Постанова

від 23.12.2024 по справі 354/612/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/612/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/33/24

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Кузнєцова В.В.,

з участю прокурора Верешка М.І., представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» Госедла Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороніпозивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Остап`юк М.В. 30 січня 2023 року в м. Яремче Івано-Франківської області, повний текст якого складено 07 червня 2023 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року першим заступникомпрокурора Івано-Франківськоїобласті вінтересах державив особіДержавного агентствалісових ресурсівУкраїни,ДП «Ворохтянськелісове господарство»подано позов до Поляницької сільськоїради Надвірнянськогорайону Івано-Франківськоїобласті, ОСОБА_1 про визнаннянедійсним державногоакту направо власностіна земельнуділянку таповернення земельноїділянки зчужого незаконноговолодіння удержавну власність(а.с.1-7, том 1).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №37 від 11.09.2003 року, яке є речовим доказом у кримінальній справі №248436 встановлено, що ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку в урочищі «Вільшенець» с. Поляниця, площею 0,2499 га, кадастровий номер 2611092001220020094.

На підставі зазначеного рішення 17 листопада 2003 року ОСОБА_1 видано держаний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ 091907.

В ході судового розгляду кримінальної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2499 га в с. Поляниця не приймалося у встановленому законом порядку, а самостійно було складено сільським головою.

Передана відповідачці спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-ІФ № 002701 від 10.11.2001 та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 виділ НОМЕР_2 Поляницького лісництва.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_4 та інженер-землевпорядник ОСОБА_5 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи -рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови».

В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення № 37 від 11.09.2003 в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду.

Упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_4 , інженер-землевпорядник ОСОБА_5 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_6 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду 105 фізичним особам, в тому числі відповідачці ОСОБА_1 , які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015р. (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. А цивільний позов Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків державі - залишено без розгляду із роз`ясненням про право на його пред`явлення в порядку цивільного судочинства.

Однак, станом на час подання позову (03.09.2015 року), а ні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а ні Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося до суду із відповідними позовами.

Пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень необхідних заходів

Тому, прокурор, керуючись вимогамиЦПК УкраїнитаЗакону України «Про прокуратуру»,звертається досуду ізвказаним позовом з метою захисту інтересів держави.

20.07.2006 року відповідачка ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_7 , а ОСОБА_7 25.08.2006 року відчужив землю ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 , у свою чергу, відчужила спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ», яке є на день розгляду справи судом останнім власником.

З огляду на те, що фіктивність рішення, на підставі якого видано відповідачці ОСОБА_1 державний акт про право власності, встановлена судовим рішенням, а саме постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року за результатами розгляду кримінальної справи № 1-6/11, воно не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Із врахуванням заяв (клопотань) про зміну предмету позову, прокурор просив: 1) поновити строки позовної давності; 2) визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091907 від 17.11.2003 року площею 0,2499 га кадастровий номер 2611092001220020094; 3) витребувати у ТОВ «Буковель» земельну ділянку площею 0,2499 га кадастровий номер 2611092001220020094, яка розташована в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» (а.с. 1-7, 46-48, том 1; а.с.242-244, том 2).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26.10.2015 року у зв`язку із зміною предмету позову залучено до участі у справі: співвідповідача ОСОБА_2 ; третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 (а.с.50-51, том 1).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.08.2021 року залучено до участі у справі правонаступника Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області (а.с.10, том 3).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.08.2021 року залучено до участі у справі співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» (а.с.12, том 3).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08.08.2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору на стороні позивача Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» (а.с.169-170, том 3).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08.08.2022 року позовні вимоги Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки залишено без розгляду (т.3, а.с.172-174).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Яремчанськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від30січня 2023року судуу задоволенняпозовних вимогвідмовлено(а.с.113-130, том 4).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а тому рішення Поляницької сільської ради №37 від 11.09.2003 року та державний акт не відповідають положенням законодавства. Разом з тим вимога про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданому ОСОБА_1 , не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

Земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а фізична особа ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок на підставі рішення, прийнятого з порушенням порядку, встановленого законом. В подальшому відповідач ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 відчужила її відповідачу ТОВ «Буковель».

Розглядаючи підстави закриття провадження у справі в частині позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, суд виходив з того, що правовідносини, що лежать в основі цього спору, не є господарськими відносинами у розумінні статті 3 ГК України, а є цивільно-правовими, витребування земельної ділянки у кінцевого власника юридичної особи є наслідком незаконної передачі її первісному власнику фізичній особі, відтак спірні правовідносини нерозривно пов`язані між собою, дійшов висновку, що судовий розгляд окремо вказаних позовних вимог за правилами різного судочинства не гарантує принципу правової визначеності. Тому відсутні підстави для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Суд прийшов до висновку, що про незаконне вилучення землі лісового фонду у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, в межах якого розташована земельна ділянка, прокурор мав об`єктивну можливість довідатися раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме з 11.03.2005 року дня надання висновку комісійною судово-земельною експертизою у кримінальній справі. З цих підстав суд відмовив в задоволенні позову про витребування земельної ділянки у ТОВ «Буковель» через пропуск строку позовної давності, про який було заявлено відповідачем, оскільки не визнав причини пропуску такого строку поважними.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційних скарг

Не погодившись з таким рішенням, заступником керівникаІвано-Франківськоїобласної прокуратуриподано апеляційну скаргу (а.с.152-165, том 4 ).

Апелянт зазначає, що підставами винесення оспорюваного рішення є обрання прокурором неналежного, на думку суду, способу захисту в частині визнання недійсним державного акту про право власності на спірну земельну ділянку та пропуск ним строків позовної давності при зверненні до суду із вказаним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.11.2003 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку. Вказаний державний акт видано на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №37 від 11.09.2003 року.

Наголошує, що матеріалами кримінальної справи №248436 про обвинувачення посадових осіб Поляницької сільської ради та Яремчанської міської рад встановлено, зокрема, що були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення №37 від 11.09.2003 року в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, зокрема відповідачці ОСОБА_1 .

Вказує, що передана відповідачці спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею від 10.11.2001 року.

У подальшому вказана земельна ділянка неодноразово продавалась, внаслідок чого її кінцевим власником на час розгляду справи стало ТОВ «Буковель».

У цій справі метою звернення з позовом є повернення державі спірної ділянки, яка вибула з її власності поза її волею.

Можливість, а, відповідно, і ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним державного акту на право власності фактично підтверджена судовою практикою (постанова Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі №545/1575/21, від 20.07.2022 року у справі №6832422/19).

В частині пропуску строків позовної давності при зверненні до суду із вказаним позовом, норми, передбачені ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушеного, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи. Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом, коли стало відомо про порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів.

У той же час, підставою для звернення до суду із відповідним позовом стала постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, якою встановлено, що Поляницький сільський голова ОСОБА_4 та інженер-розпорядник ОСОБА_5 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (на дачний час ДП «Ворохтянське лісове господарство») загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради та зміну їх цільового призначення, а також переведення із земель лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради.

За результатами розгляду зазначеної кримінальної справи вказані посадові особи звільнені від відповідальності з нереабілітуючих підстав у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Тобто, підставою позовних вимог у даній справі стали не просто порушення закону, а саме кримінально-карані діяння, факт вчинення яких доводиться виключно в порядку кримінального судочинства та встановлюється лише судом.

Звертає увагу суду, що підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку, а саме установлений факт підроблення такого рішення у постанові суду.

Факт порушення відповідних кримінальних справ 23.03.2004 року та 21.09.2004 року свідчить лише про те, що на той момент були достатні приводи та підстави для початку досудового слідства по факту зловживання посадовим становищем службовцями Поляницької сільської ради та Яремчанської міської ради. Тобто, на момент порушення справ в органів прокуратури по суті не було конкретних вже доведених фактів злочинних діянь вказаних посадових осіб.

Таким чином, зважаючи на презумпцію невинуватості, прокуратура до ухвалення Галицьким районним судом Івано-Франківської області постанови від 04.03.2015 року не могла стверджувати про наявність факту підроблення рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а отже не мала і законних підстав для звернення до суду із вказаним позовом. Такі підстави з`явились лише після прийняття остаточного рішення у справі, а звернення із позовними вимогами до моменту її винесення було б передчасним.

Відповідно, не виникало правових підстав для відповідного звернення і у позивачів Національного агентства лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Зазначає, що посилання відповідачів про обізнаність прокуратури із існуванням рішень виконкому Поляницької сільської ради, які стали підставою для видання оспорюваного та інших державних актів на право власності на земельні ділянки, що є предметом розгляду у вказаній справі, не заслуговують на увагу.

Внесення прокуратурою області 07.02.2005 року протестів на рішення виконкому Поляницької сільської ради стало порушення сільською радою виключної компетенції сесії сільської ради в частині прийняття рішень із земельних питань, що свідчило про їх незаконність. Водночас, підставою позову в даній справі стала не незаконність рішень, а саме їх підроблення: якщо в першому випадку мова йде про рішення, які з тих чи інших причин суперечать вимогам закону, однак приймалися фактично, то в другому про «рішення», яких не існувало взагалі (як форми відповідного волевиявлення сільської ради).

Звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду (справа №487/10128/14-ц), згідно якої для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК України при визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Вказує, що відповідачкою не зазначено, з якого моменту прокурор та позивачі могли стверджувати про факт підроблення відповідних документів за відсутності встановлення такого факту судом та не доведено існування такої можливості до 04.03.2015 року.

Зазначає, що незрозумілими є висновки суду щодо можливості обізнаності позивачів ДП «Ворохтянське лісове господарство» чи Державного агентства лісових ресурсів України із порушенням інтересів держави раніше органів прокуратури. З огляду на підставу позову та характер правовідносин, які обумовили звернення до суду, таке розмежування, на думку апелянта, є безпідставним. Про відповідне рішення суду у кримінальній справі позивач не міг дізнатись раніше прокурора, який підтримував державне обвинувачення.

В частині визначення судом презумпції обізнаності позивачів про порушення своїх прав звертає увагу, що таке порушення відбулося виключно внаслідок протиправного вибуття спірної земельної ділянки із державної власності.

Сама по собі приватизація державних земель ще не свідчить про порушення інтересів держави. Отримавши у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 мала пакет документів, підтверджуючих формальну законність набуття права власності (як виписку із відповідного «рішення» виконкому сільської ради, так і державний акт на право власності). За наявності вказаних документів ні ДП «Ворохтянське лісове господарство», ні Державне агентство лісових ресурсів України не могли чітко стверджувати про порушення їх інтересів з огляду на формальну законність отримання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки на відміну від інших випадків (наприклад, самовільного захоплення землі, де протиправність дій винної особи очевидна користування землею без відповідних правовстановлюючих документів).

Також судом залишено поза увагою, що при зверненні до суду із даним позовом прокурором визначено позивачами ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державне агентство лісових ресурсів України. Останнє, висловлюючи свою позицію щодо позовних вимог, вказало, що про порушення інтересів держави у даній ситуації йому стало відомо саме з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області у кримінальній справі від 04.03.2015 року.

Тому, на думку апелянта, саме з цього дня для Державного агентства лісових ресурсів України і почався перебіг позовної давності у даній справи, що залишено судом поза увагою.

З цих підстав просить скасувати рішення суду, ухваливши нове про задоволення позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідачів (а.с.152-165, том 4 ).

Не погодившись з цим рішенням суду першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковель» подано апеляційнускаргу(а.с.175-188, том 4 ).

ТОВ «Буковель» вважає, що суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилився з мотивами такої відмови в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки.

Зазначає, що прокурор звернувся до суду із позовною заявою, в якій, серед іншого, просив зобов`язати повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». Ухвалою суду від 08.08.2022 року позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки залишено без розгляду та залучено Державне агентство лісових ресурсів України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Наголошує, що в силу вимог ст.52 та 53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (на відміну від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), не користуються правами позивача та їм не належить право вимоги у справі. В той же час, позовної вимоги про витребування земельної ділянки на користь Державного агентства лісових ресурсів України не було заявлено, а позовна заява на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не підлягає задоволенню.

Щодо відмови у задоволенні позову неналежному позивачеві, зазначає, що вирішуючи даний спір, слід з`ясувати, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належить повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, чи належить до повноважень Державного агентства лісових ресурсів України повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і, відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Зазначає, що відповідно до ч.2 ст.8 Лісового кодексу України, право власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Радою Міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Водночас, частиною 2 ст.5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Згідно Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521, до компетенції Держлісагенства не відноситься здійснення повноважень у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.1,2 ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За положеннями ст..122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з частинами 1,2,5,6 статті 149 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішення Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

В той же час, а ні стаття 122, ані стаття 149, а ні інша норма Земельного кодексу України не наділяє Державне агентство лісових ресурсів України повноваженнями в сфері управління державною власністю на землю.

Крім того, Указом Президента від 13.04.2011 року №459/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію сільського господарства України. Згідно цього Положення та Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», саме Держсільгоспінспекція України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року №910-р функцію державного нагляду і контролю Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру почала здійснювати з 30.11.2016 року. До цього відповідні функції продовжувала здійснювати Державна інспекція сільського господарства України.

На думку апелянта, оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Зазначає, що Державне агентство лісових ресурсів України є суб`єктом владних повноважень, інтереси якого може представляти прокурор, однак, на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Відповідно, не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Наголошує, що відсутність у Державного агентства лісових ресурсів України права на розпорядження спірною земельною ділянкою, повноважень щодо захисту прав держави на землю прокурором не спростовано. Судом помилково застосовано підзаконний нормативний акт всупереч вимогам закону.

Оскільки прокурором не вірно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто подано позов в інтересах неналежного позивача, це є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо відмови в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, зазначає, що Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі розпоряджатися ними.

Зазначає, що прокурором не надано належних, достовірних та достатніх доказів того, що саме спірна земельна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні Державного агентства лісових ресурсів України. Крім згадування кримінальної справи, прокурор посилається тільки на Державний акт на право постійного користування землею від 10.11.2001 року, виданий Поляницькою сільською радою землекористувачу ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Слід звернути увагу, що після кожного збільшення меж села Поляниця у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» у встановленому порядку відбувалось ряд вилучень земель (крім тих, про які йде мова в кримінальній справі). Дані земельні ділянки в подальшому надавались безоплатно у власність громадянам та продавались на земельних аукціонах.

Однак, межі земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» в натурі (на місцевості) не встановлювалися (відновлювалися), а сама ділянка не внесена до Державного земельного кадастру. На думку апелянта, враховуючи наведене, даний Державний акт не може бути належним та достатнім доказом в даній справі.

Доказів накладення (перетину) між собою земельної ділянки відповідача (з відповідним кадастровим номером) та земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» (без присвоєного кадастрового номера) або іншого порушення прав позивача з вини відповідача прокурором не надано.

Звертає увагу суду на те, що належним доказом у справі, який би підтвердив накладення земельних ділянок, може бути висновок земельно-технічної експертизи. Проведення такої експертизи є неможливим, оскільки для проведення експертизи необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної право встановлювальної та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку. Проте, жодної технічної документації на землі ДП «Ворохтянське лісове господарство» прокурором суду не надано. Не надано також технічної документації на земельну ділянку первинного відповідача у даній справі (фізичної особи, якій первинно виділялась земельна ділянка).

Вирок (постанова) суду обов`язковий виключно при розгляді справи про правові наслідки дій особи, щодо якої такий ухвалено і тільки в частині встановлення тієї обставини, чи мали місце ці дії та вчинені вони цією особою.

Отже, дії підсудних, зокрема колишнього голови Поляницької сільської ради, встановлені у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року в кримінальній справі №1-6/2011, не підлягатимуть доказуванню виключно в справах про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду.

Крім того, зазначена постанова, на яку посилається прокурор, не встановлює жодних обставин отримання земельної ділянки відповідачами в даній справі, зокрема, ТОВ «Буковель». Обставини набуття земельної ділянки товариством не були і не могли бути досліджені у вказаній постанові, оскільки не були предметом доказування у кримінальній справі та мали місце значно пізніше обставин, щодо яких здійснювалось кримінальне провадження.

Крім того, прокурором взагалі не доведено, що належна ТОВ «Буковель» земельна ділянка з відповідним кадастровим номером є однією із тих, про які йде мова у постанові суду від 04.03.2015 року.

Тому, на думку апелянта, постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року не може мати преюдиційного значення щодо обставин, які підлягають доказуванню в даній справі.

Окремо звертає увагу на той факт, що рішення виконкому Поляницької сільської ради від 11.09.2003 року №37 в постанові суду від 04.03.2015 року у справі №1-6/11 взагалі не згадується. Також немає висновків цього ж суду про те, що зазначене вище рішення виконкому від 11.09.2003 року за №37 взагалі не приймалось.

Зазначає, що за таких обставин, слід було відмовити в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Щодо безпідставності витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, то жодних правовідносин із первинним власником земельної ділянки чи ДП «Ворохтянське лісове господарство» в ТОВ «Буковель» не було. Під час неодноразового придбання спірної земельної ділянки Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту надавала згоду на переоформлення права власності на земельну ділянку. Зокрема, було підписано державні акти на право власності на земельну ділянку та погоджена технічна документація щодо складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна.

Вказує, що з огляду на викладене, позовна вимога про витребування у ТОВ «Буковель» земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність є безпідставною, спірна земельна ділянка не може бути витребувана у добросовісного набувача.

Щодо наявності підстав для закриття провадження в справі, апелянт посилається на те, що Івано-Франківська обласна прокуратура подала заяву (в порядку ст.49 ЦПК України) в якій, серед іншого, просить суд витребувати у ТОВ «Буковель» земельну ділянку в с. Поляниця з чужого незаконного володіння.

Зазначає, що згідно чинного законодавства розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц, в якій прокурор просить, серед іншого, витребувати земельні ділянки на користь держави з незаконного володіння ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн», зроблено висновок про те, що з огляду на суб`єктний склад сторін в справі в частині наведених позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства. Отже, судові рішення в частині зазначених у цьому розділі вимог слід скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

Зазначає, що аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду від 04.05.2022 року в справі №676/7424/19 за позовом заступника керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Особа_6, ТОВ «Зарус-Інвест», ТОВ «Агро-Еко-Граунд», треті особи: ТОВ «Форк», Особа_2, про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

На думку апелянта, у даній справі позовні вимоги прокурора в інтересах органу державної влади про витребування нерухомого майна подані до юридичної особи ТОВ «Буковель», за суб`єктним складом підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, що виключає можливість розгляду цієї справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства. Враховуючи наведене, провадження у справі в частині позовної вимоги про витребування у ТОВ «Буковель» земельної ділянки в с. Поляниця підлягає закриттю.

Щодо застосування строку позовної давності, апелянт зазначає наступне. Як стверджує прокурор, держава поза її волею втратила майно землі лісового фонду.

Звертає увагу на те, що прокурор дізнався про існування порушеного права держави ще в 2004 році при винесення ряду постанов про порушення кримінальних справ. В подальшому така обізнаність підтверджувалась іншими доказами та обставинами.

Так, 21.09.2004 року, розглянувши матеріали кримінальної справи №248436, прокурором було порушено справу щодо сільського голови ОСОБА_8 , в якій, крім того, вказано про підробку рішень виконкому, якими вилучались в ДП «Ворохтянське лісове господарство» та надавались земельні ділянки громадянам. За правилами кримінального права, за сукупністю кваліфікують вчинене в тому випадку, коли службове підроблення використовується суб`єктом для вчинення (як спосіб вчинення) іншого закінченого злочину. Отже, наявність чи відсутність службового підроблення не впливає на сам факт вчинення іншого закінченого злочину. Зазначає, що службове підроблення не було самостійним злочином, а тільки способом вчинення іншого розпорядження землями всупереч вимогам земельного законодавства.

Наголошує, що 18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області затверджено обвинувальний висновок слідчого прокуратури про обвинувачення ОСОБА_4 , та інших по кримінальній справі №248436, в якому, зокрема, було вказано про підробку рішень виконкому, якими вилучались в ДП «Ворохтянське лісове господарство» та надавались громадянам земельні ділянки, наведено прізвища громадян, котрі в такий спосіб набули права власності на земельні ділянки.

Крім того, 18 квітня 2012 року (згідно ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області) набрав законної сили вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2011 року в справі №1-6/2011. Оскаржувався прокурором вирок з підстав м`якості призначеного покарання, що не має визначального значення для захисту цивільного права.

На думку апелянта, дані обставини свідчать про обізнаність прокуратури про вилучення земель Ворохтянського держлісгоспу раніше, ніж 04.04.2015 року, а також про те, що воно було незаконне і що було вчинене шляхом підробки рішень виконкому.

Також наголошує, що ще у 2013 році прокурором було подано інші позовні заяви до фізичних осіб, які фігурують в даній кримінальній справі. На той час ще не існувало постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року, що не перешкоджало прокурору звертатись до суду ще в липні 2013 року. Відсутність такої постанови не було також підставою для відмови у позові чи залишенні його без розгляду.

Отже, про порушення прав ДП «Ворохтянське лісове господарство», держави прокурору стало відомо набагато раніше, ніж 04.03.2015 року (ухвалення постанови Галицьким районним судом), в подальшому дані обставини були деталізовані в інших наявних в прокуратурі документах, зокрема, листах, експертизі, обвинувальному висновку слідчого прокуратури від 18.05.2005 року та підтверджені вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2011 року, що набрав чинності 18 квітня 2012 року. Тому, на думку апелянта, завершення судового розгляду кримінальної справи у 2015 році не може слугувати а ні початком відліку строку позовної давності, а ні поважною причиною його пропуску. Таким чином, прокурором пропущено строк позовної давності, а намагання прокурора перенести початок перебігу строку позовної давності на 04.03.2015 року не заслуговує на увагу.

Враховуючи наведене, апелянт вважає, що строк позовної давності слід було застосовувати саме у наведеному вище контексті, а не з підстав того, що у постанові суду по кримінальній справі від 04.03.2015 року невірно оцінено обставини набуття первинним відповідачем земельної ділянки (згадано прізвище, однак не згадано рішення №37).

З цих підстав просить змінити рішення суду шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення з врахуванням доводів даної апеляційної скарги. Судові витрати покласти на позивача (а.с.175-188, том 4 ).

Позиція інших учасників справи

Товариством з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» подано відзив на апеляційну скаргу прокуратури Івано-Франківської області. Просять залишити її без задоволення (а.с.110-113, том 5).

Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подано відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ». Просить залишити її без задоволення (а.с.120-137, том 5).

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3ст.360 ЦПК Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

21 грудня 2024 року представником ТОВ «Буковель» подано клопотання (письмове пояснення) про закриття провадження в справі в частині позовних вимог про витребування у відповідача спірної земельної ділянки, оскільки вирішення таких належить до господарської юрисдикції. Просить змінити рішення суду шляхом викладення його мотивувальної частини із врахуванням доводів апеляційної скарги та даного пояснення.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2024 року зупинено апеляційне провадження у справі за апеляційними скаргами заступника керівникаІвано-Франківськоїобласної прокуратурив інтересахдержави вособі Державногоагентства лісовихресурсів Українита апеляційноюскаргою Товаристваз обмеженоювідповідальністю «БУКОВЕЛЬ»на рішенняЯремчанського міськогосуду Івано-Франківськоїобласті від30січня 2023року, до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом справи № 354/681/15-ц (а.с.84-85, том 6).

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 січня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (а.с.160-162, том 6).

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року поновлено провадження у справі та призначено до розгляду (а.с.165, том 6).

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

У судове засідання не з`явилися представник Поляницької сільської ради, Ославська О.О., Вишиванюк М.Д., представник ДП «Ворохтянське лісове господарство», Ерліхман М.Д., про день та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції на електронну адресу та рекомендованою кореспонденцією.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст.263,264 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такіпитання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимогиі заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення длявирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносинисторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягаєзастосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або впозові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши пояснення прокурора Верешка М.І., представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» Госедла Р.І., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги є частково обґрунтованими, виходячи з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Спірні відносини у даній справі виникли у 2002-2003 роках.

Судом встановлено, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданим на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11.01.2001 (т.1, а.с. 22-24).

Згідно наказу Державного комітету лісового господарства України № 87 від 03.04.2006р. Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

За змістом Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у тій редакції, яка долучена до матеріалів справи та розміщена на сайті Підприємства станом на день прийняття рішення (остання державна реєстрація змін 13.07.2011), ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який реорганізовано шляхом утворення у 2010 році Державного агентства лісових ресурсів України (Указ Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади») (т.2, а.с.92-97).

За змістом Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. До основних завдань Держлісагентства відноситься, зокрема, здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями в лісах підприємств, що належать до сфери його управління, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

У ході судового розгляду з`ясовано, що 23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2ст.364КК України (т.1, а.с.140, 210).

Згідно постанови слідчого службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генерального плану забудови с. Поляниця, в порушення вимог законодавства, протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок вищевказаних дій незаконно вилучено 40, 69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

З матеріалів оглянутої у ході судового розгляду, кримінальної справи № 1-6/11 (провадження 1/341/6/15) у шістнадцятьох томах встановлено, що за результатами досудового розслідування уповноваженою особою складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_4 за ст.ст.365ч. 3,190ч. 4,364ч. 2,357ч. 2,366ч. 2КК України, інженера-землевпорядника ОСОБА_5 за ст.ст.365ч. 3,366ч. 2КК України, начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_6 за ст.ст.364ч. 2,366ч. 2КК України, головного бухгалтера ОСОБА_9 за ст.ст.190ч. 4,364ч. 2,366ч.2КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_10 за ст.ст.190ч. 4,364ч. 2КК України, який затверджений 18.05.2005 року Прокурором Івано-Франківської області.

Кримінальна справа розглядалася Галицьким районним судом Івано-Франківської області.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка є кінцевим судовим рішенням, що набрало законної сили, було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, сільського голову с. Поляниця ОСОБА_4 , інженера-землевпорядника ОСОБА_5 , начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_6 (т.1, а.с.8-18).

Зі змісту вказаної постанови Галицького районного суду встановлено, що сільський голова ОСОБА_4 , інженер-землевпорядник ОСОБА_5 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради: незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5, 452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались; склали завідомо неправдиві офіційні документи: листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові суду.

У процесі судового розгляду також встановлено, що 17.11.2003р. відповідачка ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091907, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010329800094 (т.1, а.с. 19-20).

Зі змісту Державного акту встановлено, що на підставі рішення № 37 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 11.09.2003, ОСОБА_1 передано земельну ділянку, площею 0, 2499 га, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради; цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер № 2611092001220020094.

Згідно листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 року №464 земельна ділянка площею 0,2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 , розташована у кв. АДРЕСА_1 діл НОМЕР_3 , НОМЕР_4 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (т.1, а.с. 84-87).

Ухвалою суду від 23.09.2022 року у справі призначалася судова земельно-технічна експертиза, зокрема, для перевірки твердження прокурора чи знаходилася спірна земельна ділянка, площею 0, 2499 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0094 станом на момент її формування, тобто станом на 2002-2003 роки, у кварталі 8 в межах земельних ділянок 30, НОМЕР_4 , що перебували у лісокористуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ (т.4, а.с.20-22).

Вказаною ухвалою суд зобов`язав сторін справи надати на вимогу експерта оригінали документів для звірки з копіями наявними в матеріалах цивільної справи чи інші необхідні документи, при проведенні експертизи на місці, якщо не буде витребувано експертом такі документи, при необхідності, до проведення експертизи з виїздом на місце.

Крім того, з метою забезпечення проведення експертизи, за клопотанням експерта, ухвалами суду від 18.11.2022 року витребувано від Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, Карпатського Державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів,Державного підприємства "Ворохтянське лісове господарство "ряд документів, без наявності яких здійснення експертизи неможливе.Зокрема,правовстановлюючі документи на території земель, що належали до лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ із зображенням меж в системіСК-63 або УСК-2000 цього Акту; каталог координат із зображенням меж в системіСК-63 або УСК-2000 кварталу 8, із зображенням меж земельних ділянок 30,31, що перебували в лісокористуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ; технічну документацію або інші правовстановлюючі документи із каталогом координат в системіСК-63 або УСК-2000 на спірну земельну ділянку станом на момент її формування, тобто 2002-2003 роки.

Однак, витребувані документи не були надані, у зв`язку з їх відсутністю (лист Ліквідаційної комісії ДП «Карпатигеодезкартографія» від 09.12.2022 №32 (т.4, а.с. 52); лист ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 12.12.2022 №1172/420-22-0.6 (т.4, 54), лист Поляницької сільської ради від 21.12.2022 №05-5/1487 (т.4, а.с. 73-74, 82).

20.12.2022 року Львівським науково-дослідним інститутом судової експертизи повернуто матеріали цієї цивільної справи №354/612/15-ц та повідомлено про неможливість проведення експертизи у зв`язку з відсутністю необхідних документів (т.4, а.с.55-58).

Так, ухвалою суду від 18.11.2022 року для проведення експертизи витребовувалися від відповідача Поляницької сільської ради каталог координат із зображенням меж в системіСК-63 або УСК-2000 генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року; технічну документація або інші правовстановлюючі документи із каталогом координат в системіСК-63 або УСК-2000 на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0094 станом на момент її формування, тобто 2002-2003 року; оригінал або копію каталогу координат із зображенням меж в системіСК-63 або УСК-2000 кварталу 8, із зображенням меж земельних ділянок 30,31, що перебували в лісокористуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ; правовстановлюючі документи на території земель, що належали до лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ із зображенням меж в системіСК-63 або УСК-2000.о цього Акту (т.4, а.с.41-48).

Листамивід 21.12.2022 № 05-5/1487 та від 18.01.2023 №06-10/80 Поляницька сільська рада повідомила про відсутність зазначених вище документів, та у листі від 21.12.2022 № 05-5/1487 зробила посилання на відповідь Прокуратури Івано-Франківської області від 23.04.2007 №06/2-285-04 про те, що протоколи виконкому Поляницької сільської ради за 2001-2003 роки, які вилучені слідчим прокуратури області, визнано речовими доказами у справі та долучені до матеріалів кримінальної справи №248836, порушеної стосовно колишнього сільського голови ОСОБА_4 та інших осіб за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 365 ч.3, 364 ч. 2, 190 ч.4, 366 ч.2, 357 ч. 2КК України (т.4, а.с. 73-74, 82).

Судом першої інстанції оглянуто речові докази, які зберігаються при матеріалах зазначеної вище кримінальної справи. Однак, ні каталогу координат генерального плану забудови с.Поляниця, ні технічної документації спірної земельної ділянкине виявлено.

У зв`язку з відсутністю зазначених вище документів проведення експертизи неможливе, про що повідомив і експерт.

Відповідно до висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, проведеної у рамках вказаної вище кримінальної справи, який долучено прокурором як доказ і до матеріалів цієї справи, рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кв. АДРЕСА_2 , де розташована земельна ділянка відповідачки ОСОБА_1 ,відсутні (т.1, а.с. 80-83).

У той же час, за результатами огляду долученої прокурором до позовної заяви копії вказаного рішення, у списку громадян, котрим надано земельні ділянки, відповідачка ОСОБА_1 взагалі відсутня (т.1, а.с. 21).

20.07.2006 відповідачка ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №3238 від 20.07.2006.

ОСОБА_7 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу №3984 від 25.08.2006.

У свою чергу ОСОБА_2 обміняла землю Товариству з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ», на підставі договору міни земельних ділянок від 22.03.2019р., посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В. (т.2, а.с.169, 233-234).

У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядкустатті 49 ЦПК Українивід 13.11.2020 року прокурор просить поновити строки позовної давності (т.1, а.с. 1-7, т.2, а.с. 242-244).

В матеріалах справи наявні заяви про застосування строків позовної давності, подані представником ОСОБА_2 03.02.2016 року, представником Поляницької сільської ради 08.07.2016 року; Товариством з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» 22.09.2022 року ( том 1, а.с.124-126, 208-209; том 3, а.с.210-211).

Застосовані норми права

Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті167, частиною першою статті170 ЦК Українидержава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертоїстатті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до частини першоїстатті 18 ЗК Українидо земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК Українивизначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьоюстатті 1 Лісового кодексу Україниліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьоюстатті 1 Земельного кодексу Українивикористання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другоїстатті 3 ЗК Україниземельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другоїстатті 18 ЗК Україникатегорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першоїстатті 57 ЗК Україниземельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Відповідно до статей55,56 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другоїстатті 149 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положеньстатті 20 ЗК Україниу редакції, чинній на час видачі державного акту, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Окрім процедури вилучення земель лісового фонду, яка мала передувати передачі землі у власність, земельним законодавством також визначався чіткий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, що закріплений устатті 118 Земельного кодексу України.

Так, за змістом частин шостої-десятої вказаної статті у редакції чинній на час виникнення правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування.

Сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Отже, рішення про передачу земельної ділянки у власність є обов`язковою умовою набуття особою права власності на земельну ділянку.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістомстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу містить три норми. Перша норма містить загальний характер та проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма передбачає випадки позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третя норма визначає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.

Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві чинному на час надання відповідачці ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Так, за змістом положень статей20,149 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також устатті 118 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення правовідносин, визначено чіткий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, за змістом частин шостої-десятої вказаної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування.

Сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Устатті 21 ЗК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями154,155 ЗК Українипередбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідно достатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом положеньстатті 388 ЦК Україниякщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до частини першоїстатті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного суду у постанові від 23.11.2021 №359/3373/16-ц, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі N 911/3681/17 (провадження N 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі N 910/1809/18 (провадження N 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі N 200/606/18 (провадження N 14-125цс20, пункт 74) та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата зробила висновок, що "вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядкустатті 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту права власності".

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до частини першоїстатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин третьої, четвертоїстатті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 зазначає, що для цілей застосування частин третьої та четвертоїстатті 267 ЦК Українипоняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

У постанові від 03 травня 2022 (справа № 352/469/18, провадження № 61-19360св21) Верховний Суд зазначає, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Відповідно до частини четвертоїстатті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядкустатті 49 ЦПК Українивід 13.11.2020 прокурор просить поновити строки позовної давності (т.1, а.с. 1-7, т.2, а.с. 242-244).

Вирішуючи питання про поновлення строків позовної давності, Суд керується нормамиЦПК України, практикою ЄСПЛ та висновками Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 267 ЦК України, у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц Верховний Суд стосовно застосування приписів частини п`ятоїстатті 267 ЦК Українизауважив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункти 23.6., 23.7. постанови).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг

Прокурор на підтвердження своїх позовних вимог послався, зокрема, на Лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру про те, що земельна ділянка надана безоплатно у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 , розташована у кв. НОМЕР_1 діл НОМЕР_3 , НОМЕР_4 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (т.1, а.с. 84-87).

У свою чергу сторона відповідача протилежних доказів цьому не надала.

Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку, що земельна ділянка ОСОБА_1 розташована у кв. 8 діл. НОМЕР_2 , оскільки зворотнього не доведено.

Поляницька сільська рада жодних доказів того, що спірна земельна ділянка вилучалася з лісового фонду у постійного землекористувача з дотриманням процедури, визначеної законодавством не надала. Зокрема, на спростування доводів прокурора не долучила рішення про вилучення земельної ділянки у кварталі 8, виділ НОМЕР_4 , НОМЕР_3 з Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та віднесення її в землі запасу сільської ради у порядку, визначеному законодавством.

За результатами оглянутих у судовому засіданні матеріалів кримінальної справи №1-6/2011 (провадження № 1/341/4/16) та речових доказів, що зберігаються при справі, зокрема, протоколів засідань виконкому 01.01-31.12.2003, матеріалів виконкому з 01.08.-31.12.2003р., рішення Поляницької сільської ради, на підставі якого вилучалася у постійного землекористувача земельна ділянка лісового фонду у кварталі НОМЕР_1 виділ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ,-відсутнє.

Звідси, земельну ділянку у кварталі НОМЕР_1 виділ НОМЕР_4 вилучено з користування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ без прийняття рішення про вилучення її в останнього у встановленому законодавством порядку.

Рішення про передачу земельної ділянки у власність є обов`язковою умовою набуття особою права власності на земельну ділянку.

З метою об`єктивного та всебічного дослідження обставин справи судом першої інстанції оглянуто у судовому засіданні оригінал рішення виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів № 37 від 11.09.2003 року «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, зміну цільового призначення землі та надання дозволу на виготовлення проекту відводу» (даліРішення № 37), яке зазначене у Державному акті як підстава передачі ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки, яке зберігається при матеріалах кримінальної справи №1-6/2011 (провадження № 1/341/4/16), витребуваної від Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Зі змісту Рішення №37 встановлено, що відповідно пункту 3 передано у приватну власність громадянам земельні ділянки згідно статей118,121 ЗК України/Додаток 3/.

Однак, у Додатку 3 до вказано Рішення № 37, серед переліку громадян, котрим передані у приватну власність земельні ділянки, відповідачки ОСОБА_1 немає.

Жодної інформації, про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 .Рішення № 37 не містить.

Вказане Рішення органу місцевого самоврядування долучено до матеріалів цієї справи та знаходиться у томі 4 на аркуші 106-108.

Заяв чи будь-якої іншої інформації про те, що мала місце описка у Державному акті в частині посилання на номер та дату рішення, відповідно до якого ОСОБА_1 було передано у власність спірну земельну ділянку, стороною відповідача не подано.

Не подано стороною відповідача і іншого рішення, на підставі якого ОСОБА_1 було передано у приватну власність спірну земельну ділянку та видано Державний акт на право власності на неї, також такого рішення не знайдено і за результатами вивчення протоколів засідань виконкому 01.01-31.12.2003р., матеріалів виконкому з 01.08.-31.12.2003р., які зберігаються як речові докази при зазначеному вище кримінальному провадженні.

Таким чином, встановлено, що у Державному акті, який посвідчує право власності відповідачки ОСОБА_1 на земельну ділянку, внесено неправдиві відомості про рішення Поляницької сільської ради, на підставі якого останній передано безоплатно у приватну власність спірну земельну ділянку.

Вказане у Державному акті рішення не регулює питання передачі земельної ділянки відповідачці ОСОБА_1 .

Не заслуговуютьна увагупосилання ТОВ«Буковель» проте,що Державнеагентство лісовихресурсів Українине наділенеповноваженнями щодорозпорядження спірноюземельною ділянкою.Відповідно, не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Судом встановлено, що Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Ворохтянське державне лісогосподарське підприємство, яке володіло землями для ведення лісового господарства, до складу яких входила і спірна земельна ділянка, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано устатті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».

Частина перша цієї статті (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьоїстатті 23 зазначеного Законупрокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В судовому процесі, зокрема цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин.

У справі, яка переглядається, перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України. Таким чином, позивачем у зазначеній справі є держава, представництво інтересів якої в особі зазначеного вище органу державної влади здійснює прокурор. Прокурор обґрунтовував порушення прав держави як власника земельної спірної ділянки зокрема тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим просив витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельну ділянку.

Аналіз змісту обґрунтування заявлених у справі позовних вимог дає підстави для висновку, що прокурор заявив позов не в інтересах конкретного органу державної влади (Державного агентства лісових ресурсів України) чи державного підприємства (ДП «Ворохтянське лісове господарство»), а в інтересах держави, як матеріального позивача у справі.

Отже, вимоги прокурора про витребування земельної ділянки на користь держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» заявлені не в інтересах цього державного підприємства чи Державного агентства лісових ресурсів України, а в інтересах держави.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 619/77/15-ц (провадження № 61-9722св23),в якій суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні справи щодо захисту права власності держави на спірну земельну ділянку позов прокурора міг бути поданий виключно в інтересах держави в особі належних уповноважених державних органів, а Державне агентство лісових ресурсів України є неналежним позивачем.

За обставинами цієї цивільної справи прокурор заявив дві групи позовних вимог: одна стосується визнання недійсними державного акту про право власності на земельну ділянку, а інша - витребування земельної ділянки.

За загальним правилом суб`єкт, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном цим суб`єктом, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 63)).

Відтак, не можна задовольнити вимогу про витребування нерухомого майна від особи, яка була його володільцем на час подання позову, але на момент ухвалення судового рішення більше цим майном не володіє (володільцем цього майна у державному реєстрі вказана інша особа, ніж відповідач).

Крім того, судове рішення про витребування нерухомого майна неможливо буде виконати, якщо на час такого виконання право власності на це майно буде зареєстроване за іншою особою, ніж відповідач, із володіння якого суд витребував відповідний об`єкт.

З огляду на вказане у справах про витребування власником його майна важливим є вжиття заходів забезпечення позову. Без цього ефективний захист прав та інтересів власника, належне виконання рішення суду про задоволення позову можуть бути неможливими внаслідок переходу майна до іншої, ніж відповідач, особи під час розгляду справи або після того, як суд ухвалить таке рішення.

На вказане звертала увагу Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 8 листопада 2023 року у справі № 369/473/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)).

Відтак, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника.

Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27),від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Враховуючи зазначене, а також те, що спірна земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Буковель», колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_1 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого фізичній особі ОСОБА_1 .

Оскільки вимога про визнання незаконним, недійсним і скасування рішення органу державної влади про відчуження земельної ділянки не призведе до відновлення володіння нею, то зазначена вимога не є вимогою, пов`язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння набувача. А вимога про таке витребування не є похідною від вимоги про визнання незаконним, недійсним і скасування рішення органу державної влади про відчуження земельної ділянки, бо право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з його володіння поза його волею, що й треба довести у суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.26)).

Щодо позовної вимоги прокурора про витребування земельної ділянки у ТОВ «Буковель» суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Положеннями частини другої статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.

Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за вимогою держави про витребування земельної ділянки з володіння набувача юрисдикція суду залежить від виду суб`єкта, з володіння якого держава хоче витребувати цю ділянку, а не від виду суб`єкта, що був її первісним набувачем на підставі відповідного рішення органу влади (див. постанови від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 48-52), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.27-6.29), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 35-37)).

У справі, яка переглядається, предметом позову є, зокрема, вимога Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави про витребування нерухомого майна із незаконного володіння юридичної особи ТОВ «Буковель».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №3238 від 20.07.2006 року, ОСОБА_7 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу №3984 від 25.08.2006 року, яка, в свою чергу, відчужила на підставі договору міни земельних ділянок від 22.03.2019 року спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ».

За ТОВ «Буковель» зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Тобто, ТОВ «Буковель» використовує спірну земельну ділянку в господарській діяльності і це майно належить до активів господарського товариства.

Тобто учасниками спору є держава, від імені якої звернулась прокуратура, та юридична особа.

Як зазначено вище, вимога про визнання незаконним державного акту не призведе до відновлення володіння земельною ділянкою, тому така вимога не є вимогою, пов`язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, позаяк право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Тому позовні вимоги у цій справі є такими, які належить розглядати в порядку різного судочинства. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння на підставі статті 388 ЦК України вправі посилатися, зокрема, на незаконність державного акту про право власності на землю ОСОБА_1 без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спір у цій справі в частині позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, справа в частині вирішення вказаних позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Вказаний висновок узгоджується, зокрема, із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22).

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для закриття провадження в цій частині позовних вимог, оскільки спірні правовідносини нерозривно пов`язані між собою, тому судовий розгляд окремо вказаних позовних вимог за правилами різного судочинства не гарантує принципу правової визначеності, є необґрунтованим.

Задоволення позовних вимог позивача щодо визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку не призведе до захисту або відновлення порушеного права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у володіння чи користування спірної земельної ділянки. Тобто, в справі відсутня ознака «пов`язаності» кількох позовних вимог.

Тобто, позивач має звернутись саме із позовом про витребування земельної ділянки та заявити його в порядку господарського судочинства до ТОВ «Буковель».

Щодо строків позовної давності, колегія суддів виходить з такого.

У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядкустатті 49 ЦПК України від 13.11.2020 року прокурор просить поновити строки позовної давності.

Представником ОСОБА_2 , Поляницької сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» подано заяви про застосування строків позовної давності ( том 1, а.с.124-126, 208-209; том 3, а.с.210-211).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17).

За змістом ч.1 ст.261ЦКУкраїни позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17 вказала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України), тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

У вказаній справі прокурором відповідно до поданої в порядку ст.49 ЦПК України заяви про зміну предмету позову заявлено вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 та витребування земельної ділянки у ТОВ «Буковель», яка розташована в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у власність держави.

Судом вірно відмовлено по суті позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , тому строки позовної давності не застосовуються до вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Щодозастосування строківпозовної давностідо позовнихвимог про витребування земельної ділянки, заявлених до ТОВ «Буковель» помилково в порядку цивільного судочинства, суд загальної юрисдикції не надає оцінку, оскільки позов в цій частині підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина 1 статті 256 ЦПК).

Тому колегія приходить до висновку про закриття провадження у справі у вказаній частині, оскільки спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівникаІвано-Франківськоїобласної прокуратурив інтересахдержави вособі Державногоагентства лісовихресурсів України задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» з урахуванням клопотання про закриття провадження у справі задовольнити частково.

Рішення Яремчанськогоміського судувід 30січня 2023року вчастині відмовиу задоволенніпозовних вимог заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороніпозивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - скасувати.

Провадженняу справіза позовомзаступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороніпозивача ДП «Ворохтянське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння закрити, роз`яснивши прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 30 грудня 2024 року.