Рішення

від 05.12.2024 по справі 504/5563/23

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №504/5563/23

Провадження №2/504/1293/24

Комінтернівський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024с-ще Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 , РНОКПО НОМЕР_1 до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області код ЄДРПОУ 04378669, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька- ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача, яким просить:

Встановити юридичний факт родинних відносин між ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як донькою та батьком.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 79,6 кв.м., житловою площею 65,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На обгрунтування своїх доводів заявниця стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 .

Після його смерті відкрилась спадщина.

За життя ОСОБА_2 на підставі запису в погосподарській книзі № 3 Любопільського старостинського округу Визирської сільської ради особовий рахунок № НОМЕР_2 , стоінка 91, належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 79,6 кв.м., житловою площею 65,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте оформити свої спадкові права спадкоємець можливості не має, оскільки не має правовстановлюючого документу на вказаний житловий будинок батька, а також через розбіжності у метричних даних, які мають підтверджувати родинні відносини між нею та батьком.

Позивач подав заяву про розгляд справи у свою відсутність, доводи позову підтримав повністю.

Відповідач сповіщений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання.

Встановлені судом фактичні обставини:

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 на підставі запису в погосподарській книзі № 3 Любопільського старостинського округу Визирської сільської ради особовий рахунок № НОМЕР_2 , стоінка 91, належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 79,6 кв.м., житловою площею 65,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після його смерті відкрилась спадщина.

Спадщину за законом прийняла ОСОБА_1 .

Однак підтвердити нотаріусу родинні відносини зі спадкодавцем во на не має можливості через розбіжності у метричних даних.

Допитані судом в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 показали суду, що ОСОБА_2 це батько ОСОБА_1 .

До смерті батька ОСОБА_1 проживала із батьком, доглядала, лікувала та утримувала його.

Судом встановлено, що зі змісту свідоцтва про народження ОСОБА_5 (рос. Запорожец) ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в графі «Батько» вказаний « ОСОБА_5 » (рос.) ОСОБА_7 , в графі «Мати» вказана « ОСОБА_5 » (рос.) ОСОБА_8 .

ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_10 » згідно свідоцтва про одруження, відповідно до якого вона 31.08.1996 року уклала шлюб з ОСОБА_11 .

Позиція суду та релевантні джерела права:

Згідно зі статтею 293 Цивільного процесуального кодексу України, в порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав; суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Встановлення даного юридичного факту потрібно заявнику для оформлення спадщини, яка залишилась після смерті батька.

Суд приймає до уваги, що заявниця вичерпала можливість довести належними доказами факт родинних відносин іншим, позасудовим, способом.

Згідно із роз`ясненнями, наданими в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд знаходить повністю доведеним даний юридичний факт родинних відносин, в зв`язку із чим ці вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Виходячи зі змісту положень ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

Проте, в теперішній час вона отримати свідоцтво про право на спадщину за законом не має можливості, оскільки відсутня державна реєстрація права власності на житловий будинок за спадкодавцем.

Станом на час смерті правовстановлюючих документів на вказаний будинок не було.

Відповідно до п.4 «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» затвердженої наказом Міністерства комунального господарства УРСР від 31.01.1966, чинною на момент будівництва спірного будинку, реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Відповідно до п.6 Інструкції, не підлягають реєстрації будинки та домоволодіння, які розташовані на територіях, що вилучені з віддання місцевих Рад депутатів трудящих постановами Уряду (на землях промислових підприємств, транспорту, Міністерства оборони СРСР та ін.).

Не підлягають реєстрації також будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Таким чином, на час будівництва спірного будинку, який побудований в сільському населеному пункті, реєстрація права власності не передбачалася.

Відповідно п.3.1. листа ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном.

Таким чином, право власності ОСОБА_2 було належним чином зареєстровано за її життя, що повністю доведено витягом з погосподарської книги, що відповідає ознакам правовстановлюючого документу.

Таке право спадкодавеці безумовно підлягає успадкуванню заявницею.

Оскільки спадкоємець не має можливості у нотаріальному порядку оформити своє право на спадщину, то тільки в судовому порядку він має можливість захистити своє право.

Суд знаходить вимоги позову обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 549, 560,561,564 ЦК УРСР, п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, ст.ст. 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , РНОКПО НОМЕР_1 до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області код ЄДРПОУ 04378669, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька- ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.

Встановити юридичний факт родинних відносин між ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як донькою та батьком.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 79,6 кв.м., житловою площею 65,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко