Рішення

від 27.12.2024 по справі 308/11198/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11198/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

27 грудня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Бенца К.К.,

при секретарі - Майор Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі уповноваженого представника Ковальчук О.В. до ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи : Служба у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Холміківської сільської ради (ОТГ) Ужгородського району про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в особі уповноваженого представника ОСОБА_7 звернулися до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи : Служба у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Холміківської сільської ради (ОТГ) Ужгородського району про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 являються власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Даний будинок належить їм на підставі договору дарування від 15.11.2002 року, відповідно до якого вони прийняли в дар кожна по житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами і будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Представник зазначає, що разом із власниками у будинку зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідними записами у Будинковій книзі №12, які посвідчені штампом виконавчого комітету Тарнівецької сільської ради від 10.11.2015 року.

10.11.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , які являються власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на прохання ОСОБА_3 зареєстрували її та її малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасово у свій житловий будинок на термін, поки вона не знайде для себе та своїх дітей житло для постійного місця проживання. Згодом, ОСОБА_3 разом зі своїми дітьми виїхала за кордон, жодного зв`язку з позивачами не підтримує.

Представник зазначає, що 24 вересня 2018 року виконавчим комітетом Тарнівецької сільської ради було видано довідку, в тім, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані, але не проживають з 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання відповідачів Тарнівецькій сільській раді невідомо.

Представник зазначає, що дані факти підтверджуються актами про фактичне місце проживання (не проживання) від 12.02.2018 року та 21.09.2018 року, у яких зазначено, що гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_1 , які складені та підтверджені підписами мешканців села.

Зазначає, що відповідачі жодним чином в утриманні будинку, оплаті комунальних послуг участі не приймають, оскільки там фактично не проживають з 2016 року.

Посилаючись на положення статей 150 ЖК України, позивач вважає, що, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Оскільки відповідачі за зареєстрованим місцем проживання фактично не проживають з 2016 року , але залишаються зареєстрованими за вказаною адресою, добровільно не знялися з реєстрації місця проживання, їх реєстрація позбавляє позивачів права на розпорядження власністю, позивачі просять суд ухвалити рішення яким визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція сторін справи :

Позивачі в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Представник позивачів в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву відповідно до якої позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити та провести розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_3 , , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово була повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, відзив до суду не надходив.

Відповідач ОСОБА_3 , про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями які повернулися на адресу суду із відміткою Укрпошти як «вручено» за №8800000054548, №8800027480220 та №8800018983805, а також з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» за №8800024694319, №8800024559667, №8800025053244, №8800024487739, №8800025339920.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву відповідно до якої провести розгляд справи без її участі;

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Холміківської сільської ради (ОТГ) Ужгородського району в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву відповідно до якої провести розгляд справи без їх участі; заперечує проти позовних вимог. Надіслали до суду висновок служби у справах дітей.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Результат аналізу частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у разі наявності у нього офіційної електронної адреси.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22).

Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивачів, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Заяви, клопотання :

11.02.2019 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

26.06.2019 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

18.10.2019 року представник позивачів подала до суду клопотання про проведення підготовчого судового засідання без участі.

18.11.2019 року представник позивачів подала до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

18.03.2020 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

30.03.2020 року представник позивачів подала до суду заяву про проведення судового засідання без участі.

03.06.2020 року представник позивачів подала до суду клопотання про проведення судового засідання без участі.

03.06.2020 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

08.07.2020 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

09.07.2020 року представник позивачів подала до суду клопотання про проведення судового засідання без участі.

28.03.2020 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

28.09.2020 року представник позивачів подала до суду клопотання про проведення судового засідання без участі.

01.07.2021 року представник позивачів подала до суду клопотання про проведення судового засідання без участі.

05.10.2021 року представник третьої особи подав до суду клопотання про заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на належну третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

22.02.2022 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

22.03.2022 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

21.04.2022 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

06.06.2022 року представник третьої особи подав до суду клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

07.06.2022 року представник позивачів подала до суду клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату.

07.10.2022 року представник позивачів подала до суду клопотання про задоволення заяви про заміну третьої особи.

03.03.2023 року представник позивачів подала до суду клопотання про надання судом запиту.

11.12.2023 року начальник державної прикордонної служби України головний центр спеціальної інформації Державної прикордонної служби України подав до суду відповідь на виконання ухвали суду про надання інформації щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_3

13.12.2023 року представник позивачів подала до суду клопотання про проведення судового засідання без участі.

20.12.2023 року начальник державної прикордонної служби України головний центр спеціальної інформації Державної прикордонної служби України подав до суду відповідь на виконання ухвали суду про надання інформації щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_3

13.09.2024 року представник позивачів подала до суду клопотання про проведення судового засідання без участі.

20.12.2024 року представник третьої особи Служби у справах дітей Холміківської сільської ради (ОТГ) Ужгородського району подав до суду заяву про розгляд справи без участі.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

19.11.2018 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято справу та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

18.10.2019 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву залишено без руху.

20.11.2019 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду продовжено розгляд справи.

30.03.2020 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

07.10.2021 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду до справи залучено третю особу.

06.12.2023 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду розглянуто заяву про витребування доказів.

26.04.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду розглянуто заяву про витребування доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов до наступного.

З гідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або , крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_9 та ОСОБА_1 по частині кожній житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що підтверджується даними договору дарування житлового будинку від 15.11.2002 року серії ВАВ №580045, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно даних Будинкової книги для прописки громадян, що проживають по АДРЕСА_1 , у даному житловому будинку зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно адресної картотеки реєстраційного обліку Тарновецької сільської ради гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована 10.11.2015 року за адресою АДРЕСА_1 . Разом з нею за даною адресою зареєстрована донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( реєстрація 10.11.2015 року), що стверджується даними відповіді Тарновецької сільської ради від 12.11.2018 року на запит суду.

Судом встановлено, що співвласниками будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було складено акти 12.02.2018 року та 21.09.2018 року в присутності мешканців села: ОСОБА_14., ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, що гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не проживають за адресою по АДРЕСА_1 , які підписані сільським головою В. Шоля . ( а.с. 13-14)

Згідно довідки Тарновецької сільської ради Ужгородського району від 24 вересня 2018 року №02-07/754 встановлено, що гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровані, але не проживають з 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання даних осіб Тарновецькій сільській раді не відомо. ( а.с. 15)

Судом встановлено, що згідно наданого висновку Служби у справах дітей Холмківської сільської Ради від 18.03.2022 року №57/10-10 Служба у справах дітей Холмківської сільської Ради заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі уповноваженого представника ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи : Служба у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Холміківської сільської ради (ОТГ) Ужгородського району про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа начальника державної прикордонної служби України головний центр спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 06.05.2024 на виконання ухвали суду відповідно до пунктів 12, 15 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 №614, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.10.2022 за № 1319/38655, відомостей щодо перетинання державного кордону України та лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою України ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 08.11.2017 по 06.05.2024 року в базі даних не виявлено. При цьому зазначено, що інформація про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території зберігається протягом 10 років з дня її внесення.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо права користування жилим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Нормативно-правове обґрунтування :

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою закону визначено також способи захисту цивільних прав та інтересів та визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Разом з тим устатті 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В чинному законодавстві закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди,відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб(ст.ст.316,317,319,321ЦКУкраїни).

Відповідно до вимог ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно вимог ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 391 ЦК України визначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом,який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно достатті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).

Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Аналогічне положення закону передбачено і ст. 383 ЦК України.

Відповідно до ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України, відповідно до якої члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Ч.2 ст. 405 ЦК України визначено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз статті 405 ЦК України дає підстави для висновку, що саме власник має право вимагати від осіб, які є членами його сім`ї та не є власниками цього житла, усунення порушення його прав шляхом визнання їх такими, що втратили право користування. Можливість визнання такими, що втратили право користування житлом власника /співвласника законодавством не передбачена та є виключною в силу наявних конституційних гарантів захисту права власності, його непорушності та збереження за власником.

Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що відповідачі в силу положень частини другої статті 64 ЖК Української РСР, частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР не є членами сім`ї власників будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , не проживають разом із позивачами у цьому житловому приміщенні, не ведуть спільного господарства, домовленості між ними та власниками житла щодо права користування житлом відсутні.

Відповідачами не спростовано вказані доводи позивачів, хоча такий процесуальний обов`язок передбачений ст.ст. 12, 13 ЦПК України.

Доказів того, що відповідачі є членами сімї позивачів до суду не надано.

Таким чином, з огляду на сутність встановлених правовідносин не підлягають до застосування до спірних правовідносин положення статті 405 ЦК України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 10 лютого 2021 року у справі №502/922/18.

Суд приймає до уваги твердження позивачів про те, що відповідачі не проживають за місцем реєстрації з 2016 року , домовленості між ними та відповідачами щодо права користування житлом відсутні.

Відповідачами не спростовано вказані доводи позивачів.

Окрім того вказане підтверджено і даними довідки про не проживання виданої сільським головою В.Шоля Тарновецької сільської ради Ужгородського району від 24 вересня 2018 року №02-07/754 згідно якої гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровані, але не проживають з 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання даних осіб Тарновецькій сільській раді не відомо. ( а.с. 15) та даними Актів про не проживання особи (осіб) за місцем реєстрації від 12.02.2018 року та 21.09.2018 року складені в присутності мешканців села: ОСОБА_14., ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, що гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не проживають за адресою по АДРЕСА_1 , які підписані сільським головою В. Шоля . ( а.с. 13-14)

Суду не представлено доказів, що підтверджують право власності відповідачів на частку в домоволодінні, чи право відповідачів на збереження права на житло при їх відсутності за місцем проживання.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

У зв`язку з реєстрацією у вказаному житловому приміщенні відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який на час ухвалення рішення є повнолітньою особою , у позивачів виникають перешкоди у розпорядженні правом власності.

За таких умов та з огляду на положення статті 391 ЦК України позовні вимоги про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.

Підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині судом не встановлено.

Щодо позовних вимог позивачів про визнання відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 суд виходить з такого.

Згідно з ч.ч. 1,2, 3,4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. А також місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачіві) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Станом на час звернення позивачами до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 останній виповнилося 4 роки. На час ухвалення рішення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилося 10 років.

З матеріалів справи вбачається, що неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Як встановлено судом під час розгляду справи, дитина наразі проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 .

На час вибуття із спірного житла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є неповнолітньою особою, яка самостійно не може визначати своє місце проживання.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Підстава, на якій місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вона набула права користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини, Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).

ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

З урахуванням зазначених норм права та релевантної практики ЄСПЛ можна зробити висновок про те, що принцип пропорційності втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв`язків.

Так, втрата триваючих зв`язків відповідача малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із спірним житлом відбулася не через її власне волевиявлення, оскільки вона, будучи неповнолітньою почала проживати з матір`ю в іншому житлі.

Враховуючи принцип пропорційності між застосовуваним заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав особи в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, з метою захисту прав дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумову розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Декларацією прав дитини (ст. 4) визначено, що дитині належить право на відповідне житло, а ст. 3 Конвенції про права дитини зобов`язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини.

Проживання дитини за місцем проживання своєї матері не є підставою для втрати права користування житлом за місцем її реєстрації. З вказаних підстав, доводи позивача про відсутність у дитини права на користування спірним житлом з тих підстав, що вона проживає за місцем проживання свого батька або матері і повинна бути там зареєстрована, є необґрунтованими.

Неповнолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року при розгляді справи №210/1857/15-ц.

Враховуючи те, що позивачи не надали доказів на підтвердження того, що неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 набула право власності або право постійного користування іншим житлом, окрім того, в якому вона на даний час зареєстрована, встановивши, що через свій вік вона не має можливості вирішувати в якому житловому приміщенні може проживати, право дитини на користування житловим приміщенням надають їй у майбутньому можливість визначити своє місце проживання самостійно , суд вважає, що в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням необхідно відмовити.

З огляду на викладене , позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі уповноваженого представника ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи : Служба у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Холміківської сільської ради (ОТГ) Ужгородського району про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягає до часткового задоволення .

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст.81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 набула право власності або право постійного користування іншим житлом, окрім того, в якому вона на даний час зареєстрована, встановивши, що через свій малолітній вік вона не має можливості вирішувати в якому житловому приміщенні може проживати, право малолітньої дитини на користування житловим приміщенням надають їй у майбутньому можливість визначити своє місце проживання самостійно та беручи до уваги висновок Служби у справах дітей Холмківської сільської Ради від 18.03.2022 року №57/10-10, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з підстав та мотивів викладених вище.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат:

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Однак, вимоги про стягнення судових витрат з відповідачів позивачі не заявили, тому суд не вирішує питання про їх розподіл між сторонами.

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 23.12.2024 року, дата складання повного судового рішення - 27.12.2024 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -27.12.2024 року.

Керуючись ст.41 Конституції України, та ст.ст. 317, 319 , 321, 383, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст.12,76,81,141,259,263-265,268, 272 273, 280-284, 352,354ЦПК України, суд,-

У х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі уповноваженого представника Ковальчук О.В. до ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи : Служба у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Холміківської сільської ради (ОТГ) Ужгородського району про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням- задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 такими , що втратили право користування житловим приміщенням за адресою:

АДРЕСА_1 решті позовних вимог- відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного судушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце реєстрації АДРЕСА_2 );

Позивач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (місце реєстрації АДРЕСА_2 );

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації АДРЕСА_2 ), яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;

Третя особа - Служба у справах дітей Ужгородської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 88017, м. Ужгород, вул. Загорська, 10);

Третя особа - Служба у справах дітей Холміківської сільської ради (ОТГ) Ужгородського району (місцезнаходження: с. Холмок, вул. Свободи, 50);

Дата складання повного тексту судового рішення - 27.12.2024.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца