Рішення

від 27.12.2024 по справі 202/11203/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/11203/24

Провадження № 2/202/4863/2024

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі головуючого суддіМарченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексій Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року позивач в особі свого представника адвоката Кузнецова О.М. звернувся з позовом, в якому зазначає, що 19 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. був виданий виконавчий напис № 917 про стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС»</a> заборгованості за кредитним договором у розмірі 21560,93 грн.

З даним виконавчим написом він не згодний, вважає, що виконавчий напис вчинений із порушенням вимог ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», а також Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

На думку позивача, нотаріус не переконався у безспірності заборгованості. Нотаріально посвідченого кредитного договору між ним і кредитором укладено не було. Будь-яких повідомлень про необхідність усунення порушень зобов`язання не отримував.

За цих підстав позивач просить визнати виконавчий напис, виданий 19.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. та зареєстрований у реєстрі за № 917, таким, що не підлягає виконанню, та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2024 року справу було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання 10 грудня 2024 року сторони та треті особи не з`явилися.

Представником позивача була надана заява про розгляд справи без його участі.

В свою чергу, представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС»</a> 22.10.2024, тобто до початку розгляду справи по суті, надав заяву про визнання позову.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексій Анатолійович та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна в судове засідання також не з`явилися, повідомлялися про розгляд справи, заперечень проти позову не надали.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне:

Судом установлено, що 19.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. був виданий виконавчий напис, який зареєстрований у реєстрі за номером № 917, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС»</a> заборгованість у розмірі 21560, 93 грн.

Вирішуючи спір між сторонами, суд ураховує, що за загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів.

Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (надалі - Перелік документів).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку, що, здійснюючи свою діяльність, нотаріус не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й крім того бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до пункту 1 Переліку документів для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Отже, з огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частини), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Слід відзначити, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» суд перевіряє доводи боржника, зокрема, чи є заборгованість боржника перед стягувачем безспірною.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів № 662 від 26.11.2014 року Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою КМУ від 29.06.1999 №1172, було доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Отже, з 22.02.2017 року втратив чинність п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

До аналогічних по суті висновків дійшов Верховний Суд й у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18 та від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17.

Як убачається з матеріалів справи, виконавчий напис, який оскаржується, вчинений нотаріусом 19.11.2021, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, й Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, в редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватися до кредитних договорів, які укладено у простій письмовій формі.

Між тим, у матеріалах справи міститься копія заяви про надання банківських послуг, яка є договором приєднання до публічної пропозиції на укладення договору про комплексне банківське обслуговування, яка не посвідчена нотаріально.

При цьому представником відповідача - Дячком С.М. до початку розгляду справи по суті була подана заява про визнання позову.

Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухваленнясудового рішенняу зв`язкуз відмовоюпозивача відпозову абовизнанням позовувідповідачем судроз`яснює сторонамнаслідки відповіднихпроцесуальних дій,перевіряє,чи необмежений представниквідповідної сторониу повноваженняхна їхвчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд вважає, що в даному випадку визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити, визнавши виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л.М., який зареєстрований у реєстрі за № 917 від 19.11.2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРІС» заборгованості в розмірі 21560 грн. 93 коп. таким, що не підлягає виконанню.

При розподілі судових витрат, суд виходить із положеньстатті 133 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та інші витрати.

Відповідно до статтіст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьомустаттею 141ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Як убачається з матеріалів справи, позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката Кузнецева О.М. в сумі 3900 грн.

На підтвердження витрат позивача на правничу допомогу суду надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 09/09/24 від 09.09.2024 року, копію акта № 1 від 16.09.2024, в якому зазначено перелік та вартість наданих послуг, а також підтвердження оплати коштів за договором.

Зокрема згідно з наданим суду актом правнича допомога полягала у наданні позивачу консультації - 600 грн., вивченні матеріалів виконавчого провадження 900 грн., опрацюванні законодавчої бази та судової практики 600 грн., підготовці позовної заяви 1500 грн., підготовчі та оформленні додатків до позовної заяви 300 грн.

При визначенні суми відшкодування цих витрат суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням ціни позову, рівня складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, суд вважає, що у зв`язку із задоволенням позову понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу частково в сумі 2400 грн., оскільки знаходить, що об`єктивно необхідними для захисту порушених прав та інтересів позивача були витрати, пов`язані з отриманням консультації адвоката та складенням позовної заяви та оформленням додатків до неї.

На переконання суду, витрати в такому розмірі повною мірою відповідатимуть критеріям, визначенимстаттею 137 ЦПК України, є розумними, співмірними зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Статтею 142 ЦПК України, ч. 3 ст.7Закону України«Про судовийзбір» встановлений порядок розподілу витрат у разі визнання позову.

Так, відповідно до частини 1 статті 142 ЦПК України та частини 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, у зв`язку з визнанням відповідачем позову необхідно повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що складає 605 грн. 60 коп.

Відповідно до частини четвертої статті 268ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 268 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.141-142,258-259,263-265, 268 ЦПК України,суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л.М., який зареєстрований у реєстрі за № 917 від 19.11.2021, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС»</a> заборгованості в розмірі 21560 (двадцять одна тисяча п`ятсот шістдесят) грн. 93 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС»</a> на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2400 (дві тисячі чотириста) грн.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 50 (п`ятдесят) відсотків судового збору, сплаченого згідно з платіжним документом квитанція до платіжної інструкції 46723275 (номер документа квитанції 214313384) від 13.09.2024 у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС»</a>, місцезнаходження: 03150,м. Київ, вул. Велика Василівська, буд. 77А, ЄДРПОУ 38962392.

Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексій Анатолійович, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, прим 38-54.

Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, м. Київ, вул. Данила Щербаківського, буд. 52, прим. 421.

Повний текст рішення складений 27 грудня 2024 року.

Суддя Наталія МАРЧЕНКО