Постанова

від 30.12.2024 по справі 201/8168/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/11691/24 Справа № 201/8168/24 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі апеляційну скаргу Комунального підприємстваТеплоенерго Дніпровськоїміської ради на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства Теплоенерго Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії, 3% річних, інфляційних втрат та пені,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , на предмет стягнення з останнього на свою користь 65 895,71 грн, з яких: 51 477,73 грн - основний борг, 2 993,85 грн- 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, 10 525,56 грн - інфляційні втрати, 898,56 грн пеня (а.с. 4-9), в обґрунтування якого посилається на те, що 06 серпня 2021 року між сторонами було укладено Договір № 060835 про постачання теплової енергії до прим. 282, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач умови договору виконує належним чином, проте відповідач обов`язок щодо оплати за отримані послуги не виконував, та за період з листопада 2021 року по березень 2023 рку має заборгованість у розмірі 51477,73 грн. Також, через неналежне виконання відповідачем умов договору, позивачем були нараховані 3% річних 2993,85 грн, інфляційні втрати 10525,56 грн та пеня 898,56 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2024 року позовні вимогиКП «Теплоенерго» ДМР до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії, 3% річних, інфляційних втрат та пенізадоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користьКП «Теплоенерго»ДМР заперіод злистопада 2021року поберезень 2023року заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 51477,73 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користьКП «Теплоенерго»ДМР заперіод злистопада 2021року посічень 2022року (включно) 3%річних у розмірі 1143,63 грн, інфляційні втрати у розмірі 5338,91 грн, а також пеню у розмірі 242,29 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Теплоенерго» ДМР судові витрати по оплаті судового збору 2139,59 грн (а.с. 108,109).

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено наявність заборгованості відповідача за вказаний період у зазначеному розмірі, натомість, період нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат визначено з листопада 2021 року по січень 2022 року включно, враховуючи Постанову Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, в редакції постанови від 05 березня 2022 року. За цих встановлених обставин суд першої інстанції вважав доведеними позовні вимоги частково.

Не погодившисьіз рішеннямсуду першоїінстанції,КП «Теплоенерго»ДМР у листопаді2024року подало апеляційну скаргу (а.с. 119-122), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи в частині відмови у задоволенні вимог, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення в оскаржуваній частині, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково застосовано Постанову Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, адже положення цієї Постанови розповсюджувались на населення, на опалювальні приміщення у територіальних громадах, що розташовані на території, на якій ведуться бойові дії або тимчасово окупованих територіях. Скаржник наголошує, що відповідач не відноситься ні до жодного переліченого пункту, адже має у власності нежитлове приміщення, яке використовує як офіс для здійснення своєї підприємницької діяльності та відноситься до категорії інші споживачі (крім населення), про що зазначено у Договорі про надання послуги з постачання теплової енергії від 06 серпня 2021 року. Зазначена категорія споживачів не відноситься до споживачів, які проживають в будинках житлового фонду, а, відтак, відповідач отримує теплову енергію як товарну продукцію для цілей, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім використанням та не є споживачем поставленої теплової енергії, як житлово-комунальної послуги, у відповідності до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого Постановою НКРЕКП від 25 червня 2019 року №1174.

Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подав, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги КП Теплоенерго ДМР, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на отримання своєчасної та повної оплати за отримані послуги з теплопостачання у загальному розмірі 51 477,73 грн за період з листопада 2021 року по березень 2023 року разом зі штрафними санкціями, передбаченими ст. 625 ЦК України, у вигляді 3% річних у розмірі 1143,63 грн, інфляційних втрат у розмірі 5 338,91 грн та пені у розмірі 242,29 грн за період з листопада 2021 року по січень 2022 року і таке право за вказаний період підлягає захисту на підставі ст. 526, 530 ЦК України, ст.67 Житлового кодексу України та ст. 1,7,21,26 ЗУ Про житлово-комунальні послуги. Разом з цим суд першої інстанції, на підставі ст. 549,550,625 ЦК України та положень Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану, вважав відсутнім порушення прав позивача з боку відповідача за період з лютого 2022 року по березень 2023 року, адже нарахування штрафних санкцій в цей період було заборонено.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради був укладений договір № 060835 про постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10-12).

Вказаний об`єкт нерухомості належить відповідачу на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02 червня 2021 року (а.с.16-17).

Відповідно до п. 1 договору від 06 серпня 2021 року, позивач, як виконавець послуг, зобов`язався надавати послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а відповідач, як споживач, своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені договором.

Відповідно до п. 5 та п. 12 вищевказаного Договору, облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками вузлів комерційного обліку встановленого в житловому будинку за адресою АДРЕСА_3 .

Відповідно до рахунків № 060835 від 30.11.2021р., 31.12.2021р., 31.01.2022р., 28.02.2022р., 31.03.2022р., 30.11.2022р., 31.12.2022р., 31.01.2023р., 28.02.2023р., 31.03.2023р. (а.с. 21 зворотна сторона-26) відповідачу була нарахована загальна сума до сплати у розмірі 51477,73 грн.

Також позивачем були складені акти № 060835 на вказані вище дати прийому-передачі послуги за договором № 060835 від 06 серпня 2021 року (а.с.26 зв.ст.-31).

Згідно довідки начальника відділу збуту теплової енергії рахунки та акти надсилалися в поштову скриньку (а.с. 31 зв.ст., 32) та на електронну адресу, яка вказана була відповідачем в договорі від 06 серпня 2021 року (а.с.32 зв.ст. - 37).

Довідкою КП «Теплоенерго» ДМР від 19 червня 2023 року № 237 та актами споживання теплової енергії підтверджено розрахунок теплової енергії в співвідношенні з опалювальною площею відповідача (а.с. 37 зв.ст. - 43).

14 червня 2023 року на адресу відповідача були направлені досудова вимога та акт звіряння взаємних розрахунків (а.с.43зв.ст.- 45).

Відповідно до розрахунку суми позову, складеного позивачем, загальний розмірі заборгованості відповідача з листопада 2021р. по березень 2023р. Становить 51477,73 грн.(а.с.46).

Також позивачем проведено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України, який дорівнює 2993,85 грн. та 10525,56 грн відповідно.

Пунктом 34 Договору про постачання теплової енергії, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі не більше 0,01% суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

Позивачем був здійснений розрахунок пені за період з листопада 2021 року по березень 2023 року, яка становить 898,56 грн.

Отже, з поданих позивачем доказів судом першої інстанції встановлено, що відповідачем належним чином не виконуються умови договору від 06 серпня 2021 року та заборгованість, яка утворилася за період з листопада 2021 року по березень 2023 року у розмірі 51477,73 грн не сплачена.

Натомість, суд першої інстанції відмовив у задоволенні частини вимог, зазначивши, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Українивід 05березня 2022року №206«Про деякіпитання оплатижитлово-комунальнихпослуг вперіод воєнногостану» в редакції постанови від 05 березня 2022 року, яка діяла до 27 квітня 2023 року, установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що оскільки в період дії вищевказаної редакції постанови, з 24 лютого 2022 року по березень 2023 року позивачем нарахована відповідачу пеня, 3% річних та індекс інфляції, ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки нарахування цих сум з 24 лютого 2022 року заборонено, а тому суд вважав доведеним нарахування штрафних санкцій відповідачеві лише за період споживання теплової енергії з листопада 2021 року по січень 2022 року.

Колегія судів відзначає, що одним з доводів скаржника є твердження про те, що відповідач не є споживачем житлово-комунальних послуг, адже не використовує послугу позивача в цілях, пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім використанням. При цьому зазначає, що використовує нежитлове приміщення як офіс, тому такі споживачі відносяться не до категорії населення, а інші споживачі (крім населення).

З такими доводами не можна погодитись, адже договір №060835 про надання послуги з постачання теплової енергії від 06 серпня 2021 року, укладений між позивачем, як фізичною особою, та відповідачем, як виконавцем надання послуги, не містить такого значення категорії споживача як інший споживач (крім населення), а приміщення, куди подається послуга позивачем, знаходиться у житловому багатоповерховому будинку, про що свідчить наявність приладу обліку теплової енергії, розташованого у підвалі будинку.

Права споживачів житлово-комунальних послуг визначені у ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Кожний мешканець будинку є споживачем житлово-комунальних послуг. Їх основний перелік є вичерпним і чітко визначеним вказаним Законом, що введено в дію у травні 2019 року.

За новим розподілом до комунальних належать: послуги з постачання та розподілу природного газу, електричної та теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, поводження з побутовими відходами, до житлових послуга з управління багатоквартирним будинком.

Закон в цілому окреслив нові аспекти функціонування даної сфери. Крім запровадження моделі договірних відносин між виконавцями та споживачами, було чітко визначено права та обов`язки усіх учасників правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Законом такожчітко визначеноперелік обов`язківіндивідуальних таколективного споживачівжитлово-комунальнихпослуг.

Колегія суддів наголошує, що відповідач, як власник приміщення, що знаходиться у житловому багатоповерховому будинку, за положеннями ЗУ Про житлово-комунальні послуги, є споживачем саме комунальних послуг, як це визначено вказаним Законом та зазначено у тексті укладеного між позивачем та відповідачем Договором про надання послуги з теплової енергії, яка і відноситься саме до комунальних послуг.

За цих обставин, колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції, з`ясовуючи характер спірних правовідносин, вірно керувався нормами зазначеного Закону, який регулює спірні правовідносини.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що Договір про надання послуги з теплової енергії, який породжує договірні відносини між споживачем послуг, яким є відповідач, та виконавцем таких послуг, яким у справі є позивач, укладений не з фізичною особою-підприємцем, а з фізичною особою ОСОБА_1 , що свідчить про безпідставність тверджень скаржника щодо здійснення у приміщенні відповідачем підприємницької діяльності та використання послуги позивача не в особистих цілях відповідача.

Також, доводи скаржника про те, що відповідач не є споживачем теплопостачання категорії населення та, відповідно, на якого не розповсюджуються положення Постанови КМУ від 05 березня 2022 року №206, колегія суддів не приймає до уваги, адже позивачем не доведено, а матеріали справи не містять таких доказів, що відповідач відноситься до будь-якої іншої категорії споживачів комунальної послуги позивача, що не вважається населенням, як і не доведено позивачем укладання договору з відповідачем як з підприємцем.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції вірно встановив період стягнення штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України та правомірно застосував обмеження, передбачені Постановою КМУ від 05 березня 2022 року №206, з чим і погоджується колегія суддів та що не спростовано скаржником.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині судового рішення дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за не виконання грошового зобов`язання відповідача перед позивачем, що виразилось у нарахуванні інфляційних втрат, 3% річних у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, та пені за період прострочення з лютого 2022 року по березень 2023 року, адже таке нарахування у цей період було заборонено.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 133,137,141, 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Теплоенерго Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровськавід 20листопада 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна