Рішення

від 12.12.2024 по справі 461/8440/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/8440/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

12 грудня 2024 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Кітова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Черевка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» (адреса: м. Львів, вул. Вороного, 3; ЄДРПОУ: 32262255) про розірвання трудового договору, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова зпозовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація», у якому просить розірвати увідповідності довимог ч.3ст.38КЗпП України безстроковий трудовий договір, укладений «2» березня 2015 року між нею, ОСОБА_1 , та ТОВ «ЗАХІДНА ІНФОРМАЦІЙНА КОРПОРАЦІЯ» (ЄДРПОУ - 32262255).

В обґрунтування позову зазначає, що вона, ОСОБА_1 була працевлаштована «2» березня 2015 року на посаду журналіста у ТОВ «ЗАХІДНА ІНФОРМАЦІЙНА КОРПОРАЦІЯ» (ЄДРПОУ - 32262255). Між нею та відповідачем було укладено трудовий договір, згідно з яким позивачку прийнято на посаду журналіста, про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці. Пізніше, позивачка зверталася до відповідача із заявою про звільнення її за власним бажанням та просила припинити трудові правовідносини. Однак наказ про звільнення на підставі її заяви позивачка не отримала. Також відповідач не надав позивачці копії документів, які б підтверджували факт перебування у трудових правовідносинах - трудовий договір, наказ про прийняття її на посаду журналіста. Позивачка зазначає, що в силу відсутності самого відповідача, вона не має можливості звільнитися у встановленому законодавством - ст. 38 КЗпП України, порядку і працевлаштуватися на законних підставах чи отримати статус безробітної особи. Таким чином, її право на працю, на оплату праці, та здійснення обов`язкових соціальних внесків, порушено відповідачем, який не звільняє позивачку у встановленому законом порядку. Для захисту свого порушеного права позивачка змушена звернутися до суду з вимогою про розірвання безстрокового трудового договору.

Ухвалою суду від 18.10.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Відповідач (уповноважений представник) у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями рекомендованої кореспонденції. Правом на подачу відзиву на позов та подачу заяви про розгляд справи за його відсутності відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України,суд відкладаєрозгляд справив судовомузасіданні вмежахвстановленого цимКодексом строкуз такихпідстав:

1)неявка всудове засіданняучасника справи,щодо якоговідсутні відомостіпро врученняйому повідомленняпро дату,час імісце судовогозасідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач неодноразово не з`являвся у судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалівдостатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, анеможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на неявку відповідача, неподання ним відзиву на позовну заяву, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , на підставі наказу №4-к від 02.03.2015 була працевлаштована 02 березня 2015 року на посаду журналіста Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація».

Із позовної заяви вбачається, що позивачка зверталася до відповідача із заявою про звільнення її за власним бажанням та просила припинити трудові правовідносини. Однак наказ про звільнення на підставі її заяви позивачка не отримала. Також відповідач не надав позивачці копії документів, які б підтверджували факт перебування у трудових правовідносинах - трудовий договір, наказ про прийняття її на посаду журналіста.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

За змістом ч. 1 статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч. 3 статті 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до вимог ст. 232 КЗпП України трудові спори безпосередньо розглядаються в судах.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 153/1585/20: «Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17 та від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Згідно з ч. 1, ч. 4 ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Суд вважає, що враховуючи порушення права позивачки на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Така позиція узгоджується з Постановою Верховного Суду від 25.11.2019 року у справі № 201/1384/16ц.

Суд доходить висновку, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, у позивачки відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду.

У зв`язку з цим, з метою надання можливості позивачці в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про розірвання трудового договору, на підставі ст.38 КЗпП України, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивачка понесла судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов задовольнити.

Розірвати трудовий договір, укладений 02 березня 2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» на підставі ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» на користь ОСОБА_1 суму понесених витрат на оплату судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» (адреса: м. Львів, вул. Вороного, 3; ЄДРПОУ: 32262255).

Повний текстрішення складенота підписано16.12.2024року.

Суддя Олександр КІТОВ