Рішення

від 24.12.2024 по справі 373/2787/23

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 373/2787/23

Номер провадження 2/373/254/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне рішення)

24 грудня 2024 року м. Переяслав

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Залеської А.О.

за участі: секретаря судових засідань Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Переяславської міської ради (як орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав,

установив:

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Позивачка ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Васюхна Олександра Володимировича звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що у період з травня 2010 р. по березень 2014 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, мали спільний побут та стосунки притаманні сім`ї, працювали у Києві. Відповідач був зареєстрованим у м. Часів Яр Покровського району Донецької області, а позивачка - у м. Переяслав Київської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 . Після розриву сімейних відносин у травні 2014 р. позивачка разом з дитиною переїхала в окрему орендовану квартиру у м. Києві, вона працювала, а син відвідував дитячий садок. Рішенням суду від 03.09.2014 з відповідача на користь позивачки присуджені аліменти на дитину. 20.03.2022 у зв`язку з повномасштабним військовим вторгнення Російської Федерації на територію України, позивачка разом з сином вимушено виїхала в Естонію до далеких родичів, де вони отримали статус «тимчасово переміщена особа». Наразі позивачка з сином проживають у м. Таллінн, вона працює в магазині, а син навчається у місцевій школі. Позивачці відомо, що відповідач ОСОБА_2 створив нову сім`ю, проживає у м. Києві без реєстрації, має дітей від іншого шлюбу. У той же час, життям, розвитком та станом здоров`я їх спільної дитини не цікавився, обов`язків відносно сина не виконує, не займається його вихованням, не спілкується з сином, коштів на його утримання не надає. Присуджені судом аліменти на дитину відповідач сплачував не регулярно. На прохання відповідача позивачка відкликала виконавчий лист. У липні 2023 року ОСОБА_2 виявив свою позицію відносно батьківства, написавши у нотаріуса заяву про відмову від батьківських прав з проханням позбавити його батьківських прав у відношенні дитини ОСОБА_3 . Одночасно з цим окремою нотаріальною заявою ОСОБА_2 надав згоду на тимчасове перебування дитини за кордоном, поїздки в різні країни в супроводі матері. Враховуючи зазначені обставини, позивачка вважає, що відповідач втратив батьківські почуття відносно дитини, самоусунувся від його виховання, а тому вона звернулася до органу опіки та піклування при виконкомі Переяславської міської ради за місцем своєї реєстрації та реєстрації сина, з приводу надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 .

Позивачка просить суд позбавити відповідача батьківських прав на підставі п.2 ч.1 ст. 164 СК України внаслідок ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, взявши до уваги наведені у позовній заяві аргументи та нотаріально посвідчену заяву відповідача про відмову від батьківських прав.

Позиція інших учасників справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з`явився, відзиву на позов та інших заяв суду не подав. Про суть позову, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином: шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України, а також через орган опіки та піклування та в телефонній розмові із секретарем судових засідань. За адресою, названою відповідачем як фактичне місце свого проживання ( АДРЕСА_1 ), кореспонденції від суду він не отримує.

Представник позивачки адвокат Васюхно В.О. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував. Підтвердив, викладені у змісті позову обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Вважає, що є підстави, передбачені п.2 ч.1 ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки відповідач ухиляється від виховання сина протягом тривалого часу: після припинення у 2014 році відносин з позивачкою і до теперішнього часу. Відповідач не дбає про фізичний і духовний розвиток сина, не цікавиться його навчанням та дозвіллям. Доказом цьому представник назвав той факт, що відповідач у липні 2023 року у нотаріуса склав заяву про відмову від батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 та надав згоду на подорожі дитини у різні країни в супроводі матері. Окрім цього, до суду відповідач жодного разу не з`явився, а отже дитина йому байдужа і він не має бажання бути в житті сина, виховувати його всебічно та брати участь у підготовці дитини до самостійного життя. 20 березня 2022 року у зв`язку з військовою агресією РФ на території України, у тому числі поблизу м. Києва, позивачка разом з дитиною виїхали за кордон і наразі проживають в Естонії у м. Таллінн. Там вона працює, а син навчається в місцевій гімназії. Улітку 2023 року вона приїздила в Україну на певний час та зайнялась питанням позбавлення батьківських прав відповідача. Тоді позивачка і уклала з ним (адвокатом) договір про надання правової допомоги.

Представник виконавчого комітету Переяславської міської ради, як органу опіки та піклування - начальниця Служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Борисюк Л.М. суду повідомила, що з ОСОБА_2 вдалося зв`язатись та поспілкуватись по телефону. Він сказав, що проживає без реєстрації у АДРЕСА_2 в помешканні нинішньої дружин. Щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина чіткої позиції не висловив, повідомив, що така домовленість була з позивачкою, на засідання комісії не прибув. Про те, що справа перебуває в суді знає. Орган опіки та піклування надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який вона підтримує.

На розгляд справи по суті для надання більш детальних пояснень представник виконавчого комітету Переяславської міської ради не з`явилась. Від міського голови до суду надійшла заява з проханням розглядати справу у відсутності представника виконавчого комітету Переяславської міської ради, як органу опіки та піклування.

Фактичні обставини, встановлені судом на підставі письмових матеріалів.

ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Києві народився ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим 23.07.2011 Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві (а.с.5).

03.09.2014 заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 800,00 грн щомісячно, починаючи з 06.08.2014 і до повноліття дитини (а.с.6-7).

Згідно повідомлення (лист №25319 від 12.04.2024) начальника Переяславського ВДВС у Бориспільському районі з приводу примусового виконання рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03.09.2014 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка ОСОБА_1 з виконавчим документом до відділу не зверталась, виконавче провадження з цього приводу не відкривалось (а.с.57).

Копії Витягів з Реєстру територіальної громади за №2023/004945238 від 03.07.2023 та за №2023/004945449 від 03.07.2023 свідчать про те, що з 31 жовтня 2007 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та з 07 лютого 2013 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.20,21).

Згідно довідки Талліннської Гімназії Ляенемере №2-5/70 від 19.09.2023 (переклад з естонської мови від 20.10.2023, реєстраційний номер перекладу 511) Родний Радомир (персональний код 51107100225) навчається в Талліннській Гімназії Ляенемере з 08.09.2022 по даний час у 6-Б класі (а.с.8-10).

Відповідь № 390797 від 03.01.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру свідчить, що відповідач ОСОБА_2 не має в Україні зареєстрованого місця проживання. Він був зареєстрованим по АДРЕСА_4 , але 05.11.2014 знятий з реєстрації за вказаною адресою.

Згідно інформації Департаменту соціальної політики Київської міської РДА (лист за №051-20044 від 17.11.2023) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку як внутрішньо переміщена особа в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних в місті Києві державних адміністрацій не перебуває (а.с.13).

Копіями паспортів громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (паспорт № НОМЕР_2 ), та на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (паспорт № НОМЕР_3 ) підтверджується, що 20.03.2022 позивачка та дитина виїхали за межі України. З того часу дитина на територію Україну не поверталась, а в паспорті позивачки мається відмітка про в`їзд в Україну 19.05.2023 (а.с.15,12).

06.07.2023 відповідач ОСОБА_2 склав заяву, яку посвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач В.В. (реєстр. №900), про те, що він - ОСОБА_2 надає згоду на поїздки до Канади, Чорногорії, Туреччини, Єгипту та країн Європейського Союзу в період з 01.08.2023 по 01.08.2024 його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі матері дитини ОСОБА_1 , яка бере на себе зобов`язання по догляду за дитиною, діяти в інтересах та від імені дитини, нести відповідальність за її життя і безпеку під час перебування сина за кордоном та повернення дитини на територію України (а.с.12).

06.07.2023 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач В.В. також посвідчив заяву ОСОБА_2 (реєстр. №901), якою він повідомив, що відмовляється від батьківських прав (при прийнятті рішення суду) та просить позбавити його батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).

Листом виконавчого комітету Переяславської міської ради №07-13/1905/2-23 від 13.09.2023 підтверджується, що представник позивачки - адвокат Васюхно В.О. звертався до органу опіки та піклування (за зареєстрованим місцем проживання позивачки та дитини) по питанню позбавлення батьківських прав відповідача. За результатами звернення їй надано перелік документів, які необхідно подати для вирішення питання доцільності позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14).

16.07.2024 Виконавчий комітет Переяславської міської ради (як орган опіки та піклування) своїм рішенням №286-12 затвердив висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.53).

За змістом згаданого Висновку органу опіки та піклування (Додаток до рішення виконавчого комітету від 16.07.2024 за №286-12) він складений на підставі наданих заявницею ОСОБА_1 документів та на підставі телефонної розмови працівника Служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради з гр. ОСОБА_2 . Встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебували у стосунках без реєстрації шлюбу з травня 2010 р. по 2014 р. Мати та дитина зареєстровані по АДРЕСА_3 . На даний час дитина ОСОБА_3 проживає з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_5 . Батько дитини ОСОБА_2 , з його слів, проживає окремо від дитини, у місті Києві та підтримує стосунки із сином. Підтвердив, що у липні 2023 року у нотаріуса в місті Києві він підписав заяву, якою відмовився від батьківських прав на сина ОСОБА_3 . Водночас, в розмові з ОСОБА_2 не вдалося з`ясувати чіткої позиції батька у питанні позбавлення його батьківських прав відносно сина, він то погоджувався, то заперечував. Зважаючи на з`ясовані обставини орган опіки та піклування Переяславської міської ради, вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , оскільки твердження заявниці про неналежне виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 не знайшло підтвердження, необхідних та достатніх доказів ухилення батька від обов`язків по вихованню дитини немає (а.с.54-55).

Зміст спірних правовідносин та застосовані судом норми права

Суд розглядає дану справу в розрізі відносин між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, а отже даний спір прямо стосується прав та інтересів дитини, які регулюється Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 вказаної Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (п.3 ст. 9 Конвенції)

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та мають право обирати форми та методи виховання крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом ( ч.1 ст. 152 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (ч.3 ст. 155 СК України).

Згідно з ч.2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

За правилами ч.4. ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України визначено вичерпний перелік підстави, за наявності яких батько/мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав. Такими підставами є, якщо він, вона: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав, наведені у статті 166 СК України.

Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому майнових прав, пов`язаних з батьківством (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною (ч.1 ст. 166 СК України).

Особа, позбавлена батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч.2 ст. 166 СК України).

Мотиви, з яких виходив су, оцінка аргументі учасників справи та висновки суду.

Системний аналіз наведених вище міжнародних норм права та норм національного законодавства України вказує на те, що права та обов`язки батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а тільки потім права батьків.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Отже, участь матері, батька у вихованні дитини одночасно є їхнім правом та обов`язком, встановленим законом. Виконання батьківських обов`язків, забезпечується реалізацією батьками своїх прав у відношенні дитини. Позбавлення батьківських прав звільняє особу від обов`язків щодо її виховання, окрім обов`язку щодо утримання дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (ч..8 ст. 7 СК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства).

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над правами батьків (§ 54).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Частиною четвертою статті 155 СК України визначено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Одним із видів юридичної відповідальності батьків є позбавлення батьківських прав, що регулюється Сімейним кодексом України.

Визначені у статті 164 СК України підстави позбавлення батьківських прав (у тому числі: ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини), у взаємозв`язку з положенням ч.4 ст. 155 СК України слід розглядати як порушення прав та інтересів дитини з боку батьків, за що вони можуть бути притягнуті до відповідальності у виді позбавлення батьківських прав.

У той же час, згідно положень ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Тому з врахуванням прав та інтересів дитини, які забезпечуються системою державного контролю, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інших прав, що ґрунтуються на факті спорідненості з дитиною) є винятковою мірою відповідальності - крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, та допускається тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Позивачка, як мати дитини, просить суд позбавити відповідача (батька дитини) за ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини (п.2 ч.1 ст. 164 СК України).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц зроблено висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно положень ст. 19 СК України орган опіки та піклування зобов`язаний подати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору про позбавлення батьківських прав. Такий висновок носить рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Водночас саме на позивача покладено обов`язок доведення свідомого ухилення відповідачем від участі у вихованні дитини (постанова Верховного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22).

У даній справі судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у м. Києві під час спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу (з травня 2010 р. до травня 2014 р.).

Після розриву сімейних відносин, у серпні 2014 року позивачка звернулась до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача аліментів на дитину. Рішенням суду з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти (800 грн щомісяця) на утримання дитини ОСОБА_3 , починаючи з 06.08.2014 до досягнення сином повноліття.

Примусове стягнення аліментів з відповідача не здійснюється, оскільки виконавчий лист на рішення суду до органу державної виконавчої служби позивачка не подавала.

20.03.2022 у зв`язку з повномасштабним військовим вторгнення РФ на територію України позивачка разом з дитиною виїхали до Естонії, де вони перебувають до цього часу. Малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається у місцевій гімназії м. у м. Таллінн.

19.05.2023 ОСОБА_1 (одна, без дитини) в`їхала в Україну та перебувала тут, щонайменше, півтора місяці. У цей час, а саме: 03.07.2023 позивачка уклала договір з адвокатом про надання правової допомоги у питанні позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

06.07.2023 відповідач ОСОБА_2 (вочевидь, на прохання позивачки) у нотаріуса склав заяву, якою надав згоду на поїздки до Канади, Чорногорії, Туреччини, Єгипту та країн Європейського Союзу в період з 01.08.2023 по 01.08.2024 його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі матері ОСОБА_1 та повернення дитини в Україну. Одночасно з цим, 06.07.2023 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу посвідчив заяву ОСОБА_2 , якою він повідомив, що відмовляється від батьківських прав на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Звертаючись до суду з вимогою про позбавлення відповідача батьківських прав на підставі п.2 ч.1 ст. 164 СК України (ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини), позивачка стверджує, що відповідач після припинення фактичних сімейних відносин не дбає про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться навчанням та дозвіллям дитини, не спілкується з сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, став байдужим до сина. При цьому, достатнім доказом таких обставин представник позивачки вважає нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 про відмову від батьківських прав відносно сина.

В оцінці доводів (тверджень) позивачки та її представника суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує висновки Верховного Суду, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Доводи позивачки та її представника про невиконання відповідачем ОСОБА_2 обов`язків по вихованню сина не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Жодних доказів невиконання відповідачем батьківських обов`язків у продовж восьми років (до виїзду дитини за кордон), після припинення сімейних відносин суду не надано.

Позивачка ОСОБА_1 не зверталась до органу опіки та піклування чи інших органів по питанню неправомірної поведінки відповідача по відношенню до дитини та/або по питанню вжиття заходів впливу на батька дитини, спрямованих на спонукання виконання ним обов`язку брати участь у вихованні сина. Єдиним зверненням позивачки з відповідного питання (в частині обов`язку відповідача утримувати дитину) був її позов, поданий до суду одразу після розриву відносин з відповідачем у 2014 році, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, який задоволено судом.

Водночас встановлено, що виконавчий лист на рішення суду про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини на примусове виконання до органу державної виконавчої служби позивачка (як стягувач) не подавала. Доказів наявної у відповідача заборгованості по аліментам суду не надано. Тому суд піддає обґрунтованому сумніву доводи позивачки, що відповідач не виконує свого батьківського обов`язку по утриманню дитини, оскільки він може приймати участь у матеріальному забезпеченні сина в добровільному порядку, за домовленістю з позивачкою.

На противагу аргументам позивачки щодо ухилення відповідача від будь-якої іншої участі у вихованні дитини вказує той факт, що 06.07.2023 на прохання ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену згоду (заяву) на закордонні поїздки дитини у супроводі матері, що свідчить про не байдуже ставлення батька до сина, сприяння пізнанню дитиною світу та його духовного розвитку, вказує на турботу батька про перебування дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі - разом з матір`ю.

Також судом беруться до ваги обставини, які свідчать про наявність об`єктивних причин, що наразі обмежують участь відповідача у вихованні сина. Такими причинами є: тривале (з 20.03.2022) перебування дитини за кордоном разом з матір`ю; встановлення заборони під час воєнного стану на виїзд чоловіків призовного віку за межі України, що позбавляє регулярних зустрічей батька з дитиною, проведення спільно дозвілля тощо; поведінка самої позивачки (матері дитини), яка тимчасово у літній період 2023 року в`їхала в Україну без дитини, що усунуло можливість «живого» спілкування батька та сина.

За встановлених обставин суд погоджується з висновком органу опіки та піклування (виконавчого комітету Переяславської міської ради) від 16.07.2024 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та враховує його при вирішенні даного спору, оскільки висновок органу опіки та піклування узгоджується із встановленими в суді обставинами, поданими письмовими доказами, та не суперечить їм.

Крім того, за змістом згаданого висновку, який підтримала у суді представник органу опіки та піклування - начальник Служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Борисюк Л.М., ОСОБА_2 у телефонній розмові повідомив, що спілкується з сином Радомиром, підтвердив, що 06.07.2023 він надав нотаріальну згоду (заяву) на позбавлення батьківських прав, оскільки така домовленість була з позивакою, однак на даний час вагається і не висловив чіткої позиції з цього питання.

До позовної заяви про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , поданої 26.12.2023, позивачкою долучено заяву ОСОБА_2 від 06.07.2022, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Рогач В.В. Цією заявою ОСОБА_2 повідомляє, що відмовляється від батьківських прав (при прийнятті рішення суду) та просить позбавити його батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Така заява батька по своїй суті є відмовою від власної дитини, що суперечить чинному законодавству, моральними засада суспільств та інтересам самої дитини.

Відповідно до частини другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч.1 ст. 152 СК України).

Згідно українського законодавства батьки несуть відповідальність за своїх дітей та зобов`язані дбати про них до їх повноліття. Здійснення батьками обов`язків по вихованню дитини тісно пов`язано із реалізацією ними своїх прав у відношенні дитини.

По своїй волі батьки не можуть зняти з себе, визначені законом батьківські обов`язки. Тому відмова матері/батька від батьківських прав на дитину є нікчемною.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків і це можливо лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав, передбачених т. 164 СК України, перелік яких є вичерпним.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22 про позбавлення батьківських прав погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Отже, суд не бере до уваги, посвідчену приватним нотаріусом заяву відповідача ОСОБА_2 від 06.07.2023 про відмову від батьківських прав на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відмова від дитини є неправозгідною, а заява батька про відмову від батьківських прав на власну дитину є нікчемною та не породжує жодних юридичних наслідків для учасників спірних правовідносин.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд наголошує, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків, які свідомо та без поважних причин не виконують батьківських обов`язків, чого позивачкою не доведено.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав батька дитини на підставі п.2 ч.1 ст. 164 СК України, позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, які б об`єктивно та поза розумним сумнівом свідчили про винну поведінку відповідача та доводили факт його ухилення від виховання дитини.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів винної поведінки ОСОБА_2 та нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу пливу як позбавлення батьківських прав у відношенні його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, враховуючи інтереси дитини, суд відмовляє в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у зв`язку з необґрунтованістю та не доведенням обставин, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10-13, 76-81, 209, 263-265, 280-282, 284, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Переяславської міської ради (як орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду, а відповідачем - з дати постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

Учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 ;

третя особа - Виконавчий комітет Переяславської міської ради (як орган опіки та піклування), місцезнаходження: вул. Богдана Хмельницького, 27/25, м. Переяслав, Бориспільський район, Київська область, 08400; код ЄДРПОУ 33201806.

Повний текст рішення складено 26.12.2024

Суддя А.О. Залеська