Вважаючи, що розрахунок суддівської винагороди повинен здійснюватися з розміру, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 3028,00 грн., позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Як встановлено у статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду складає 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. (пункт 3 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частинами п`ятою-восьмою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено умови виплати та розмір щомісячних доплат суддям, розмір яких встановлюється у процентному відношенні до посадового окладу.

Аналіз наведених положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дозволяє дійти висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Всі інші складові суддівської винагороди розраховуються із посадового окладу судді.

Спір у цій справі виник у зв`язку з обчисленням суддівської винагороди позивача, виходячи з установленого у ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (далі Закон №3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Отже, статтею 7 Закону №3460-IX разом із встановленням на 1 січня відповідного календарного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн., в той час, коли ані до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а ні до Закону №966-XIV відповідні зміни щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися.

Таким чином, Законом про Державний бюджет України на 2024 р. фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювався Верховним Судом (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що суддівську винагороду позивачеві у спірний період нараховано та виплачено без урахування встановленого на 1 січня відповідного календарного року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для визначення суддівської винагороди за спірний період використовувалася така величина, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

Водночас, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 1 січня 2024 року (3028,00 грн.) - на іншу розрахункову величину (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.), яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена, у спірному періоді на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі №360/503/21.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Отже законних підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00 грн.), при обчисленні позивачу суддівської винагороди за спірний період у Луганського окружного адміністративного суду не було.

Луганський окружний адміністративний суд зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача діяти відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Щодо посилань Луганського окружного адміністративного суду на те, що положення Закону №3460-IX, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00грн.), в судовому порядку не скасовувались, неконституційними не визнавались та є чинними, суд повторно зазначає, що цей закон, позаяк, не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а тому він не може встановлювати розрахункову величину для обрахунку суддівської винагороди, яка Законом №1402-VIII не передбачена.

Доводи Луганського окружного адміністративного суду про те, що суд може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновків суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду у спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, Луганський окружний адміністративний суд діяв не у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд бере до уваги, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансовою забезпечення усіх інших судів, окрім Верховною Суду та вищих спеціалізованих судів, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За змістом частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З огляду на викладене, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

У постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а Верховним Судом наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».

При цьому, належних доказів того, що Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення у спірний період виплати позивачеві суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, матеріали справи не містять.

Отже, невиплата позивачеві суддівської винагороди у спірний період в належному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, то саме цей суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Луганський окружний адміністративний суд хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та виплату суддівської винагороди у більшому розмірі, втім необхідність виконання судом, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності судді.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, окрім іншого визначає те, що спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний спосіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову. При цьому, суд зазначає, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки на момент звернення особи до суду таких не існує. Відтак, період, на який поширюється судовий захист за цим рішенням обмежується датою прийняття такого судового рішення.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (прос.-т. Космонавтів, буд. 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93402, код ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 27 грудня 2024 року, обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 27 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по 27 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по 27 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

СуддяА.А. Радчук