Постанова

від 27.12.2024 по справі 631/265/24

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/265/24

провадження № 3/631/154/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року селище Нова Водолага

Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Мащенко С. В., розглянувши у приміщенні суду матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 13.03.1998 року Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області),

реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,

який одружений, без утриманців, працює директором

ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОРМА»,

зареєстрований за адресом:

АДРЕСА_1 ;

за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

в с т а н о в и в:

В провадження Нововодолазького районного суду Харківської області перебуває матеріал про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 за вчинення нею правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що зареєстрований за вхідним № 1507/24-вх, внесений до автоматизованої системи документообігу суду та переданий судді, обраному шляхом автоматизованого розподілу, для розгляду по суті.

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення № 350, складеного 29 чи 28 лютого 2024 року (наявне некоректне виправлення дати) на бланку № 395468 головним державним інспектором управління податкового аудиту ГУ ДПС у Харківській області Борисенком І. В., 28.02.2024 року за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НОРМА» (податковий номер 23142458), що розташованого за адресом: вулиця Центральна, будинок № 4, село Дерегівка Нововодолазького району Харківської області,- встановлено порушення з боку генерального директора цього товариства ОСОБА_1 пункту 192.1. статті 192, пункту 198.5 і пункту 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за грудень 2023 року на загальну суму 250512,00 гривень, за що передбачена відповідальність частиною 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Правопорушник ОСОБА_1 до судді не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи сповіщений своєчасно та належним чином, про причини своє неявки не повідомив, заяви про відкладання розгляду справи не надав.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року (заява № 28249/95), в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява №3236/03) вказує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Положеннями статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено п`ятнадцятиденний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення, при цьому стаття 38 вищевказаного нормативно-правового акту визначає кінцевий строк притягнення до адміністративної відповідальності, який становить три місяці з дня вчинення правопорушення.

Таким чином, суддя вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Тим більше, що стаття 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення не містить імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Ретельно та безпосередньо дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього письмові докази, суддя убачає наступне.

Так, процедура оформлення уповноваженими особами протоколів про адміністративне правопорушення визначена Кодексом України про адміністративні правопорушення, а особами, які є працівниками відповідних податкових органів - ще й Інструкцією з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 566 від 02.07.2016 року (із змінами та доповненнями).

При цьому зазначений наказ прийнятий, як чітко обумовлено його преамбулою, саме з метою правильного та єдиного застосування податковими органами законодавства з питань притягнення до адміністративної відповідальності правопорушників.

Слід зауважити, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який офіційно засвідчує факт вчинення особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, неправомірних дій, та фіксує закінчення діяльності компетентних осіб щодо збирання, оцінки та перевірки доказів. Тобто протокол є, начебто й скоріше за все, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, звинувачувальним документом.

Відповідно до приписів статті 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи наявність підстав задля притягнення правопорушника до відповідальності головним державним інспектором управління податкового аудиту ГУ ДПС у Харківській області Борисенком І. В., надано в якості доказу факту вчинення адміністративного діяння, передбаченого частиною 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення виключно копію Акту № 6889/20-40-07-01-03/23142458 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НОРМА» (код ЄДРПОУ 23142458) з питань правомірності визначення суми від`ємного значення з податку на додану вартість відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2023 року від 19.01.2024 року № 9376065416, складеного по вулиця Центральна в будинку № 4 села Дерегівка Нововодолазького району Харківської області 28.02.2024 року і викладеного на фірмовому бланку Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області, оформлену не у належний процесуальний спосіб та із доданням лише 1, 2, 16 сторінок документа.

Натомість усі докази, які повноважна особа управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області долучає до протоколу про адміністративне правопорушення, слід засвідчувати з урахуванням приписів ДСТУ 4163-2020 (Вимоги до оформлювання документів), прийнятого й затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» № 144 від 01.07.2020 року, який, як вказано у пункті 1.1 цього документа, поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності.

Так, пункт 5.26 цього нормативно-правового документу зазначає, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, а також дати засвідчення копії.

Аналогічне засвоїм змістомправило міститьсяй упункті 8глави 10розділу ІІПравил організаціїділоводства таархівного зберіганнядокументів удержавних органах,органах місцевогосамоврядування,на підприємствах,в установахі організаціях,затверджених НаказомМіністерства юстиціїУкраїни №1000/5від 18.06.2015року (іззмінами тадоповненнями),які зогляду назміст пункту1розділу І«Загальні положення»встановлюють єдинівимоги щодостворення управлінськихдокументів іроботи зіслужбовими документами,а такожпорядок їхархівного зберіганняв державнихорганах,органах місцевогосамоврядування,на підприємствах,в установахі організаціяхнезалежно відформ власності , та є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами.

Також, вказаний пункт 8 глави 10 розділу ІІ цих Правил визначає, що копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії. Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій». У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи. На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія» (абзац 6 пункту 5 глави 4 розділу ХІІ Правил).

Таким чином, викладене перешкоджає судді зробити висновок про те, що вказана копія письмового документу відповідає вимогам належності, достовірності та допустимості, а, отже, вважається доказом у справі.

Крім того, сам протокол про адміністративне правопорушення № 350, складений у лютому 2024 року на бланку № 395468 головним державним інспектором управління податкового аудиту ГУ ДПС у Харківській області Борисенком І. В., не відповідає вимогам, передбаченим приписами статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 566 від 02.07.2016 року (із змінами та доповненнями).

При цьому , як імперативно приписують ці нормативно-правові акти, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього кодексу, про що робиться відмітка у протоколі (стаття 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Аналогічні за своїм змістом норми щодо порядку складення уповноваженою особою протоколу про адміністративне правопорушення, містяться й в Інструкції з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення.

Зокрема, пункти 3 6 і 9 розділу ІІ цієї Інструкції обумовлюють, що протокол проадміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку за формою згідно з цією інструкцією. Зміст Протоколу повинен відповідати вимогам, викладеним у статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Усі реквізити Протоколу заповнюються чорнилом чорного або синього кольору розбірливим почерком державною мовою. Не допускаються закреслювання або виправлення відомостей, що заносяться до Протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як Протокол підписаний особою, відносно якої він складений. Протокол складається у двох примірниках та підписується посадовою особою, яка склала Протокол, особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також свідками і понятими, якщо такі є.

Відповідно до пункту 15 розділу ІІ тієї ж Інструкції до протоколу долучаються матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, та документи, що можуть свідчити про обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність особи (за наявності). Кожний документ повинен мати свої реквізити (дату, назву, підписи тощо), містити достовірну інформацію та відповідати вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відтак, посадова особа податкового органу під час складення протоколу та додаючи до нього необхідні документи не урахувала наведеного й суддею встановлені наступні неточності та процесуальні недоліки:

- дата складення протоколу про адміністративне правопорушення містить виправлення в зазначенні числа його складення, зокрема, незрозуміло чи то 28, чи то 29, що є неприпустимим;

- місце вчинення правопорушення за податковою адресою об`єкта перевірки та за розташуванням магазину, що перевірявся, зазначено некоректно, оскільки відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 Постанови Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів» Нововодолазький район Харківської області ліквідовано та та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, тощо.

Отже, суддя не в змозі мовити про достатність наданого доказу, оскільки відповідно до приписів статті 19 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (Закон України № 254к/96-ВР), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, державні органи наділені лише тими повноваженнями і компетенцією, які визначені законом і не можуть на свій розсуд привласнювати повноваження інших державних органів.

Згідно зі змістом пункту 3 частини 1 статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, Основний Закон нашої держави не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до змісту статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, одними з завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

При цьому, частини 1 і 2 статті 7 цього кодифікованого закону України регламентують, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Для забезпечення однакового і правильного застосування судами загальної юрисдикції положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм закону в судовій практиці та запобігання помилкам при розгляді справ про адміністративні правопорушення, суди вищих інстанцій неодноразово звертали увагу суддів першої інстанції на те, що при розгляді справ цієї категорії суди повинні забезпечувати своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтями 247 і 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З`ясовуючи обставини, передбачені статтями 247 і 280 наведеного вище кодексу, суддя враховує, що його стаття 9 визначає адміністративним правопорушенням (проступком) протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Одночасно із цим, статті 10 та 11 цього ж кодифікованого закону роз`яснюють, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків, а вчиненим з необережності - коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Отже, вирішуючи питання чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності, чи містить її діяння склад адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення, чи належить вона до суб`єктів цього правопорушення та чи є особа винною у його вчиненні, суддя ураховує, що головним державним інспектором управління податкового аудиту ГУ ДПС у Харківській області Борисенком І. В. 29 чи 28 лютого 2024 року (наявне некоректне виправлення дати) на бланку № 395468 складено протокол про адміністративне правопорушення № 350 за ознаками адміністративного проступку, передбаченого частиною 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зміст вказаної норми права, визначений відповідним кодексом як «Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків» та передбачає, що до такого виду відповідальності за частиною 1 наведеної статті 163-1 притягаються особи за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.

Відтак, об`єктом вказаного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері порядку ведення податкового обліку, а сама вказана норма Кодексу України про адміністративні правопорушення є бланкетною та відсилає до відповідних законів.

Отже, дія цього закону поширюється на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій.

У відповідності до приписів частини 2 статті 55 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), суб`єктами господарювання є:

1)господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2)громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Натомість, оцінюючи наведені норми права у їх сукупності з дослідженими матеріалами, суддя переконаний, що в них відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 є суб`єктом інкримінованого йому адміністративного проступку, так як не доведено у належний та процесуальний спосіб:

- факт віднесення його роботодавця до категорії суб`єктів господарювання;

- факт зайняття цим суб`єктів господарювання діяльністю, внаслідок якої ця юридична особа є платником податку на додану вартість;

- факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з суб`єктом господарювання, діяльність якого перевірялась 28.02.2024 року головним державним інспектором управління податкового аудиту ГУ ДПС у Харківській області Борисенком І. В.;

- а також факт віднесення до функціональних обов`язків ОСОБА_1 ведення податкового обліку.

Окрім того, під час складення протоколу про адміністративне правопорушення № 350, особою, яка його склала, жодним чином не доведено місце вчинення проступку, що закидається у провину ОСОБА_1 , тобто що це є адреса: АДРЕСА_2 .

Наведені недоліки, допущенні посадовою особою податкового органу під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, перешкоджають суду здійснити повне, всебічне і об`єктивне з`ясування всіх обставин, інкримінованого ОСОБА_1 проступку, а, отже, й досягти завдань провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас, суддя зауважує, що з огляду на зміст частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

За приписами статті 252 Кодексу України про адміністративне правопорушення при розгляді справи про адміністративне правопорушення, орган /посадова особа/ оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, виходячи із правової аксіоми судочинства: «Atrium naben se intromi indicia praese» - «Суд має справу з тими доказами, які перед ним», оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, ураховуючи, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен вжити всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного і об`єктивного дослідження доказів по справі, беручи до уваги, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, а не на суд, спираючись на правило, згідно з яким відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення тягне його відсутність в цілому, констатуючи, що складення та оформлення матеріалів даної справи виконано повноважним працівником податкового органу неналежним чином й зазначені недоліки та неповнота не можуть бути усунені в суді, вважаю, що наявність складу правопорушення, яке закидається у провину особі, що притягається до адміністративної відповідальності, не доведена, а отже факт вчинення ним правопорушення, відсутній, внаслідок чого його не можна притягнути до адміністративної відповідальності.

Приходячи до такого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, прийнятої 08.07.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18),- щодо наявності процесуального обов`язку доказування вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, саме у суб`єкта владних повноважень.

В нашому випадку представником такого суб`єкта владних повноважень є головний державний інспектор управління податкового аудиту ГУ ДПС у Харківській області як службова особа Державної податкової служби, основною функцією якої є контроль за правильністю обчислення, своєчасністю та повнотою сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів до бюджету.

Також, як чітко зауважує у вказаному судовому рішенні вищий суд, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягається до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Перевіряючи, чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя керується приписами частини 2 цієї норми права, яка мовить про те, що по справам про адміністративне правопорушення підвідомчих судді, стягнення може бути накладено не пізніше як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення. Оскільки правопорушення було скоєно у 2023 році, а справа розглядається 27.12.2024 року, то на час її розгляду сплинули строки накладення адміністративного стягнення, що є обставиною, яка виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення, нібито скоєне ОСОБА_1 за ознаками частини 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Натомість зміст частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення мовить про те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин:

- відсутності події і складу адміністративного правопорушення (пункт 1);

- закінченні на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку, передбаченого статтею 38 цього Кодексу (пункт 7).

Оскільки відсутність події і складу адміністративного правопорушення має приюдеційне значення задля вирішення питання щодо закриття провадження у справі перед закінченням на момент розгляду справи відповідних строків накладення адміністративного стягнення, саме з цих підстав слід закрити провадження у цій справі.

Отже, оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, вважаю факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не доведеним, а тому він не може бути підданий адміністративній відповідальності.

Приймаючи постанову, суддя також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, підписаної Високими Договірними Сторонами й ратифікованої Україною 17.07.1997 року; статтями 19, 57, 68, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 3, 42, 55 і 128 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-ІV (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України», від 19.06.2001рокуу справі «Круз проти Польщі» і від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України»; Інструкцією з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 566 від 02.07.2016 року (із змінами та доповненнями); ДСТУ 4163-2003 (Вимоги до оформлювання документів), прийнятого Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики й затвердженого наказом цього органу № 55 від 07.04.2003 року; Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015 року (із змінами та доповненнями); постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, прийнятої 08.07.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18), а також статтями 1, 7, 9 11, 38, частиною 1 статті 163-1, статтями 245, 246, 247, 249 - 252, частинами 1 і 2 статті 254, частиною 1 статті 255, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 278, 280, 283 285, частиною 2 статті 287 та статтями 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07.12.1984 року (із змінами та доповненнями), -

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 за ознаками частини 1 статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її винесення.

Постанову винесено, оформлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя С. В. Мащенко