Ухвала

від 27.12.2024 по справі 520/33527/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання прийняття позову до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі в частині вимог, про повернення позову в частині вимог

27 грудня 2024 р. справа №520/33527/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) доВійськової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, адміністративний орган, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації)про1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 08.07.2023 року включно; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць у загальній сумі 286.793 грн. 36 коп. за період з 01.03.2018 року по 08.07.2023 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44,

встановив:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2024р. даний позов було залишено без руху у зв"язку із відсутністю юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин відносно вимог про виплату індексації-різниці з 19.07.2022р. по 08.07.2023р.

Дану ухвалу представник позивача отримав 10.12.2024р. в Електронному кабінеті, та 13.12.2024р. надав до суду клопотання про поновлення строків позовної давності, обґрунтовуючи яке з посиланням на ст. 233 КЗпП зазначив про отримання листа відповідача 29.10.2024р. Окрім того повідомив суд, що з 19.07.2022 по 08.07.2023 проходив військову службу у військовій частині та у силу специфіки проходження служби не було можливості звернутися до суду у зав`язку з постійним перебування у відрядженнях, нарядах та віддаленим розташуванням військових частин від мережі Інтернет та відділень Укрпошти та ін. Також з Військової частини НОМЕР_1 був переведений до ТЦК та СП через поранення та з 09.07.2023 по 12.07.2024 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розглядаючи подане клопотання суд зазначає, що за змістом п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України кожен учасник суспільних відносин повинен забезпечити дотримання обов`язку вчинення процесуальних дій із захисту прав та інтересів у судовому порядку у строк, визначений відповідним процесуальним законом.

Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15 та постанови Верховного Суду від 20.04.2022р. у справі №807/627/16.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

У розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України предмет ініційованого заявником спору охоплюються суспільними відносинами з проходження особою публічної служби.

Тому строк звернення до суду у даному випадку установлений ч.5 ст.122 КАС України і складає один місяць.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли на ці відносини з частині оплати праці може бути поширена дія положень ст.233 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.

Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд повторно наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.

Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №460/17052/21, де указано, що: 1) положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців); 2) Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні; 3) право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022р.) не обмежене будь-яким строком.

До того ж саме таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного Суду від 03.08.2023р. по справі №280/6779/22.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024р. у справі № 990/156/23.

Представником заявника у поданому клопотанні про поновлення процесуального строку зазначено, що відповідь про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, позивач отримав лише 29.10.2024р.

В контексті спірних правовідносин суд звертає увагу, що правила та процедури оплати часу служби військовослужбовців по лінії Міністерства оборони України деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

Згідно з п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.

Суд вважає, що у кореспонденції з положеннями ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ норми п.8 Розділу І Порядку №260 виключають виникнення у суб"єкта владних повноважень обов"язку провести на календарну дату звільнення особи з військової служби усі виплати усі за попередні календарні місяці служби, котрі не пов"язані саме з подією звільнення.

Натомість, суд зауважує, що настання події звільнення особи з військової служби зумовлює одномоментне виникнення у колишнього військовослужбовця права на отримання одноразової грошового допомоги при звільненні (ч.2 ст.15 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», ст.9 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), права на одержання грошової компенсації вартості неодержаного під час проходження військової служби речового майна (ч.1 ст.91 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», п.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (затверджено постановою КМУ від 16.03.2016р. №178; далі за текстом Порядок №178), права на отримання грошової компенсації за дні невикористаних відпусток (ст.24 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки», ст.83 Кодексу законів про працю України).

До настання події звільнення перелічених вище прав в практичному аспекті у найманого працівника не існує.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що у заявника не може виникнути ані обґрунтованих сподівань, ані розумних очікувань на отримання від публічного роботодавця у порядку ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ письмового повідомлення про суми щомісячних та регулярних платежів з оплати праці, які протягом усього періоду проходження публічної служби у межах кожного окремого календарного місяця не були призначені, не були обчислені, та не були нараховані, а тому і не були виплачені при звільненні.

За визначенням ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» та ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.24 від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічне за змістом правило містять і норми ст.115 Кодексу законів про працю України.

При цьому, у силу застереження ст.110 Кодексу законів про працю України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Положення ст.110 Кодексу законів про працю України є офіційно оприлюдненою та загально доступною нормою права, котра за усіма можливими критеріями відповідає вимозі "якості закону".

Недотримання суб"єктом владних повноважень цієї вимоги закону у межах кожного окремого календарного місяця є підставою для вчинення заявником - найманим публічним службовцем (у тому числі і військовослужбовцем) відповідних дій, спрямованих на з"ясування дійсного стану власних прав (інтересів) у сфері оплати часу військової служби.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 1.9 Інструкції №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби.

Згідно з п.8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

При цьому, за правилом п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення у вигляді щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення виплачується - в поточному місяці за минулий.

Аналогічне правило містилось і в п.1.9 Розділу І Інструкції №260.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону ндексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд зазначає, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з військової служби), а у момент настання календарної дати, коли субєктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.

Позов до суду подано - 03.12.2024р. та зареєстровано судом 06.12.2024р., тобто поза межами тримісячного строку згідно з ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ в частині позовних вимог про виплату індексації - різниці з 19.07.2022р. по 08.07.2023р.

Суд зазначає, що докази існування достатніх обставин про поважні причини пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.

Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.

Окрім того, і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об`єктивну неможливість Позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться Позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об`єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.

Указане обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обовязків.

Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.

Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов`язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.

Доводи заявника з приводу необізнаності з обставинами фактичної дійсності та із змістом положень нормативно-правових актів у даному конкретному випадку у розумінні п.5 ч.1 ст.171 КАС України не можуть бути кваліфіковані у якості достатніх підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки неналежне ставлення особи до стану власних прав та обов"язків у сфері проходження публічної служби не може бути кваліфіковано у якості виправдання пропуску строку на звернення до суду.

Окремо суд зауважує, що з огляду на зміст ст.ст.17, 65 Конституції України виконання громадянином військового обов`язку у спосіб безпосереднього проходження військової служби дійсно може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до суду, але виключно у разі подання до суду доказів на підтвердження безпосередньої та особистої участі військовослужбовця у веденні бойових дій або постійного та безперервного знаходження за місцем дислокації військового формування поза межами населених пунктів.

Позов заявника таких доводів не містить. Докази на підтвердження згаданих обставин у матеріалах позову відсутні.

Текст позову містить визнання заявником обставини припинення проходження публічної служби - 08.07.2023р.

Отже, з 08.07.2023р. на відносини за участю заявника припинився безпосередній причинно-наслідковий вплив будь-яких факторів проходження військової служби.

Позов до суду поданий - 03.12.2024р.

Тривалість проміжку часу пропуску строку на звернення до суду з огляду на приписи ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не може бути кваліфікована у якості незначної.

Суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.11.2024р. по справі №120/359/24 стосовно застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:

Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1.Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2.Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3.Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4.Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5.Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Суд відзначає, що у межах спірних правовідносин самим заявником визнано обставина проходження з 09.07.2023 по 12.07.2024 військової служби на штатній військовій посаді органу військового управління - районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що однозначно виключає ймовірність участі заявника у цей період часу у особистому та безпосередньому веденні бойових дій та несення військової служби в умовах, що виключають фізичне звернення до суду.

При цьому, з 12.07.2024р. на заявника взагалі припинилась дія жодних факторів, виникнення яких зумовлено проходженням військової служби.

Суд нагадує, що позов до суду поданий - 03.12.2024р., тобто поза межами визначеного процесуальним законом строку як від календарної дати зарахування заявника на штатну військову посаду, котра безумовно виключає особисту та безпосередню участь у бойових діях (09.07.2023р.), так і пеоза межами визначеного процесуальним законом строку як від календарної дати припинення проходження заявником військової служби взагалі (12.07.2024р.).

Оскільки у межах спірних правовідносин заявник у встановлений судом строк не подав юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин відносно вимог про виплату індексацію-різницю грошового забезпечення за період 19.07.2022р.-08.07.2023р., тому вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2024р. у справі №520/33527/24 в частині подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду разом із доказами поважних причин пропуску строку звернення до суду слід визнати невиконаними.

У зв`язку із викладеним згідно з ч.1 ст.169 КАС України заявникові позовна заява підлягає поверненню.

Разом із тим, зважаючи на наявність у заявника спеціального правового статусу, суд у даному конкретному випадку знаходить за справедливе прийняти позов до провадження в частині тих вимог, відносно яких наразі не виявлено факту звернення до суду поза межами процесуального строку, згідно з ч.2 ст.122 КАС України.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 121-123, 160, 161, 171, 173, 175, 241-243, 248, 256, 257, 262, 295 КАС України, суд

ухвалив:

1.Викладені в клопотанні від 13.12.2024р. доводи визнати недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Клопотання про поновлення строку звернення до суду від 13.12.2024р. - залишити без задоволення. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2024р. у справі №520/33527/24 - визнати невиконаними.

Позов в частині вимог про виплату індексації-різниці з 19.07.2022р. по 08.07.2023р. - повернути.

Прийняти позов до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі в частині вимог про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року включно; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Роз`яснити, що надсилання процесуальних документів або учасникам справи, або представникам учасників справи буде здійснюватись або відповідно до ч.5 ст.18 КАС України з урахуванням правового висновку постанови Верховного Суду від 08.02.2024р. у справі №480/8341/22, або за указаними у відповідних процесуальних документах адресами учасників справи (у разі відсутності обов"язку здійснювати реєстрацію електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі). Сповістити, що інформація відносно справи може бути отримана за посиланням: http://court.gov.ua/fair/sud2070.

2.Здійснювати розгляд та вирішення справи одноособовим складом суду у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.

3.Зобов`язати відповідача подати до суду: 1) відзив на позов, де чітко та однозначно зазначити про те, які з викладених у позові обставин визнаються, а які заперечуються; 2) докази про проходження заявником публічної служби із відображенням дати зарахування на кожну нову штатну посаду та звільнення/переміщення/переведення; докази про причини невиплати індексації грошового забезпечення; докази про розмір грошового забезпечення заявника станом на лютий 2018р. та станом на березень 2018р.; докази про наявність/відсутність підвищення грошового забезпечення заявника за березень 2018р. порівняно із лютим 2018р.; докази про види грошового забезпечення, за рахунок яких відбулось підвищення грошового забезпечення заявника за березень 2018р. порівняно із лютим 2018р.; докази стосовно виплати заявнику індексації грошового забезпечення та розмір виплаченої індексації за період з 01.03.2018 р. по 18.07.2022 р.; докази про алгоритм обчислення індексації грошового забезпечення за усіма розрахунковими елементами; докази про розмір грошового забезпечення заявника з 01.03.2018 по 18.07.2022 (у розрізі структури та розмірів усіх видів грошового забезпечення); докази настання події усіх підвищень доходу заявника за рахунок постійних видів грошового забезпечення після 01.03.2018р. із зазначенням структури та чинників підвищення; інші об"єктивні дані, котрі спростовують або підтверджують набуття заявником права на одержання у період 01.03.2018р.-18.07.2022р. індексації грошового забезпечення у сталому розмірі - 4.463,15 грн.), докази про тарифний розряд за посадою, котру обіймав заявник у спірних правовідносинах згідно з додатком №1 до постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, докази про тарифний коефіцієнт за посадою, котру обіймав заявник у спірних правовідносинах згідно з додатком №1 до постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, докази про тарифний розряд за посадою, котру обіймав заявник у спірних правовідносинах згідно з додатком №2 до постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, докази про застосовний до заявника у спірних правовідносинах тарифний коефіцієнт згідно з додатком №14 до постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, докази про розмір окладу за посадою заявника та окладу за званням заявника, обчисленим станом на 01.01.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.", а також будь-які інші докази, котрі доводять необґрунтованість позову); 3) письмові пояснення та докази з приводу існування поважних причин ненадання відзиву на позов - у строк не пізніше 15 днів з дати одержання цієї ухвали.

4.Запропонувати подати до суду відповідь на відзив та заперечення протягом трьох календарних днів від одержання відповідних процесуальних документів разом з доказами про таку дату. Роз`яснити, що про неможливість подання доказів слід письмово повідомити суд протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

5.Роз`яснити наявність процесуальних прав і обов`язків, передбачених ст.44, 45, 47, 60, 131 КАС України та неприпустимість як зловживання процесуальними правами, так і недобросовісного виконання процесуальних обов`язків.

6.Роз`яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, підлягає оскарженню в частині повернення позовної заяви; в іншій частині оскарженню не підлягає.

Суддя А.В. Сліденко