Рішення

від 24.12.2024 по справі 201/12320/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/12320/24

Провадження № 2/201/4398/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сідельника Є.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області - Стеценко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 03 жовтня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилалася на те, що 16 червня 2006 року між нею та відповідачем був укладений шлюб. Від спільного подружнього життя у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя у подружжя не склалося й рішенням Дніпровського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2010 року шлюб було розірвано. Позивач вказувала, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2010 року стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між тим, ОСОБА_2 жодним чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини, станом здоров`я, навчанням, не піклувався про фізичний та духовний розвиток дитини тощо. ОСОБА_1 зазначала, що донька знаходиться на її повному утриманні. На теперішній час (вересень 2024 року) донька з батьком не спілкується більше 2-х років та не бажає такого спілкування. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 03 жовтня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Куць О.О. (а.с.35-35).

Ухвалою судді від 22 жовтня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав (а.с.48-49).

12 грудня 2024 року від представника Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області - Стеценко Л.О. надійшло рішення Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №390 від 06 листопада 2024 року, яким затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.79-84).

В підготовчому засіданні 13 грудня 2024 року позивач не заперечувала проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, суд на місці ухвалив закінчити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті (а.с. 85-88).

22 жовтня 2024 року позивачем подано заяву про долучення до матеріалів справи документів, а саме нотаріально посвідченої заяви від ОСОБА_2 про визнання позовних вимог та розгляд справи без його участі (а.с.46-47).

В судовому засіданні позивач просила позовні вимоги задовольнити.

Представник органу опіки та піклування Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області - Стеценко Л.О. позовні вимоги підтримала.

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстровану шлюбі з 16 червня 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №420 (а.с.11).

Від цього шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, в якому батьками вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.12).

Згідно з копією виконавчого листа від 26 березня 2010 року виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська у справі №2-9813/2010 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .(а.с.22).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 08 червня 2010 року, виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №227, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано. (а.с.23).

Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 30 серпня 2013 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №14, ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». (а.с.24).

Рішенням Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №390 від 06 листопада 2024 року затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.79-84, 97-99).

Матеріли справи містять заяву ОСОБА_2 від 22 жовтня 2024 року, яка посвідчена приватним нотаріусом ДМНО Новіковою Н.А., в якій відповідач зазначив, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також у вказаній заяві відповідач підтвердив, що не займається вихованням дитини та не планує це робити у майбутньому, з дитиною зовсім не спілкується, йому не цікава її доля (а.с. 47).

У судових засіданнях під час розгляду справи була присутня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зазначила, що не спілкується з батьком, відчуває, що йому не потрібна. ОСОБА_2 не піклується про неї, не цікавиться її життям, не забезпечує матеріально. Таким чином донька сторін наполягала на позбавленні відповідача батьківських прав відносно неї.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів.

З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною.

Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю.

З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини

Відповідно до ч. 1 ст. 152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до ст. 23 - 1 ЗУ «Про охорону дитинства» усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Отже, у цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

При цьому, судам акцентовано увагу на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходу впливу.

Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд вважає, що стороною позивача надано достатні докази, які свідчать про наявність виняткових обставин, з якими закон пов`язує можливість позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини.

Посилання позивача на те, що відповідач не піклується про дитину, та не планує цього робити у майбутньому, підтверджуються вищевказаною заявою ОСОБА_2 від 22 жовтня 2024 року, посвідченою приватним нотаріусом ДМНО Новіковою Н.А., в якій останній не заперечував проти позбавляння його батьківських прав відносно доньки (а.с.47).

Ухвалюючи рішення, суд враховує пояснення самої дитини у судовому засіданні, а також висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та пояснення представника Служби у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, надані у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги встановлені в ході розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав, які б вказували на можливість відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав оскільки, наявні у справі докази свідчать про неналежне виконання батьком своїх обов`язків без поважних причин, фактичне ухилення від їх належного виконання, а відтак суд вважає обґрунтованими та доведеними підстави позовних вимог про позбавлення батьківських прав та дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав в повній мірі відповідатиме інтересам неповнолітньої дитини, в зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що за умов зміни (виключення) обставин, які стали підставою позбавлення батьківських прав, при додержанні порядку, встановленому ст. 169 СК України відповідач має право звернутися з позовом про поновлення батьківських прав відносно доньки.

Судові витрати розподілити на підставі ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 76-78, 81, 141, 263-265,355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Куць