Постанова

від 27.12.2024 по справі 201/8762/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6285/24 Справа № 201/8762/23 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого Ткаченко І.Ю.,

суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори і Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності

за апеляційною скаргою адвоката Бєликова Вадима Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2023 року про закриття провадження,-

В С Т А Н ОВ И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори, Соборної районної у м. Дніпрі ради про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня

2023 року закрито провадження у справі.

В апеляційній скарзі адвокат Бєліков В.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня

2023 року скасувати та направити справ для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що висновок суду про те. що дана права повинна розглядатися в адміністративного судочинства є хибним.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілейцього кодексумалозначними справамиє:справи незначноїскладності таінших справ,для якихпріоритетним єшвидке вирішеннясправи. (п.4 ч.4 ст.19 ЦПК України).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки він є публічно-правовим.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України), Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Приватно-правовівідносини вирізняютьсянаявністю майнового чи немайновогоособистого інтересуучасника.Спір маєприватно-правовийхарактер,якщо вінобумовлений порушеннямабо загрозоюпорушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Таким чином, критеріями розмежування судової юрисдикції, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Таким критерієм також може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

Публічно-правовий спір це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/7, від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 813/2173/17, та Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 758/5066/20.

З матеріалів даної справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори, Соборної районної у м. Дніпрі ради про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнання права власності.

Просила суд ухвалити рішення яким визнати неправомірною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16 квітня 2021 року, прийняту державним нотаріусом Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори; визнати право власності на житловий будинок. Позов обґрунтовано тим, що вона є єдиною спадкоємицею своєю матері ОСОБА_2 та нотаріус не мав відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

За таких обставин позовні вимоги випливають із спадкових правовідносин, а отже повинні розглядатися в рамках цивільного судочинства.

Суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про те, що спір у даній справі підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, оскільки він є публічно-правовим.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване судове рішення не відповідає нормам процесуального права, то апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-383 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Бєликова Вадима Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2023 року про закриття провадження - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: