Постанова

від 27.12.2024 по справі 440/18331/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко

27 грудня 2024 р. Справа № 440/18331/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року по справі № 440/18331/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14.12.2023 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі ГУНП в Полтавській області), що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних оплачуваних та додаткових відпусток в загальній кількості 103 календарних дні з розрахунку 905,38 грн за кожен календарний день невикористаної відпустки;

- зобов`язати УНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних оплачуваних та додаткових відпусток в загальній кількості 103 календарних дні з розрахунку 905,38 грн за кожен календарний день невикористаної відпустки.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у випадку звільнення поліцейського з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ним як основні відпустки, так і додаткові оплачувані відпустки. Вказує, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив йому при звільненні всіх належних йому сум.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов представник відповідача ГУНП в Полтавській області Паламар Д.О. зазначає, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

Зазначає, що пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 чітко встановлено обов`язок вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю.

З огляду на викладене, на переконання відповідача, ГУНП в Полтавській області не могло бути допущено протиправної бездіяльності щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення, як учасникам бойових дій за 2020 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення, як учасникам бойових дій за 2022 рік, 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за стаж служби 2021 рік, 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за стаж служби 2022 рік, 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 2021 рік, оскільки в наказі про звільнення позивача від 16.08.2023 року №421 о/с не було визначено компенсації за невикористані відпустки, а позивач в свою чергу з таким наказом погодився та його не оскаржив. Таким чином, без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про стягнення з ГУП грошової компенсації за невикористані дні відпусток є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з Положенням № 260.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)) частково задоволені вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .

Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки в загальній кількості 103 календарних дні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язано ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки в загальній їх кількості 103 календарних дні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

У задоволені вимог ОСОБА_1 в іній частині судом відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив того, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУНП в Полтавській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 .

Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеним у відзиві на позов.

Позивач ОСОБА_1 судове рішення в апеляційному порядку не оскаржив.

На час розгляду справи, відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судовим розглядом справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції (Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області) з 07.11.2015 року по16.08.2023 року.

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 19.10.2020 року (а.с.9)

Відповідно до наказу ГУНП в Полтавській області №421 о/с від 16.08.2023 року майора поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №4 Полтавського районного управління поліції, на підставі п. 7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції з 16.08.2023 року(а.с.14).

Зі змісту наказу ГУНП в Полтавській області № 421 о/с від 16.08.2023 року вбачається, що вислуга років ОСОБА_1 станом на 16.08.2023 року складає 30 років 10 місяці 15 днів, у пільговому обчисленні - 31 рік 08 місяців 19 днів, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за 30 років. При звільненні ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 26 календарних днів..

Відповідно до листа ГУНП в Полтавській області від 02.10.2023 року №29/ч-40 за час проходження служби у період з 07.11.2015 року по 16.08.2023 року, з урахуванням наданих відпусток, у ОСОБА_1 наявні залишки невикористаних відпусток, а саме:

- 14 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій, за 2020 рік;

- 14 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій, за 2022 рік;

- 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік;

- 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік;

- 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби за 2021 рік (а.с.11-12).

Погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом №3551-ХІІ особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону №580-VIII).

Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Колегія суддів звертає увагу, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 року у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 року у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 року у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 року у справі №520/8054/2020.

Колегія суддів зазначає, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та ст. 12 Закону № 3551-ХІІ. Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20.07.2023 року у справі № 200/18480/21.

Крім того, колегія суддів зауважує, що усуваючи розбіжності між сталою судовою практикою та положеннями частини 10 ст. 93 Закону № 580-VIII, Законом України від 06.09.2023 року № 3379-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» (набрав чинності 05.10.2023) частина 10 ст. 93 Закону № 580-VIII викладена в наступній редакції, - «поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи».

Відповідні зміни також внесені у Порядок № 260 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 року № 903, зокрема, у пункті 8: абзаци сьомий замінено трьома новими абзацами такого змісту: «Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи»; абзац 10 викладено в такій редакції: «Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії».

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки в загальній кількості 103 календарних дні.

Колегія суддів критично ставиться до доводів відповідача в апеляційній скарзі щодо передчасності позову за наявності чинного наказу про звільнення ОСОБА_1 та його неоскарження, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу про звільнення, при цьому розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.

Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ГУНП в Полтавській області колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

На підставі наведеного, ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 по справі № 440/18331/23, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова