Рішення

від 05.12.2024 по справі 366/2875/24

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/2875/24

Провадження № 2/366/816/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року с-ще Іванків

Іванківський районний суд Київської області, у складі судді Корчкова А.А., за участю секретаря судового засідання Іванової Л.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» про стягнення несплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог:

ОСОБА_1 (далі Позивач), через свого представника адвоката Прибору П І., звернувся до суду зпозовом доДСП «ПівнічнаПуща» (далі Відповідач),у якомупросить стягнути зВідповідача насвою користьзаборгованість із заробітної плати у розмірі43378, 02грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, 12000 грн, витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн, та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Позивач перебував у трудових відносинах з ДСП «Північна Пуща», яке є Відповідачем та був звільнений у зв`язку з угодою сторін 26.03.2024 року. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці позивача, серії НОМЕР_1 .

Під час знаходження у трудових правовідносинах з Відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата, у розмірі 43378 грн. 02 коп. Підтвердженням факту існування заборгованості є довідка №242 від 11.06.2024 року, видана ДСП «Північна Пуща».

У день звільнення, 20.03.2024 Відповідач не здійснив належних виплат Позивачу при звільненні.

Враховуючи викладене, Позивач вважає, що з Відповідача на його користь слід стягнути заборгованість із заробітної плати у розмірі43378, 02грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.3.2024 по 23.09.2024 у розмірі 120 000 грн., витрати на правову допомогу та судовий збір.

Рух справи:

24.09.2024 позовна заява надійшла до суду.

30.09.2024 відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами та призначено перше судове засідання на 11.11.2024, яке відкладено на 05.12.2024.

08.11.2024 відповідачем було подано відзив на позовну заяву

05.12.2024 представником позивача, адвокатом Приборою П.І. через канцелярію суду було подано клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Позиції сторін:

Представник Позивача, адвокат Прибора П.І., в окремому клопотанні просив розгляд справи проводити без його участі та участі позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Крім того, відповідачем було подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування відзиву Відповідач зазначає, що внаслідок військової агресії рф проти України ДПС «Північна Пуща» зазнало чималих втрат, оскільки за період перебування під окупацією підприємству були завдані збитки у великих розмірах, враховуючи фінансове становище підприємства, воно звільняється від відповідальності за порушення строків оплати праці, оскільки це було обумовлено саме бойовими діями.

Позивач відповідь на відзив до суду не надав.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлені судом обставини справи та застосовані норми права:

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Щодо заборгованості по заробітній платі.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 21.09.2020 перебував у трудових відносинах з ДСП «Північна Пуща», що підтверджуєтьсязаписами з трудової книжки серія НОМЕР_1 та на підставі наказу № 210-ОС від 20.03.2024 був звільнений 26.03.2024 з посади водія пожежного автомобіля, за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП /а.с.11-13/.

В день звільнення, в порушення вимог законодавства про працю, Відповідач, не провів повний розрахунок з Позивачем та не виплатив заборгованість по заробітній платі, що підтверджується довідкою, виданою ОСОБА_1 в.о. генерального директора ДСП «Північна Пуща» за № 242 від 11.06.2024 про те, що заборгованість по невиплаченій йому заробітній платі становить 43 378,02 грн /а.с. 15зв/.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Судом встановлено, що всупереч зазначеним вище вимогам Закону та у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань утворилась заборгованість Відповідача з виплати заробітної плати перед Позивачем.

Відповідно до довідки № 242 від 11.06.2024, виданої ДСП «Північна Пуща», сума заборгованості по невиплаченій заробітній платі ОСОБА_1 станом на 11.06.2024 складає 43378,02 грн. /а.с.15/.

На момент розгляду справи в суді доказів погашення заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 відповідачем не надано.

Крім того, судом встановлено, що відповідач надав відзив на позовну заяву, проте, щодо існування перед Позивачем заборгованості по заробітній платі Відповідач не заперечує.

Таким чином, наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем по невиплаченій заробітній платі у сумі 43378,02 грн. підтверджується зазначеною довідкою.

У статті 55 Конституції України вказано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно принципудиспозитивності судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За таких обставин, судом встановлені порушення прав та інтересів Позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з ДСП «Північна Пуща» на його користь заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Суд приходить до висновку, що сума заборгованості по невиплаченій заробітній платі Відповідача перед Позивачем є безспірною та підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача в сумі 43 378,02 грн., з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім вимоги про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі з Відповідача на користь Позивача, представником Позивача заявлена вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

З приводу заявленої вимоги судом встановлено наступне.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18).

Судом встановлено, що на момент розгляду справи в суді заборгованість перед Позивачем по заробітній платі не була сплачена.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року.

Згідно з наданої представником позивача, розрахунку при звільненні Позивача ОСОБА_1 середньоденна заробітна плата становить 1120,08 грн.

З наступного дня за днем звільнення (27.03.2024) до ухвалення рішення у справі (05.12.2024) пройшло 254 днів.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення, тобто з 27.03.2024 по день ухвалення рішення судом, 05.12.2024 складає 284 500,32 грн. (1120,08*254).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено: якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Проте, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2024 по день ухвалення рішення судом 05.12.2024.

Проте суд вважає, що постановлений до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку обрахований судом у розмірі 284500,32 грн. є неспівмірним із окладом Позивача та загальною сумою боргу у розмірі 43 378,02 грн. Крім того, суд враховує доводи Відповідача, викладені у відзиві щодо значних втрат підприємства у зв`язку з початком збройної агресії російської федерації проти України та його перебування в окупації, тому стягнення такої суми коштів може унеможливити виконання Відповідачем, як роботодавцем, певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам та суттєво погіршити економічну активність Відповідача.

Враховуючи зазначене, а також беручи до уваги фінансове становище Відповідача, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 10% від встановленого судом середнього заробітку, застосувавши принцип співмірності та враховуючи справедливий та розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Таким чином,з оглядуна фінансовестановище Відповідача,суд ізврахуванням справедливогота розумногобалансу міжінтересами працівникаі роботодавцяприходить висновкувизначити розмірсереднього заробіткуза затримкурозрахунку урозмірі 10%від загальноїзаборгованості сумистягнення середньогозаробітку,а саме28450,03грн.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати:

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частина 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15 зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що представником позивача не надано жодного документу на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а тому в цій частині позовні вимоги необґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Судовий збір:

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судового збору за вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати:

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином за позовною вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач мав б сплатити судовий збір у сумі 1 211,20 грн., однак він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір». Оскільки ця позовна вимога задоволена судом в повному обсязі, тому з Відповідача на користь держави за вказану позовну вимогу підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:

За вказану позовну вимогу позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., що підтверджується квитанцією № 5147-0772-2803-0468 від 23.09.2024 /а.с.20/.

Ця позовна вимога фактично задоволена на 10 %.

Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно задоволеної вимоги у розмірі: 121,12 грн.

Таким чином з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1332,32 грн. (1211,20 грн. + 121,12 грн.)

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 259, 263-265, 266, 268, 353, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» про стягнення несплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща», код ЄДРПОУ 40247540, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 43 378 грн. 02 коп.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща», код ЄДРПОУ 40247540, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28 450 грн. 03 коп.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща», код ЄДРПОУ 40247540, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір, у розмірі 121,12 грн.

Стягнути зДержавного спеціалізованогопідприємства «ПівнічнаПуща», код ЄДРПОУ 40247540, на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості із заробітної плати, але не більш, ніж за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.12.2024.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача:адвокат ПрибораПавло Іванович (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща», код ЄДРПОУ 40247540, адреса: вул. Леніна, 148, м. Чорнобиль Київська область, 07270.

Суддя Анатолій КОРЧКОВ