Постанова

від 27.12.2024 по справі 420/34456/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/34456/24

Перша інстанція: суддя Дубровна В.А.,

повний текст судового рішення

складено 08.11.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді- Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської обласної ради на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави, в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Одеської обласної ради, за участі третіх осіб Одеської обласної державної адміністрації, Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський», товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ліман» про визнання протиправним та скасування рішення,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

06 листопада 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури ( далі Прокурор) в інтересах держави, в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) звернувся до суду із адміністративним позовом до Одеської обласної ради, за участі третій осіб, які не заявляють самостійних вимог до предмету спору на стороні відповідача - Одеської обласної державної адміністрації, Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський», товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ліман», в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської обласної ради від 06.09.2024 № 706-VIII «Про дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Ліман» у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» у 2024 році».

Разом з позовом, прокурором подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії рішення Одеської обласної ради від 06.09.2024 №706-VIII «Про дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Ліман» у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» у 2024 році».

- заборони товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Ліман» (код ЄДРПОУ 22464585) здійснювати спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» на підставі рішення Одеської обласної ради від 06.09.2024и №706-VIII.

Обґрунтовуючи подану заяву, зазначено, що спірним рішенням Одеської обласної ради від 06.09.2024 №706-VIII дозволено спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Ліман» у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» у 2024 році.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 14, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» здійснення господарської діяльності в межах регіональних ландшафтних парків є можливим виключно після затвердження Проекту організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів і порядок його реалізації.

При цьому, на теперішній час відсутні Проект створення РЛП «Тилігульський» та Проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, що унеможливлює встановити межі території РЛП «Тилігульський», а також визначити його функціональне зонування.

Отже, здійснивши видачу вказаного дозволу на спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) відповідач прямо порушив вимоги Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а відтак є очевидними ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.

Зважаючи на те, що у цій справі особливою і винятковою обставиною, яка першочергово вимагає забезпечення позову, є статус території, її характеристики та особлива охорона, яка надається державою, то є необхідність у вжитті у справі заходів забезпечення позову, які гарантуватимуть ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів держави, на захист яких звернувся прокурор. При цьому, обраний захід забезпечення позову пов`язаний із предметом спору та відповідає позовним вимогам. Правові наслідки його застосування не призведуть до невиправданих і надмірних обмежень прав учасників справи, однак їх незастосування може спричинити не лише незаконний вилов водних біоресурсів, а й настання незворотних наслідків для довкілля.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2024 року заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Ліман» (код ЄДРПОУ 22464585) здійснювати спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» на підставі рішення Одеської обласної ради від 06.09.2024 №706-VIII «Про дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Ліман» у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» у 2024 році».

В іншій частині заяви про забезпечення позову - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, Одеська обласна рада подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним, прийнятим без з`ясування всіх обставин справи, без надання оцінки певним доказам, неправильно застосовуючи норми матеріального права, чим порушили норми процесуального права.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження у даному випадку є рішення №708-VIII прийняте Одеською обласною радою 06.09.2024, яким на підставі клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ЛІМАН» від 26 квітня 2024 року № 27 та від 30 липня 2024 року №30/07/01, розпорядження голови (начальника) Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 12 квітня 2024 року № 346/А-2024 «Про затвердження ліміту на використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» Одеської області на 2024 рік», погодження адміністрації регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» від 24 квітня 2024 року № 86, розпорядження голови (начальника) Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 04 вересня 2024 року №838/А-2024 «Про погодження видачі Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «ЛІМАН» дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» на 2024 рік» дозволено ТОВ Фірма «Ліман» у 2024 році спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський».

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову по справі суд першої інстанції виходив з того, що спірність рішення (документ дозвільного характеру), з прийняттям якого у суб`єкта господарювання - ТОВ фірмі «Ліман» виникає право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, а отже наявні підстави для забезпечення позову з метою попередження настання негативних наслідків внаслідок використання такого дозволу підприємством з порушенням режиму охорони та використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський».

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Як свідчать матеріали справи, подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на необхідність заборони товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Ліман» здійснювати спеціальне використання природних ресурсів (рибальство) у межах регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» на підставі рішення Одеської обласної ради від 06.09.2024и №706-VIII.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що обставини, зазначені у заяві про забезпечення позову мають перевірятись саме під час розгляду даної справи по суті.

Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій ст.150 КАС України.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов`язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим органом.

У даному випадку, звертаючись до суду із даною заявою заявником не наведено жодної обґрунтованої підстави для вжиття заходів забезпечення майбутнього позову. Також, останнім не надано доказів щодо існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може привести до несприятливих наслідків для його прав, у разі постановлення на його користь судового рішення; не наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Колегія суддів критично відноситься до доводів стосовно того, що на здійснення господарської діяльності в межах регіональних ландшафтних парків є можливим виключно після затвердження Проекту організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів і порядок його реалізації, зв`язку з тим існує очевидна підстава для задоволення заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів вважає самі по собі такі доводи не можуть розцінюватись як такі, що свідчать про очевидну протиправність прийнятого рішення та мають бути оцінені судом під час розгляду справи по суті. Натомість, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 КАС України.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, то відповідно до статті 317 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Одеської обласної ради задовольнити, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року скасувати, прийняти у справі №420/34456/24 нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Одеської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. ДжабуріяСудді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька