Рішення

від 26.12.2024 по справі 711/2291/24

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2291/24

Провадження № 2/711/1132/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Копаєвій Є.В.

за участі:

позивачки ОСОБА_1

її представника ОСОБА_2

представника відповідача Кучер Ю.В.

представника третьої особи Рудик Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Руськополянської сільської ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

Представник позивача - адвокат Ніколаєва Г.Г., яка діє на підставі ордеру серії АІ №1569766 від 17.03.2024, - звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила позбавити останнього батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

В обґрунтування вимог в позові зазначено, що позивачка та відповідач мають спільну дитину, яка після розірвання шлюбу між сторонами проживає з позивачкою. Відповідач з 2018 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки з того часу жодного разу не бачив дитину, не цікавився його життям, не брав участі у його вихованні та утриманні сина, не підтримував з ним спілкування. На підставі судового рішення з відповідача стягуються аліменти на користь позивачки на утримання їх сина, проте фактичну сплату аліментів здійснює мати відповідача (баба дитини). В той же час дитина має незадовільний стан здоров`я, внаслідок чого потребує регулярного лікування та додаткового догляду, в тому числі і додаткових матеріальних витрат. Натомість відповідач свідомо ухиляється від надання будь-якої допомоги синові, не піклується про нього, не проявляє заінтересованості у подальшій долі сина, не сприяє розвитку особистості дитини. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачкою самостійно, без участі та підтримки з боку відповідача. Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та свідомо нехтує ними, зважаючи на той факт, що дитина не знайома із своїм біологічним батьком, то з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, позивач вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 .

Відповідач заперечив проти позову, посилаючись на те, що не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків і належним чином сплачує аліменти на утримання сина. В той же час відсутність належного контакту з сином обумовлена поведінкою позивачки, яка внаслідок особистої неприязні до відповідача перешкоджає йому спілкуватись з сином та не надає інформації про сина. Відповідач зазначає, що працює за межами території України, внаслідок чого на теперішній час може підтримувати зв`язок з дитиною лише дистанційно, проте позивачка перешкоджає такому спілкуванню, не надає контактних даних, щоб відповідач міг спілкуватись з сином засобами відеозв`язку. Відповідач вважає, що не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків і має намір та бажає приймати участь у вихованні сина, а тому відсутні правові підстави для позбавлення його батьківських прав.

28.03.2024 судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Під час підготовчого провадження за клопотанням позивача судом постановлено ухвалу про виклик і допит в судовому засіданні свідків.

24.05.2024 судом закрите підготовче провадження у справі, а справа призначена до судового розгляду по суті.

18.07.2024 на адресу суду надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Руськополянської сільської ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

01.08.2024 від представника відповідача - адвокат Кучер Ю.В., яка діє на підставі ордеру серії СА №1088663 від 13.06.2024, - надійшов відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування заперечень відповідача проти позовних вимог.

06.08.2024 від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якій вказується про формальність заперечень відповідача проти позовних вимог, оскільки поведінка відповідача свідчить про відкрите ігнорування ним своїх батьківських обов`язків по відношенню до їх сина. Позивачка вказує, що дитина з шестимісячного віку проживає в родині позивачки і жодного разу не бачила відповідача, бо той виїхав за кордон, проте навіть коли повертався до України, то не цікавився сином, не відвідував його та не проявляв ніякої уваги та інтересу до дитини.

20.08.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких акцентується увага на тому, що відповідач має бажання приймати участь у вихованні сина, спілкуватись з ним, бути обізнаними про стан здоров`я дитини, про її навчання, потреби, сплачувати аліменти на її утримання та категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Позивачка додатково пояснила, що вони з відповідачем проживали разом. Через пару місяців після народження сина відповідач виїхав працювати до Чехії. У травні 2018 року відповідач приїхав до України на деякий час і знову поїхав до Чехії. З того асу відповідач не бачив їх сина. Внаслідок погіршення стосунків з відповідачем та його матір`ю позивачка подала позов про розірвання шлюбу. У листопаді 2018 року відповідач приїжджав до України, але відмовився бачитись з позивачкою та дитиною. Фактично з травня 2018 року вихованням та опікою дитини займається особисто позивачка. Вона надсилала відповідачу фото їх сина, проте відповідач ніяким чином не реагував, не надавав в добровільному порядку матеріальної допомоги та не виявляв бажання підтримувати зв`язок з дитиною. На теперішній час відповідач лише сплачує аліменти на виконання відповідного рішення суду і більше не бере ніякої участі у вихованні сина. Позивачка мала стосунки з іншим чоловіком, з яким на даний час хоч фактично і не проживає, проте син ОСОБА_4 вважає саме цю людину своїм батьком, оскільки він взагалі не знає відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Зауважила, що відповідач визнає своє батьківство щодо сина і наявність батьківських обов`язків, проте у зв`язку з перебуванням за межами України та неможливістю повернутись в Україну під час воєнного стану має об`єктивні перешкоди у здійсненні догляду за дитиною. Зазначила, що відповідачу не було відомо про незадовільний стан здоров`я сина, але позивачка не зверталась до відповідача з вимогами про відшкодування додаткових витрат на дитину. Свій матеріальний обов`язок з надання коштів на утримання дитини відповідач виконує належним чином і має бажання спілкуватись з дитиною, проте позивачка не сприяє цьому спілкуванню, чим фактично створюються перешкоди для участі відповідача у вихованні сина. Додатково зауважила, що в даному випадку відсутня належна мета застосування до відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав, а отже застосування такого заходу вочевидь не відповідатиме інтересам дитини.

Представник органу опіки та піклування служби Руськополянської сільської ради - Рудик Л.М., яка діє на підставі довіреності №09-02-17 від 11.01.2024, - в судовому засіданні пояснила, що відповідним органом опіки та піклування був складений висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина ОСОБА_4 , а отже вона підтримує позовні вимоги. Пояснила, що під час аналізу спірної ситуації спеціалістами служби у справах дітей було з`ясовано, що батько відсутній у житті дитини і дитина його не знає та не згадує. Відповідачу нічого не заважає спілкуватись з сином та брати активну участь у його вихованні, проте він свідомо уникає цього.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона є дружиною брата позивачки. Відповідача свідок знала до того часу, як малолітньому ОСОБА_4 ще не було одного року. Зауважила, що востаннє відповідач бачив свого сина ще тоді, коли йому було 5 місяців, і з того часу відповідач не підтримував жодного контакту з дитиною.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона з 2013 року товаришує з позивачкою і є хрещеною для малолітнього ОСОБА_4 . Зауважила, що вона жодного разу не бачила відповідача і зі слів позивачка їй відомо, що останній не бере участі у вихованні дитини.

Заслухавши пояснення учасників справи та свідків, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивачка та відповідач з 12.08.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15.02.2019 №707/2655/18, яке набрало законної сили 19.03.2019 /а.с. 25-26/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 , який після розірвання шлюбу між сторонами проживає разом з позивачкою.

Позивачка належним чином займається утриманням, вихованням, навчанням та лікуванням свого сина, створює належні умови для повноцінного розвитку та виховання дитини. Дитина відвідує дошкільний заклад освіти за місцем проживання, де позитивно характеризується.

В той же час малолітній ОСОБА_4 за станом на здоров`я потребує особливої уваги, оскільки перебуває на «Д» обліку у дитячого імунолога з 2021 року з приводу D80.90 ОСОБА_7 з переважним порушенням антитіл, не уточнений, внаслідок чого потребує регулярного медичного обстеження та лікування, що йому забезпечується позивачкою.

Відповідач не бере участі у вирішенні питань щодо виховання, навчання та лікування сина ОСОБА_4 та з травня 2018 року фактично не спілкувався з дитиною, внаслідок чого дитина не знає свого батька.

З 2018 року по теперішній час відповідач проживає та працює за межами території України.

Відповідно до рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28.02.2019 №707/2000/18 відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивачки аліменти на утримання їх сина ОСОБА_4 у розмірі 1000грн. щомісячно, починаючи з 21.09.2018 і до досягнення дитиною повноліття /а.с. 27-29/. На підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11.03.2020 №707/25/20 розмір таких аліментів складає 1/4 частину заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше п`ятдесяти відсотків для дитини відповідного віку /а.с. 30-34/.

Примусове виконання судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання їх сина Назара здійснюється державним виконавцем Другого ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) в рамках виконавчого провадження №62864694. Відповідач належним чином виконує обов`язок зі сплати аліментів, внаслідок чого станом на 01.02.2024 не мав заборгованості по їх сплаті /а.с. 35-39, 71/.

З моменту розірвання шлюбу і по теперішній час між позивачкою та відповідачем наявні емоційно напружені стосунки, обумовлені взаємними образами та звинуваченнями, внаслідок чого сторони не спромоглися дійти згоди щодо порядку та способу їх участі у вихованні свого сина. У зв`язку з такою ситуацією всіма питаннями виховання дитини займається позивачка, а участь відповідача у забезпеченні батьківського піклування над сином фактично обмежується сплатою аліментів на утримання дитини.

Відповідні обставини, окрім їх часткового підтвердження письмовими доказами, фактично визнаються сторонами, а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вважає їх доведеними.

За таких обставин позивачка вважає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та свідомо нехтує ними, внаслідок чого вона звернулась до суду з даним позовом.

Згідно висновку органу опіки та піклування Руськополянської сільської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Руськополянської сільської ради від 21.06.2024 №177, відповідний орган виснував, що ОСОБА_3 не піклується про духовний і фізичний розвиток сина ОСОБА_4 , не забезпечує умов для його навчання, проживання, харчування, медичного догляду, не цікавиться його життям, що свідчить про ухилення ним від виконання батьківських обов`язків, а тому позбавлення відповідача батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 є доцільним і відповідатиме інтересам дитини /а.с. 181-187/.

Таким чином, між сторонами наявний спір щодо належності виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків відносно сина, який регулюється нормами Сімейного кодексу України (далі - СК) та інших нормативно-правових актів.

Надаючи оцінку доводам сторін в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини та ст. 150 СК батьки несуть основну відповідальність щодо виховання та розвитку дитини.

У частині першій статті 151 СК закріплено переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюються як засіб виконання ними своїх обов`язків щодо неї.

Положеннями частини другої статті 151 СК передбачено право батьків залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, але лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Варто звернути увагу, що за ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей передбачена адміністративна відповідальність (стаття 184 КУпАП).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Отже, тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, а застосування такого заходу, як позбавлення батьківських прав, є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК).

Відповідно до правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19 (провадження № 61-9758св21), позбавлення батьківських прав за п. 2 ч. 1 ст. 164 СК має такі особливості: ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками; позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК; розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§57, §58).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що рішення про позбавлення батьківських прав має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (§49).

Суд бере до уваги, що за своєю сутністю та змістом позбавлення батьківських прав є істотним заходом обмеження прав людини, тобто є значною санкцією, яка не може застосовуватись свавільно чи з формальних міркувань, оскільки зумовлює ряд істотних обмежень для фізичної особи, до якої вона застосовується. З позбавленням батьківських прав в принципі припиняються сімейні правовідносини між батьками та їх дітьми. Особа, яка позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язку щодо її виховання. Вона перестає бути законним представником дитини, втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми, не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником, не може одержувати в майбутньому тих майнових прав, що пов`язані із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (наприклад: право на утримання від дитини, право на спадкування тощо). Така особа втрачає інші права, що засновані на спорідненості із дитиною, а саме: право на виховання дитини; право на захист дитини; право на отримання аліментів від своїх повнолітніх дітей; право на спадкування майна за законом у разі їх смерті; право на дачу згоди на вчинення дітьми у разі їх віку від 14 до 18 років тих правочинів, які вони не мають право вчиняти самостійно; право на клопотання про обмеження або позбавлення неповнолітньої особи права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами; право на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого; право на пенсійне забезпечення після смерті дитини. Позбавлення батьківських прав тягне втрати для батьків право на отримання призначених дітям пенсій, державних допомог та аліментів. За дитиною залишається право на спадкування за законом після батька, позбавленого батьківських прав, у порядку першої черги.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, саме до обов`язку позивача належить доказування обставин, які свідчать про умисне свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, що може бути підставою позбавлення останнього батьківських прав.

По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки відносно свого сина ОСОБА_4 , оскільки не приділяє достатньої уваги спілкуванню з сином та його вихованню, внаслідок чого дитина взагалі не обізнана зі своїм батьком та інформацією про нього.

В той же час судом встановлено, що відповідач фактично проживає і працює за межами території України, а відтак має об`єктивні перешкоди та складнощі для виконання немайнових батьківських обов`язків. Натомість сторони не заперечують наявності між ними згоди щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, а також ту обставину, що відповідач належним чином виконує свій обов`язок зі сплати аліментів на утримання дитини, оскільки вживає заходів для недопущення утворення заборгованості зі сплати аліментів.

Таким чином сторони самі визначили певні особливості порядку їх участі у вихованні сина. Будь-яких доказів того, що позивачка зверталась до відповідача для вирішення питань щодо виховання, навчання, лікування їх сина суду не надано, як і не надано суду доказів ухилення відповідача від вирішення таких питань чи вжиття заходів для їх вирішення.

Також судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні стосунки, що заважає їх врівноваженому та паритетному спілкуванню на засадах взаємоповаги та взаєморозуміння. В цьому аспекті слід звернути увагу, що налагодження зв`язку між дитиною та батьками здебільшого покладається на батьків, але не виключно, оскільки істотно залежить від волевиявлення самої дитини та поведінки обох батьків. Варто звернути увагу, що необізнаність дитини про особистість свого біологічного батька свідчить, зокрема, і про відсутність сприяння з боку матері такої дитини встановленню та налагодженню зв`язку між дитиною і її батьком, що має особливе значення на ранніх етапах розвитку дитини. В умовах, коли дитина з раннього віку проживає лише разом з матір`ю, а батько проживає окремо, то налагодження нормального контакту між батьком та дитиною неможливе без участі у такому процесі матері дитини та її сприяння такому контакту.

Окремо суд зауважує, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх немайнових батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. В даному ж випадку ані в позовній заяві, ані у висновку органу опіки та піклування не було зазначено в чому полягає доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, яку мету переслідує виправданість необхідності застосування такого заходу до відповідача та якої користі зазнають інтереси дитини при позбавленні її біологічного батька батьківських прав щодо неї.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, приймаючи до уваги інтереси дитини, приписи вищенаведених норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.

Таким чином, судом не встановлено достовірних обставин, які б свідчили, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_4 чи здійснює негативний вплив на дитину, а відтак позов не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачкою при зверненні до суду в сумі 1211,20 грн. /а.с. 1/ та витрат сторін з оплати правничої допомоги.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, то понесені позивачкою судові витрати не підлягають відшкодуванню. В той же час витрати відповідача підлягають компенсації за рахунок позивачки на підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу стороною відповідача надано: додаткова угода від 23.09.2024 до договору №476 про надання правової допомоги від 12.06.2024 /т. 2 а.с. 54/; квитанція до прибуткового касового ордера б/н від 04.12.2024 про сплату адвокатові коштів в розмірі 10 000грн. /т. 2 а.с. 55/.

Відповідач просив компенсувати йому за рахунок позивачки витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 10 000 грн., оскільки за умовами договору саме таку суму коштів позивач зобов`язаний був сплатити своєму представнику та фактично сплатив за надані представником послуги.

Сторона позивача заявила клопотання про зменшення витрат відповідача на правову допомогу, посилаючись на відсутність доказів для оцінки відповідності таких витрат критеріям реальності та розумності їх розміру.

Надаючи оцінку вимогам відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В той же час Верховний Суд у від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 висловив правову позицію, відповідно до якої зменшення розміру витрат на правничу допомогу є не обов`язком, а правом суду. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка просить зменшити відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз змісту наданих стороною відповідача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- представництво інтересів клієнта в суді;

- участь адвоката у судових засіданнях.

Оцінюючи обґрунтованість заяви відповідача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена відповідачем сума в розмірі 10 000 грн. не є вочевидь необґрунтованою чи завищеною. За обставинами даної справи заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу відповідає засадам її співмірності з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи виконаної адвокатом, а також участь адвоката у кількох судових засіданнях).

В той же час, суд звертає увагу, що в даному випадку спір між сторонами має особливий характер і зумовлений неспроможністю сторін до спільного вирішення питання щодо порядку виконання їх батьківських обов`язків відносно їх малолітнього сина на засадах рівності, взаємоповаги та взаєморозуміння. Зверненню позивачки до суду з даним позовом передувала поведінка відповідача, який перебуваючи за межами території України фактично обмежив свою участь у вихованні малолітнього сина формальним виконанням свого обов`язку зі сплати аліментів, визначених судовим рішенням, не проявляючи належної активності до налагодження контакту з сином.

Системний аналіз змісту положень ч. 2, 3, 9 ст. 141 ЦПК України свідчить, що розподіл судових витрат за своєю природою є правовідновлювальною формою цивільної процесуальної відповідальності майнового характеру, що ґрунтується на сукупності методів правового регулювання відповідальності учасників справи, які допустили процесуальне правопорушення, що спричинило судові витрати, шляхом покладання на них обов`язку вчинити дії з відновлення майнового положення інших учасників цивільного процесу в порядку, передбаченому процесуальним законодавством. Основним принципом, за яким здійснюється розподіл судових витрат, є принцип пропорційності, який передбачає забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. У пропорційності розподілу судових витрат відображаються загальні засади справедливості та розумності.

Отже, одним з визначальних елементів, який є підставою для покладання на учасника справи обов`язку з відшкодування судових витрат іншому учаснику справи, є наявність причинного зв`язку між процесуальною дією, яку змушений вчинити один учасник справи, зазнаючи при цьому певних майнових втрат, та обставиною, що виникла з вини іншого учасника справи та зумовила необхідність вчинення певної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, беручи до уваги зміст спірних правовідносин, складність справи, значення справи для сторін, процесуальну поведінку сторін, результат вирішення справи, суд приходить до висновку, що понесені відповідачем витрати з оплати правової допомоги слід розподілити між сторонами в рівних частинах, оскільки саме такий спосіб розподілу судових витрат відповідатиме засадам пропорційності та справедливості.

Таким чином, в порядку розподілу судових витрат за результатом розгляду справи по суті, на підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України з позивачки слід стягнути на користь відповідача суму коштів в розмірі 5 000 грн. в якості відшкодування витрат з оплати правової допомоги, що відповідає половині понесених відповідачем відповідних витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Руськополянської сільської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 26 грудня 2024 року.

Головуючий: В.М. Скляренко