Рішення

від 27.12.2024 по справі 160/19919/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 рокуСправа №160/19919/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ВЕЛТА» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ВЕЛТА» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2024 №0002840402.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджуючись з висновками акту перевірки та оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки без підтвердження вивезення товару за межі митної території України з урахуванням статті 195 ПК України, платник податку не має права на застосування нульової ставки за експортною операцією, а за умови відсутності підтвердження правильності застосування ставки податку за певною господарською операцією не можливо визначити податкові зобов`язання та скласти податкову накладну із заповненням усіх передбачених реквізитів, в тому числі щодо ставки податку за відповідною господарською операцією. На переконання позивача, експортний товар вважається таким, що вивезений (експорторваний) за межі митної території України з моменту перегину державного кордону України, а не з моменту оформлення вантажної митної декларації. Крім того, позивач вказує на неузгодженість приписів податкового законодавства (Податкового та Митного кодексів). На погляд позивача така неузгодженість пов`язана з тим, що Податковим кодексом (стаття 187) передбачено визначення податкових зобов`язань за датою оформлення митної декларації відповідно до вимог митного законодавства (засвідчує факт перетинання митного кордону України), в свою чергу, положення Митного кодексу визначають комплекс митних процедур і формальностей, з якими пов`язується підтвердження здійснення експортної операції (фактичне вивезення (переміщення) товарів за межі митної території України), до який віднесено в тому числі і складання митної декларації з усіма невід`ємними додатками, зокрема і повідомлення про вивезення (переміщення) товарів за межі митної території України (фактичне здійснення експортної операції). В свою чергу, позивачем визначення дати виникнення податкових зобов`язань з ПДВ та, відповідно підстав для складання податкових накладних, здійснюється за фактом отримання відповідного повідомлення про дату переміщення (вивезення) товарів через митний кордон України. Також позивач зазначає, що підприємству було надано індивідуальну податкову консультацію, яка підтверджує правомірність його дій з визначення податкових зобов`язань з ПДВ та складання податкових накладних датою фактичного завершення відповідних митних формальностей, які полягають у складанні (належному оформленні) митної декларації з підтвердженням переміщення товарів за межі митної території України. Крім того, позивач наголошує на необґрунтованості та безпідставності висновків відповідача про відсутність факту реєстрації податкових накладних на загальну суму 94 461 247,26 грн., оскільки ТОВ ВКФ «ВЕЛТА», з урахуванням вимог чинного законодавства, здійснено складання та реєстрацію в ЄРПН податкових накладних з урахуванням фактичної дати виникнення податкових зобов`язань за такими операціями, з огляду на дату завершення митних формальностей, пов`язаних із складанням (належним оформленням) митних декларації та підтвердженням (повідомленням) про переміщення (вивезення) товарів за межі митної території України. Таким чином позивач не допускав протиправних дій, а тому не підлягає притягненню до відповідальності. Крім того, позивачем також зауважено, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України, виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних ЄРПН є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової перевірки продавця, проте, відповідачем висновки про порушення вимог чинного законодавства зроблено на підставі камеральної перевірки, без дослідження даних бухгалтерського обліку та первинних документів. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Відзив обґрунтований тим, що ТОВ «ВКФ «ВЕЛТА» за січень 2024 року не складено та не зареєстровано у законодавчо встановлений термін в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за операціями з вивезення товарів за межі митної території України, що оподатковуються за нульовою ставкою згідно оформлених митних декларацій за січень 2024 року на суму 94 461 247,26 гривень, а тому до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 71 400,00 грн. за відсутність реєстрації податкових накладних. Так відповідачем наголошується, що виходячи із аналізу норм ПКУ, МКУ і відповідних нормативно-правових актів, датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ при здійсненні платником ПДВ операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту є дата оформлення митної декларації відповідно до вимог МКУ та Положення №450. Таким чином, згідно з п.187.1 ст.187 ПКУ дати виникнення податкового зобов`язання з ПДВ у разі експорту товарів, датою оформлення митної декларації вважається дата дозволу на вивезення товарів за межі митної території України у режимі експорту, яка засвідчує завершення процедури митного оформлення експортної операції та проставляється після засвідчення електронним цифровим підписом посадової особи митного органу електронної митної декларації після перетворення її у візуальну форму. Крім того, на порушення на порушення п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» не складено та не зареєстровано у законодавчо встановлений термін в ЄРПН податкові накладні на суму 94 461 247,26 грн, по даті оформлення митної декларації звітного (податкового) періоду - січень 2024 року. Посилання позивача на отримання індивідуальної податкової консультації від 05.04.2019 №1465/6/99-99-15-03-02-15/ІПК відповідач вважає недоречним, оскільки зміст цієї податкової консультації не вказує, що контролюючий орган роз`яснює позивачу, що датою виникнення податкових зобов`язань за експортними операціями є дата фактичного перетину товаром митного кордону. Крім того, не виявлення відповідного порушення під час проведення попередніх податкових перевірок не є підставою для звільнення платника податків від відповідальності за порушення вимог чинного законодавства. Також відповідач зазначає, що при проведенні перевірки, була використана інформація з АС «Податковий блок» - «Картка платника» - «Вантажно-митні декларації (експорт). Дата оформлення декларації визначалась по полю «Дата дозволу», зазначеної в даній інформаційній системі, тобто, контролюючий орган під час перевірки не вийшов за межі камеральної перевірки.

Крім того, у відзиві, відповідачем було висловлено прохання здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження за участю представника Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

В обгрунтування вказаного клопотання відповідачем було зазначено, що скасування податкових повідомлень-рішень може призвести до втрат державного бюджету, а отже, враховуючи характер справи, склад учасників та той факт, що предметом спору по справі є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення на суму 71 400,00 гривень, то відповідач вважає за необхідне розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши дане клопотання, суд доходить висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Положеннями ст.12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При цьому, згідно з ч.3 ст.257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 ст.257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, приписами КАС України визначено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому всі інші справи можуть розглядатися судом як за правилами спрощеного позовного провадження, так і за правилами загального, у разі, якщо через складність або інші обставини таких справ недоцільно здійснювати їх розгляд у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд звертає увагу відповідача, що дослідження доказів та доводів сторін здійснюється судом незалежно від того в порядку якого позовного провадження здійснюється розгляд справи, чи то з викликом сторін, чи то без виклику учасників справи, чи то в загальному позовному провадженні.

Проаналізувавши матеріали справи, суд доходить висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності та не вимагає виклику учасників справи для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи викладене, судом не встановлено підстав щодо неможливості розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження через її складність або інші обставини, у зв`язку з чим заява відповідача задоволенню не підлягає.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до норм КАС України, призначення судом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, не позбавляє права сторін викласти усі свої доводи та пояснення письмово, надавати будь-які докази та направляти їх на адресу суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі підпункту 19'.1.1 та 19'.1.2 пункту 19' статті 19', підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено камеральну перевірку ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за січень 2024 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.02.2024 №9034284024, з урахуванням уточнюючого розрахунку від 13.03.2024 №9056813402).

За результатами перевірки складено акт від 20.03.2024 №241/32-00-04-04-02-06/30912734, в якому зроблено висновки про те, що ТОВ ВКФ «ВЕЛТА» в перевіряємому періоді порушено:

- абз. б) п. 187.1 ст. 187, пп. 195.1.1 п. 195.1 ст.195 Податкового кодексу, що призвело до завищення обсягів постачання по рядку 2.1 Декларації «Операції з вивезення товарів за межі митної території України, що оподатковуються за нульовою ставкою» за січень 2024 року на суму 287 917,74 гривень;

- п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу, п. 3, п. 12 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», ТОВ «ВКФ «ВЕЛТА» за січень 2024 року не складено та не зареєстровано у законодавчо встановлений термін в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за операціями з вивезення товарів за межі митної території України, що оподатковуються за нульовою ставкою згідно оформлених митних декларацій за січень 2024 року на суму 94 461 247,26 гривень.

На підставі висновків, зроблених під час перевірки, Східним управлінням ДПС прийняте податкове повідомлення-рішення №0002840402 від 10.04.2024, яким до ТОВ «ВКФ «ВЕЛТА» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 71 400,00 грн. за відсутність реєстрації податкових накладних.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України.

Рішенням ДПС України №18977/6/99-00-06-03-01-06 від 24.06.2024 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ТОВ «ВКФ «ВЕЛТА» - без задоволення.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються та регулюються Податковим кодексом України.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно підпунктів 20.1.4., 20.1.6., 20.1.9. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю.

Пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України визначено, що податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Пунктом 44.6. статті 44 Податкового кодексу України передбачено, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також можуть бути:

1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків);

2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних;

3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах;

4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини 1 та пунктом 10 частини 2 статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні";

5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 39-3цього Кодексу;

6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки;

7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених статтею 39-3 цього Кодексу;

8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог пункту 44-1.2 статті 44-1 цього Кодексу;

9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених статтею 44-2 цього Кодексу;

10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до пункту 44-1.3 статті 44-1, підпунктів 6-8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу;

11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти.

В свою чергу, підпунктом 75.1.2. пунктом 75.1. статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

В даному випадку, предметом камеральної перевірки позивача, за результатом здійснення якої було складено акт від 20.03.2024 року було питання достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за січень 2024 року.

Відповідно акту камеральної перевірки від 20.03.2024 та даних декларації з податку на додану вартість за січень 2024 року, платником подано декларацію за січень 2024 року, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, який становить 10 808 000,00 грн., що є більше 100 тис. гривень та, відповідно, є підставою для проведення саме документальної позапланової перевірки платника податку, а не камеральної, яку було проведено відповідачем.

Окрім того, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що наявність розбіжностей між даними податкової звітності та даними Єдиного реєстру податкових накладних не є предметом камеральної перевірки з урахуванням вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а є підставою для проведення виключно документальної позапланової перевірки.

Суд також враховує висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, відповідно до яких, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Отже, провівши камеральну перевірку уточнюючих розрахунків поза межами встановленого законодавством граничного строку з формалізацією її результатів у відповідному акті, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, тому таке порушення є істотним, призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки. Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17, доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме: невиконання вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки, є підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання неправомірними прийнятих за її наслідками рішень.

Отже, оскільки податковим органом було проведено камеральну перевірку за наявності підстав для проведення документальної позапланової перевірки, зазначене свідчить про неправомірність дій контролюючого органу, а саме: невиконання ним вимог Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки, що є підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання неправомірними прийнятих за її наслідками рішень, в даному випадку оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Порушення процедури проведення перевірки є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо встановленого порушення вимог податкового законодавства, суд враховує наступне.

Пунктом 187.1. статті 187 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Пунктом 189.1. статті 189 Податкового кодексу України визначено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.7 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці 1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 у загальній сумі 94 749 165 грн, встановлено недостовірне внесення даних до рядку 2.1, що призвело до завищення даних податкової звітності з ПДВ за січень 2024 року на суму 287 917,74 гривень та порушено пункти 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не складено та не зареєстровано у встановлений термін в ЄРПН податкові накладні по операціям з вивезення товарів за межі митної території України, що оподатковуються за нульовою ставкою згідно оформлених митних декларацій за січень 2024 року.

Судом встановлено, що ТОВ ВКФ «Велта» є суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності, здійснює експортні операції з реалізації продукції за межі митної території України.

Протягом січня 2024 року позивачем здійснювалось постачання товару на експорт.

Виходячи зі змісту акту перевірки, в якому приведено перелік оформлених в режимі експорту митних декларацій, а також досліджених судом податкових накладних, виписаних та зареєстрованих в ЄРПН за наслідками постачання товару на експорт, позивачем виписано податкові накладні за наслідками постачання товару на експорт, проте не за фактом оформлення митних декларації, а за фактом перетину товаром митного кордону України в режимі «експорт».

За змістом абзацу г) пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Місцем постачання товарів у розумінні пункту 186.1 статті 186 Податкового кодексу України є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Тобто виникнення податкових зобов`язань по операціям з постачання товарів не пов`язується з переходом права власності, натомість за імперативним приписом абзацу б) пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України у разі експорту товарів подією, з якою пов`язується виникнення податкових зобов`язань, є саме дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, а не фактична дата перетинання митного кордону України.

За положеннями абзацу а) підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Останнім абзацом підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України передбачено, що товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Як встановлено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за №137/28267, (далі - Порядок №1307) передбачено, що усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9-15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1307 у разі здійснення операцій з вивезення товарів за межі митної території України у графі «Отримувач (покупець)» зазначаються найменування (П.І.Б.) нерезидента та через кому країна, в якій зареєстрований покупець (нерезидент), а у рядку «Індивідуальний податковий номер отримувача (покупця)» проставляється умовний ІПН «300000000000», рядок «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» не заповнюється.

Оскільки у розумінні Податкового кодексу України операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, хоча й за нульовою ставкою, платник податків на час виникнення податкових зобов`язань має скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, при цьому датою виникнення податкових зобов`язань у разі експорту товарів є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.

Фактично спірним в контексті правовідносин, що розглядаються, є питання, чи є дата оформлення митної декларації датою перетинання товаром митного кордону України для цілей питання дати виникнення податкових зобов`язань, оскільки в цій справі дата оформлення митної декларації відрізняється від дати фактичного перетинання митного кордону.

Суд не може погодитися з доводами позивача, що дата виникнення податкових зобов`язань має визначатися із врахуванням положень останнього абзацу підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, яким передбачено, що товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України, тобто датою виникнення податкових зобов`язань є дата фактичного перетину митного кордону.

Суд зазначає, що виникнення податкових зобов`язань по операціям з постачання товарів не пов`язується з переходом права власності, натомість за імперативним приписом абзацу б) пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України у разі експорту товарів подією, з якою пов`язується виникнення податкових зобов`язань, є саме дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, а не фактична дата перетинання митного кордону України.

При цьому, ну думку суду, положення підпункту 195.1.1 пункту 195.1 пункту 195 Податкового кодексу України стосовно того, що товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України, застосовуються виключно для цілей підтвердження права платника податку на застосування нульової ставки податку на додану вартість та жодним чином не стосуються питання дати виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Також, суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 19.02.2020 у справі № 480/660/19, від 22.04.2021 у справі №640/19498/19, від 13.12.2022 у справі №380/9380/21, від 24.04.2024 у справі №320/19153/23 за якою подання декларації до митних органів є юридично значимим фактом, який тягне за собою виникнення обов`язків зі сплати податків, а тому, відповідно, датою виникнення податкових зобов`язань є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Доводи позивача, що ним здійснюється декларування податкових зобов`язань та реєстрація в ЄРПН податкових накладних за фактом постачання товару на експорт із врахуванням індивідуальної податкової консультації ДФС України, яка надана ТОВ ВКФ «Велта», від 05.04.2019 №1465/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, суд відхиляє, оскільки зміст цієї податкової консультації не вказує, що контролюючий орган роз`яснює позивачу, що датою виникнення податкових зобов`язань за експортними операціями є дата фактичного перетину товаром митного кордону.

Разом з тим, контролюючим органом застосовані штрафні санкції за податковим повідомленням-рішенням на підставі абзацу 4 пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України у разі відсутності реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, та/або податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу 11 пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що зазначена в податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 5 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 3400 гривень.

Тобто, цією нормою Податкового кодексу України встановлена фінансова відповідальність платника податку у вигляді штрафу за відсутність факту реєстрації в ЄРПН податкових накладних/розрахунків коригування, складених на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, та/або податкових накладних/розрахунків коригування, складених на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою тощо.

В даному випадку позивачем зареєстровані в ЄРПН податкові накладні, складені на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, тому до позивача не може бути застосована фінансова відповідальність на підставі абзацу 4 пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідачем в свою чергу не спростовано факт реєстрації таких накладних (наприклад, шляхом надання рішень про відмову в їх реєстрації).

Відповідно, податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 10.04.2024 № 0002840402 є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 10.04.2024 № 0002840402.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3028,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243, 245-247, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ВЕЛТА» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2024 №0002840402.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ВЕЛТА» за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків суму сплаченого судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська