Рішення

від 30.12.2024 по справі 645/1925/24

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/1925/24

Провадження № 2/645/1286/24

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2024 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді Шарка О.П

секретаря судових засідань Мухіна В.А

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні судуу м.Харкові впорядку заочногорозгляду цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ДЕНВЕР» про припинення трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «ДЕНВЕР», в якому просить суд визнати припиненими його трудові відносини з 06 лютого 2024 року з Приватним підприємством «ДЕНВЕР», адреса: 62441, Харківська область, Харківський район, село Циркуни, вул. Соборна, 74А, код ЄДРПОУ 24659465,звільнити його з посади вагувальника з Приватного підприємства «ДЕНВЕР» за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що до 01 квітня 2022 року він працював на Приватному підприємстві «ДЕНВЕР», з 01.04.2024 року відповідно до наказу №1/4-к трудові відносини були призупинені, через введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022. 05 лютого 2024 року позивачу виповнилося 60 років, він досяг пенсійного віку. Оскільки місцезнаходження Приватного підприємства «ДЕНВЕР» йому не відоме, віг звернувся до керівництва в усній формі з проханням звільни ти його на пенсію. Однак, йому відмовили, мотивуючи тим, що трудові відносини припинені, підприємство не працює і це зробити не можливо. Порекомендували звернутися до центру зайнятості, де йому також було відмовлено.

У судове засідання позивач не з`явився, повідомлявся про дату та час слухання справи своєчасно та належним чином, просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного .

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлений про дату та час розгляду справи своєчасно та належним чином, надав до суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, при цьому зазначив, що проти розірвання шлюбу не заперечує, позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, причини неявки суду не повідомив, причини неявки суду не повідомляв, відзив на позовну заяву не надходив,а тому суд за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенні виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що предявляється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , якіпорушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що 01 квітня 2022 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством «ДЕНВЕР».

З 01.04.2024 року відповідно до наказу №1/4-к трудові відносини були призупинені, через введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, неможливість забезпечити працівників роботою та виконання такої роботи.

06 березня 2023 року позивач подав заяву до Харківського обласного центру зайнятості, як пенсіонер за віком, про звільнення.

Харківською філією Харківського обласного центру занятості листом від 15.09.2024 року повідомлено про необхідність звернення до роботодавця пбо суду.

Так, відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно достатті 3 КЗпПдо трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. №14-рп/2004 від 16.10.2007 р. №8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. №2-рп/2008 зазначив, що визначенест. 43 Конституції Україниправо на працю Конституційний суд України розглядає як природу потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Статтею 4 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 36 КЗпП Українивизначає підстави припинення трудового договору якими, крім іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Так, згідно ч. 1ст. 38 КЗпП Українипрацівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Трудовий договір припиняється тільки за наявності підстав для його припинення. Підставою припинення договору є юридичний факт або сукупність юридичних фактів, закріплених у законі та необхідних для припинення трудового договору. Вони поділяються на два види: 1) дії (життєві ситуації, що відбуваються за волею людей; вольові акти їх поведінки) сторін трудового договору або осіб, які не є його сторонами; 2) події (життєві обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людей: закінчення строку трудового договору; смерть працівника або роботодавця - фізичної особи тощо).

У законодавстві про працю України встановлено вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Так, підстави припинення трудового договору окреслені у ст.36 та інших статтях КЗпП України й залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи:

- припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку);

- розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України);

- розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40,41 КЗпП України);

- розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (пункти 3,7 ст. 36, ст. 45КЗпП України та ін.).

Отже, розірвання трудового договору стосується лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін.

За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що трудові відносини між позивачем та відповідачем фактично припинено, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 263, 264-265, 280-282, 284, 287, 288, 289 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ДЕНВЕР» про припинення трудових відносин задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Фрунзенським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 16.11.2000 року, РНОКПП № НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , з Приватним підприємством «ДЕНВЕР», адреса: 62441, Харківська область, Харківський район, село Циркуни, вул. Соборна, 74А, код ЄДРПОУ 24659465 з 06 лютого 2024 року.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Фрунзенським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 16.11.2000 року, РНОКПП № НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 з посади вагувальника з Приватного підприємства «ДЕНВЕР» за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 30 грудня 2024 року.

Головуючий суддя: