Постанова

від 30.12.2024 по справі 2-537/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 2-537/11

провадження № 61-11220св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук Ольга Олександрівна,

заінтересовані особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за поданням головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук Ольги Олександрівни, заінтересовані особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані малолітні,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року у складі судді Ілюшик І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог подання

У березні 2024 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. звернулася до суду з поданням, у якому просила звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні.

Обґрунтовуючи вимоги подання, державний виконавець посилалася на те, що у неї на виконанні перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 відносно боржника ОСОБА_1 , до складу якого входять чотири виконавчі провадження про стягнення з нього коштів на користь ОСОБА_2 та судового збору в дохід держави. Загальна сума боргу за зведеним виконавчим провадженням становить 1 503 674,85 грн.

У ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником зареєстроване нерухоме майно, а саме 1/2 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрована родина з неповнолітньою дитиною, які не є членами сім`ї ОСОБА_1

04 липня 2023 року державний виконавець звернувся до Служби у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради як органу опіки та піклування з проханням розглянути питання про примусову реалізацію житла, право користування яким має малолітня дитина, та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на його примусову реалізацію. Листом від 27 липня 2023 року Служба у справах дітей фактично відмовила в наданні такого дозволу.

Стягувач ОСОБА_2 просив розпочати примусову реалізацію 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

У серпні 2023 року державний виконавець звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, подання задоволено. Звернено стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , у якому зареєстровані малолітні.

07 грудня 2023 року на прийомі у державного виконавця боржнику особисто було вручено вимогу виконавця, якою ОСОБА_1 зобов`язано в триденний строк з моменту отримання вимоги повідомити відділ про вжиті боржником заходи, спрямовані на виконання вимог зазначених вище виконавчих документів.

22 грудня 2023 року боржник подав до відділу примусового виконання рішень заяву, згідно з якою 19 грудня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при цьому надав копію постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 174/456/16-ц, згідно з якою ОСОБА_1 визнано батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Головний державний виконавець посилалася на те, що боржник спрямовує всі дії лише на перешкоджання виконанню судових рішень, оскільки одразу після набрання чинності постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, усвідомлюючи, що майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, буде передано на прилюдні торги, вчинив дії, спрямовані на перешкоджання переданню цього майна на реалізацію. За ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок та квартиру, що свідчить про забезпечення її житлом, а реєстрація її місця проживання у спірному будинку, де боржнику належить лише 1/2 частки, свідчить про те, що боржник уникає виконання судових рішень та перешкоджає зверненню стягнення зазначене майно в рахунок погашення боргу за виконавчими документами суду, що входять до складу зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Враховуючи зазначене, головний державний виконавець у зв`язку з виникненням нових обставин у процесі виконання рішення суду, а саме реєстрації у спірному домоволодінні малолітньої ОСОБА_4 , просив суд звернути стягнення на зазначене майно.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02 квітня 2024 року подання задовольнив. Звернув стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що матеріалами справи підтверджено, що боржник тривалий час не виконує рішення суду. Твердження ОСОБА_1 про те, що сам по собі факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини (його дочки) виключає можливість звернення стягнення на належну йому частину нерухомого майна, суд розцінює як спосіб уникнути виконання судового рішення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні подання відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що внаслідок реалізації належної боржнику частини будинку малолітні діти, зокрема дочка боржника ОСОБА_4 , не втратять право користування будинком, оскільки інша його частина залишається у власності співвласника, колишньої дружини боржника ОСОБА_5 . Крім того, суди вирішили по суті питання щодо реалізації майнових та немайнових прав неучасників виконавчого провадження - неповнолітньої дитини, яка має право на користування належним боржнику житлом відповідно до законодавства, а також іншого співвласника майна - ОСОБА_5 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

26 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що у головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук О. О. на виконанні перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 , до складу якого входять чотири виконавчі провадження. Загальна сума боргу за зведеним виконавчим провадженням становить 1 503 674,85 грн.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2012 року задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнано садибу (домоволодіння) АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, здійснено її поділ за кожною із сторін по 1/2 частини.

Згідно з інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2023 року головний державний виконавець Дрижирук О. О. зверталася до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , в якому зареєстровані малолітні діти.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, подання задоволено. Звернено стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , у якому зареєстровані малолітні.

На час розгляду клопотання у домоволодінні була зареєстрована лише одна малолітня дитина, ОСОБА_6 , окрім інших повнолітніх осіб.

22 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав заяву головному державному виконавцю Дрижирук О. О., в якій повідомив нововиявлені обставини, а саме, що на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 174/456/16-ц його визнано батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якапроживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом із своєю матір`ю ОСОБА_3 .

Згідно з витягом № 3948 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 , з 19 грудня 2023 року зареєстровані ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та інші особи.

Перед зверненням до суду із цим поданням начальник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулась до Служби у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради із листом щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна.

Служба у справах дітей листом від 19 січня 2024 року № 54/10-24 надала відповідь, що станом на 19 січня 2024 року батьки або особи, які їх замінюють, малолітніх дітей, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , до служби у справах дітей не звертались з приводу вчинення будь-яких правочинів стосовно майна, право користування яким мають діти.

За запитом державного виконавця надано витяг № 804 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб ( АДРЕСА_1 ), згідно з яким в будинку дійсно зареєстрована ОСОБА_4 , з 19 грудня 2023 року.

Виконавча служба повідомила про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого статтею 382 КК України, ГУНП в Дніпропетровській області та відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

У ОСОБА_1 є таке рухоме майно: автомобіль марки «AcuraMDX», 1/2 частини якого також належить іншій особі, який перебуває в заставі у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», та автомобіль ВАЗ.

ОСОБА_3 належить на праві власності квартира у м. Вільногірську, земельні ділянки та будинок в с. Бикове Криничанського району Дніпропетровської області.

Виходячи зі змісту подання державного виконавця, підставами для звернення до суду є те, що на виконанні у державного виконавця тривалий час перебуває зведене виконавче провадження, заборгованість в повному обсязі не стягнута, боржник усі дії спрямовує лише на перешкоджання виконанню судових рішень оскільки він знову зареєстрував у належному йому будинку малолітню особу, що перешкоджає зверненню стягнення на 1/2 частини зазначеного майна в рахунок погашення боргу за виконавчими документами суду, що входять до складу зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року надано згоду на реалізацію нерухомого майна боржника, в якому зареєстровані малолітні, однак за адресою: АДРЕСА_1 з 19 грудня 2023 року зареєстрована малолітня ОСОБА_4 . Ця обставина стала підставою для нового звернення державного виконавця до органу опіки та піклування, т,а не отримавши відповідної згоди, вона спрямувала нове поданням до суду першої інстанції.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частинами першою, шостою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

У статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, у якому фактично проживає боржник.

У зв`язку з відсутністю у боржника ОСОБА_1 достатніх коштів та рухомого майна, на яке можна звернути стягнення, державний виконавець повторно (дитина була зареєстрована після задоволення першого подання) звернулася до суду з цим поданням, у якому просила надати дозвіл на звернення стягнення на належну боржнику частку в будинку, у якому зареєстрована малолітня дитина.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду.

Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Водночас законодавство України не визначає порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.

У постанові від 15 лютого 2023 року в цій самі справі № 2-537/11 Верховний Суд зробив висновок про те, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмови) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Як відомо зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, на які послалася Служба у справах дітей Вільногірської міської ради Дніпропетровської області у відповіді щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо дитина є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. Водночас законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в межах виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Отже, державний виконавець з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має його малолітня донька боржника, обґрунтовано звернувся до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня ОСОБА_4 .

Задовольняючи подання, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтованого виходив з того, що судові рішення боржник не виконав у повному обсязі, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію спірної частини нерухомого майна унеможливлює їх виконання. Твердження ОСОБА_1 про те, що сам по собі факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини (його дочки) виключає можливість звернення стягнення на належну йому частину нерухомого майна суди визнали безпідставними та розцінили факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини після набрання чинності судовими рішеннням як спосіб уникнути відповідальності, та вважали таку поведінку боржника недобросовісною.

При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3 належить на праві власності квартира, земельні ділянки та будинок, тобто вона має інше житло, ніж те, у якому зареєстрована та на яке приватний виконавець просить надати дозвіл про звернення стягнення.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення подання, оскільки реєстрація у спірному будинку малолітньої дитини, яка має інше житло, з метою унеможливлення виконання рішення суду після задоволення першого подання свідчить про недобросовісність боржника.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Оскільки виконання ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін її виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання ухвали Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов