Постанова

від 27.12.2024 по справі 320/1653/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1653/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій та стягнення недоплаченої допомоги,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

1) визнати протиправними (неправомірними) дії відповідача стосовно ненарахування та невиплати у повному обсязі позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених коштів (у розмірі 1350 грн);

2) стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 7 920 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року позовну заяву повернуто на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, за якою позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом безпідставно зазначено про ненадання позивачем документів, що підтверджують проходження ним військової служби, оскільки відповідні документи не запитувалися судом, а також не враховано, що лише після замовлення виписки у банку 30.03.2023 позивач дізнався про порушення своїх прав, у зв`язку з чим невідкладно звернувся до суду із вказаним позовом. Окремо звертає увагу, що в аналогічній справі за інший період судом першої інстанції не порушувалося питання дотримання позивачем строку звернення до суду з таким позовом.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій та стягнення недоплаченої допомоги.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Після надходження матеріалів справи ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропуску останнім шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України, та відсутності клопотання про його поновлення.

Способом усунення недоліків суд першої інстанції визначив подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів.

Строк для усунення недоліків судом першої інстанції встановлено - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.

На виконання вимог ухвали суду від 19.02.2024 про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 подав до Київського окружного адміністративного суду заяву про поновлення процесуального строку, яку обґрунтував, зокрема, тим, що є учасником бойових дій, з 24.02.2022 залучений до відсічі збройної агресії рф та об`єктивно до 31.03.2023 не мав часу на захист власних прав і свобод.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 продовжено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення копії цієї ухвали. В ухвалі суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано жодних доказів поважності пропуску строку звернення до суду, зокрема, наказу про зарахування до особового складу військової частини, довідки військової частини про перебування позивача в особовому складі військової частини тощо.

На виконання цієї ухвали позивачем подано до Київського окружного адміністративного суду 23.04.2023 заяву про поновлення процесуального строку, яка, окрім посилання на ті ж обставини, що й заява від 29.02.2024, також була обґрунтована тим, що лише з банківської виписки 30.03.2023 позивач дізнався про порушення своїх прав, яке було вчинено у 2021 році під час дії карантину.

За наслідками розгляду указаної заяви Київський окружний адміністративний суд постановив ухвалу від 08.07.2024 про відмову у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та про повернення позовної заяви на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України з тих підстав, що реалізація права на звернення до суду залежала саме від позивача, а не від дати банківської виписки, а також з огляду на ненадання всупереч вимог ухвали від 17.04.2024 жодних документів, які б підтверджували проходження позивачем військової служби.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є незгода ОСОБА_1 з розміром нарахованої та виплаченої Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат 17.08.2021 та 13.10.2021 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік. У свою чергу, із позовом про оскарження відповідних дій відповідача та стягнення з останнього недоплаченої суми такої допомоги позивач звернувся до суду 31.03.2023.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19 підкреслено, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені

У свою чергу, зокрема, у постановах від 22.07.2021 у справі №420/718/21, від 30.09.2022 у справі №140/16998/21 та від 23.01.2023 у справі № 953/18179/21, спірні питання в якій є аналогічними справі №320/1653/24, Верховний Суд наголосив на тому, що допомога до 5 травня є платежем, розмір якого в будь-якому разі відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений розрахунок одноразової грошової допомоги.

Отже, з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання такої допомоги, демонструючи свою необізнаність щодо підстав нарахування одноразової грошової допомоги в меншому розмірі звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Тобто, указаним Законом встановлено розумний строк для звернення до органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги, для отримання її доплати, у разі якщо виплату не здійснено або здійснено в розмірі меншому ніж встановлено Законом.

Судова колегія звертає увагу, що, як правильно вказав суд першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 607/7919/17 зазначив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок суд касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.

Отже, враховуючи позицію Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, а також у постанові від 14.08.2018 у справі №473/2190/17, перебіг шестимісячного строку звернення позивача до суду із цим позовом щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік слід обраховувати з 30 вересня цього ж року.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся 31.03.2023, тобто з пропуском строку, визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

У цій постанові суд касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає помилковими аргументи ОСОБА_1 про те, що про порушення своїх прав останній дізнався із змісту банківської виписки, сформованої 30.03.2023, оскільки її отримання не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду.

Посилання апелянта на те, що останній є військовослужбовцем, залучений до відбиття агресії рф проти України, однак ці обставини не були враховані судом першої інстанції, який, до того ж, всупереч висновків оскаржуваної ухвали, не запитував у позивача відповідні підтверджуючі документи, колегія суддів оцінює критично.

Як було встановлено вище, в ухвалі від 17.04.2024, якою Київський окружний адміністративний суд продовжив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, чітко вказано, що позивачем не надано жодних доказів поважності пропуску такого строку - наказу про зарахування до особового складу військової частини, довідки військової частини про перебування позивача в особовому складі військової частини тощо.

Водночас, отримавши копію цієї ухвали в електронному кабінеті 18.04.2024 о 17:30, позивач надав суду першої інстанції лише копію виписки з рахунку станом на 30.03.2023. Проте будь-яких документів, які б підтверджували проходження ОСОБА_1 військової служби, останній до суду першої інстанції не подав. Відтак надання у подальшому відповідних документів до суду апеляційної інстанції без зазначення поважних причин їх неподання до суду першої інстанції не може свідчити про неправильність висновків Київського окружного адміністративного суду про те, що жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, про які зазначено в ухвалі від 17.04.2024, позивач не надав.

У контексті наведеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Посилання апелянта на те, що у справі №320/23234/23, яка стосувалася виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, судом не порушувалося питання пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із таким позовом, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки висновки суду у згаданій справі не мають преюдиційного значення для справи №320/1653/24 в частині дотримання останнім строку звернення до суду.

Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що судом не було взято до уваги, що порушення прав позивача мало місце під час дії карантину, що унеможливлювало особисте звернення ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, колегія суддів зазначає, що позивач не надав будь-яких належних і допустимих доказів неможливості звернення до відповідача, починаючи з 30.09.2021, засобами поштового зв`язку.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 у справі «МШ «Голуб» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Судовою колегією враховується, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.

Таким чином, з`ясування, за твердженням позивача, лише у березні 2023 року виплати відповідачем не у повному обсязі разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, не може вважатися поважною причиною для поновлення строку звернення до суду. Як вже було неодноразово наголошено вище, згадана виплата мала бути здійснена до 30.09.2021, а відтак про її виплату у неправильному розмірі позивачу мало бути відомо не пізніше цієї дати.

У рішенні від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.

Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).

За таких обставин подання у березні 2023 року позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням дій Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо невиплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.

Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом підтверджуються матеріалами справи, які були у розпорядженні суду першої інстанції, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна