Постанова від 10.12.2024 по справі 441/2416/23

Справа № 441/2416/23 Головуючий у 1 інстанції: Ференц О. І.

Провадження № 22-ц/811/2225/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «СГП «Львівське» на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СГП «Львівське», третя особа ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

У жовтні2023року ОСОБА_1 звернулась досуду зпозовом,в якомупросила усунутиїй перешкодиу користуванніналежною направі власностіземельною ділянкою,площею 1,1493га,кадастровий номер4620987600:24:000:0012,шляхом поверненнявказаної земельноїділянки від товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «СГП «Львівське», право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та скасувати рішення державного реєстратора Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області Ковалишина Л.В. №65680546 від 06.12.2022 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ «СГП «Львівське» на земельну ділянку, площею 1,1493 га, кадастровий номер 4620987600:24:000:0012.

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалась на те, що 10.04.2023 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір дарування вищевказаної земельної ділянки і цього ж дня вона дізналась про наявність в державному реєстрі інформації про договір оренди цієї земельної ділянки, в якому орендарем виступає ТОВ «СГП «Львівське», а орендодавцем вона ( ОСОБА_1 ), однак, ні вона, ні попередній власник ОСОБА_3 не укладали з відповідачем жодних договорів, тому такий договір є неукладеним, а земельна ділянка підлягає поверненню її власнику.

У зв`язку з тим, що договір оренди земельної ділянки не був укладений між сторонами, тому підлягає скасуванню рішення державного реєстратора Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області Ковалишина Л.В. №65680546 від 06.12.2022 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ «СГП «Львівське» на земельну ділянку з кадастровим номером 4620987600:24:000:0012, оскільки така вимога є похідною від первісної.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 11 червня 2024 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 1,1493 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Родатицької сільської ради Львівського району Львівської області, кадастровий номер 4620987600:24:000:0012 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052636846209) шляхом її повернення із володіння ТОВ «СГП «Львівське» в користь ОСОБА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області Ковалишина Л.В. №65680546 від 06.12.2022 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,1493 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Родатицької сільської ради Львівського району Львівської області, кадастровий номер 4620987600:24:000:0012 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052636846209), за ТОВ «СГП «Львівське».

Стягнуто з ТОВ «СГП «Львівське» в користь ОСОБА_1 2147 грн. 20 коп. судового збору та 11359 грн. 20 коп. витрат за проведення експертизи.

Рішення суду оскаржив відповідач ТОВ «СГП «Львівське», просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що належним способом захисту прав орендодавця, який у даних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди, а судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Вважає, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області Ковалишина Л.В. №65680546 від 06.12.2022 року не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання ТОВ «СГП «Львівське» повернути позивачу спірну земельну ділянку є похідною.

Окрім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно враховано в якості доказу висновок експерта, який не в повній мірі містить відповіді на поставлені запитання щодо предмета доказування у справі, не відповідає вимогам щодо належності, допустимості та достовірності доказів.

На переконання апелянта, експерт ОСОБА_4 застосувала нечинні та незатверджені в порядку, визначеному чинним законодавством, методики проведення судових експертиз, які виключені з Реєстру методик, відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про судову експертизу».

Окрім того, додає, що в процесі дослідження експерт не посилається на використані методики і не зрозуміло, в якій частині дослідження експерт використовує конкретну методику.

Разом з тим наголошує, що у задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи було відмовлено.

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача ТОВ «СГП «Львівське» не з`явився, відповідач подав заяву про розгляд справи у відсутності їхньої сторони.

Заслухавши пояснення представника позивача в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.04.2023 року між ОСОБА_3 (дарувальниця) та ОСОБА_1 (обдаровувана) укладено договір дарування земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_1 стала власником земельної ділянки площею 1,1493 га, що розташована на території Родатицької сільської ради Львівського району Львівської області, кадастровий номер земельної ділянки 4620987600:24:000:0012.

Державна реєстрація права власності позивачки на вказану земельну ділянку здійснена 10.04.2023 року.

Отримавши в дарунок земельну ділянку, позивачка з`ясувала, що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено також запис про інше речове право на цю земельну ділянку, а саме: право оренди на підставі договору оренди б/н від 03.11.2022 року, орендар ТОВ «СГП «Львівське», код ЄДРПОУ 41818548, орендодавець ОСОБА_1 , підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 65680546 від 06.12.2022 року, державний реєстратор Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області Ковалишин Л.В.

З дослідженого договору оренди землі б/н від 03.11.2022 року встановлено, що орендодавець ОСОБА_3 надала, а орендар ТОВ «СГП «Львівське» прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4620987600:24:000:0012, площею 1,1490 га, яка розташована на території Городоцької міської ради, Львівського району, Львівської області.

В даному договорі в графі «орендодавець» міститься підпис від імені ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з позовом, позивачка стверджувала, що вказаний договір оренди землі від 03.11.2022 року ні вона, ні попередній власник ОСОБА_3 з відповідачем не підписували, відтак, такий є неукладеним.

В свою чергу, сторона відповідача, окрім договору оренди землі від 03.11.2022 року, надала суду копію угоди про розірвання договору оренди земельної частки (паю) від 01.11.2022 року, в якій орендарем вказано ТОВ «Агротучапи», а орендодавцем ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 16 листопада 2023 року витребувано інформацію з ГУ ДПС у Львівській області та ГУ ДПС у Київській області, призначено в справі почеркознавчу експертизу.

У відповіді ГУ ДПС у Київській області від 08.12.2023 року зазначено, що податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за звітний (податковий) період IV квартал 2022 року ТОВ «Агротучапи» подано до ГУ ДПС у Київській області (м. Бровари) 09.02.2023 року. Інформація про суми нарахованого (сплаченого) доходу за жовтень грудень 2022 року на користь ОСОБА_3 в поданому розрахунку відсутня.

Згідно з висновком судового експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №5444 від 15.03.2024 року, підпис від імені ОСОБА_3 у розділі «реквізити сторін» графі «Орендодавець» у договорі оренди землі б/н, укладеному 03.11.2022 року між ОСОБА_3 та ТОВ «СГП «Львівське» на право користування земельною ділянкою кадастровий номер 4620987600:24:000:0012, площею 1,1493 га, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак, сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

В свою чергу, за частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постановах від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі №2227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 вересня 2020 року у справі №396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі №598/538/19 (провадження №61-9846св20) та від 14 грудня 2022 року у справі №394/85/21-ц (провадження №61-9582св22).

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_3 не підписувала оскаржуваний договір оренди від 03.11.2022 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неукладеності такого та не набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а правовідносини за ним, такими, що не виникли.

Позивачка, наполягаючи на тому, що договір оренди не підписувала та орендної плати відповідно не отримувала, зазначила, що відповідач ТОВ «СГП «Львівське» використовує її земельну ділянку без належних правових підстав.

На спростування доводів позивачки, відповідач зазначив, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області Ковалишина Л.В. №65680546 від 06.12.2022 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов?язання ТОВ «СГП «Львівське» повернути позивачці спірну земельну ділянку є похідною.

При цьому, належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22.

Також звертає увагу на тому, що висновок експерта є неповним, не в повній мірі містять відповіді на поставлені експертом запитання щодо предмету доказування у справі. Разом із тим, у задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи було відмовлено ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 11.06.2024 року.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Суд першої інстанції, беручи до уваги зазначені позивачем вимоги, встановлені по справі обставини та досліджені на їх підтвердження докази, зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, дійшов законного та обгрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині захисту її права шляхом усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом повернення їй спірної земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача без відповідної правової підстави, оскільки на підставі висновку експерта встановлено, що договір оренди від 03.11.2022 року ОСОБА_3 не підписувала.

В свою чергу, покликання апелянта на правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22, за яким,належним способомзахисту праворендодавця,який уцих спірнихправовідносинах вважає,що зареєстрованеправо орендивідсутнє,є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнаннявідсутнім права оренди, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у вказаній справі судом встановлено, що орендар посилався на те, що орендодавець отримувала орендну плату від відповідача, що підтверджується копією відомості про виплату готівки, відтак, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Натомість, за обставинами даної справи, яка переглядається апеляційним судом, позивачка наполягала на тому, що договір оренди не підписувала та орендної плати відповідно не отримувала, відтак, відповідач ТОВ «СГП «Львівське» використовує її земельну ділянку без належних правових підстав.

Що ж стосується доводів відповідача про те, що висновок експерта є неповним, не в повній мірі містить відповіді на поставлені експертом запитання щодо предмету доказування у справі, не відповідає вимогам щодо належності, допустимості та достовірності доказів, та необґрунтованості відмови у призначенні додаткової судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частинами 1, 2 статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Відповідно до ч.1 ст.113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Таким чином, додаткова судова експертиза призначається у випадку неповноти або неясності висновку експерта, а повторна лише у разі обґрунтованих сумнівів у правильності висновку експерта та порушень у її проведенні.

Згідно з п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», при перевірці й оцінці експертного висновку, суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у призначенні повторної судової почеркознавчої експертизи, оскільки відсутні підстави вважати, що вказаний висновок експерта є неповним чи незрозумілим, або таким, що викликає сумніви в його правильності. Крім того, експертом надано відповіді на всі запитання, поставлені судом при призначенні вказаної експертизи.

Завданням цивільного судочинства є належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30 жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, пункт 106).

Отже,застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновленнягарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Оскільки порушення права власності позивачки відбулось у результаті державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, заявлена позивачкою вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки за ТОВ «СГП «Львівське» опосередковує відновлення становища, яке існувало до порушення.

Враховуючи обставини конкретної справи вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судом як неналежний спосіб захисту. Задоволення такої позовної вимоги призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та обставини справи, давши належну оцінку доказам, на які сторони покликались в обгрунтування своїх вимог та заперечень, не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СГП «Львівське» залишити без задоволення.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 20 грудня 2024 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич