Постанова

від 12.12.2024 по справі 505/2607/13-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/12/24

Справа № 505/2607/13-ц

Головуючий у першій інстанції Фабіжевський С. А.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представника ТОВ «Укрдебт Плюс» - Землякова О.А.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

04 червня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (-далі ПАТ «Дельта Банк») правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (-далі ТОВ «Укрдебт Плюс»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 570119, 82 грн та судовий збір у розмірі 3 441 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 02 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (-далі АКІБ «УкрСиббанк») правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №11327419000 (11327419001) за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 59000,00 дол. США з розрахунку 14% річних на строк з 02 квітня 2008 року по 02 квітня 2015 року.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, AT «УкрСиббанк» передає (відступає) AT «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого AT «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до AT «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до AT «Дельта Банк» переходить відступається) право вимагати (замість AT «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, відповідно до вищевказаного договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами AT «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору. Відповідно до п. 1.2.2, кредитного договору відповідач зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до договору. Відповідно до п. п. 1.3, 1.3.3 кредитного договору, нарахування процентів за цим договором здійснюються щомісяця у два етапи за методом 30/360 відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Строк сплати процентів з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані такі проценти. Відповідно до п. 3.4.3, позичальник зобов`язується достроково повернути банку в повному мірі всю суму кредиту та повністю сплатити плату за кредит у разі застосування банком права вимоги дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 6 договору, відповідно до п. 6.1 договору, сторони, керуючись чинним законодавством України, зокрема, ст. ст. 525, 611 ЦК України, погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно пункту 1.2.2. кредитного Договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до укладеного договору поруки №194183 від 02.04.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (поручитель), згідно якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №11327419000 від 02.04.2008. Відповідальність поручителя настає увипадку невиконання боржником зобов`язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов`язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов`язання не виконані, у зв`язку з чим, станом на 14 травня 2013 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі: 170119, 82 грн з яких: сума заборгованості за кредитом 437825,37 грн; сума заборгованості за відсотками 132294, 46 грн.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Суд стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 570119,82 грн, та судовий збір у розмірі 3441 грн, а всього 573560,82 грн.

Відповідачка ОСОБА_2 оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та просила суд скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що правонаступник первісного кредитора ПАТ «УкрСиббанк» ПАТ «Дельта Банк», безпідставно збільшив суму боргу з розрахунком курсу НБУ, при цьому не повідомляв ні позичальника, ні поручителя, чим порушив положення статті 514 ЦПК України, відповідно до якої до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 липня 2014 року апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 відхилено, рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року залишено без змін.

10 травня 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права у зв`язку з тим, що банком не доведено розмір заборгованості за кредитним договором, набуття права вимоги за кредитним договором до поручителя, не дотримано порядок дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме, не вручено банком поручителю ОСОБА_3 досудову вимогу від 15 березня 2013 року про сплату поточної заборгованості в розмірі 13887,13 дол. США у встановленому договором поруки порядку, чим не надано змоги поручителю виконати зобов`язання за кредитним договором в рамках досудового врегулювання спору та розглядом справи за відсутності поручителя, який належним чином не був викликаний в судове засідання.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року заяву ТОВ «Укрдебт Плюс» про заміну первісного позивача його правонаступником у цивільній справі задоволено. ТОВ «Укрдебт Плюс» залучено в якості правонаступника позивача ПАТ «Дельта Банк».

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх представники в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання ОСОБА_1 поштового відправлення, а саме судової повістки та довідка про доставку електронного документу «судова повістка-повідомлення про судове засідання» до електронного кабінету представника ОСОБА_2 адвокату Касьяненко Д.Л. (т. 3 а.с. 31-39).

Так, згідно ч. ч. 4-5 ст. 14 ЦПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

12 грудня 2024 року від представника ОСОБА_2 адвоката Касьяненко Д.Л. надійшла заява про розгляд справи в режимі відеоконференції, однак з`єднання з адвокатом не відбулось у зв`язку із неможливістю його підключити, відсутність користувача в мережі. При цьому, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (ч. 4 ст. 212 ЦПК України).

Апеляційний суд зауважує, що у відповідності до ч. 2 ст. 212 ЦПК України учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Однак, як вбачається із заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції представника ОСОБА_2 адвоката Касьяненко Д.Л. вона подана 12.12.2024 о 12:12 год, тобто безпосередньо в день судового засідання.

В заяві про розгляд справи в режимі відеоконференції адвокат Касьяненко Д.Л. вказує, що випадково дізнався про розгляд справи 12 грудня 2024 року, однак такі твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема довідкою про доставку електронного документу «судова повістка-повідомлення про судове засідання» до електронного кабінету адвоката Касьяненко Д.Л. 09 жовтня 2024 року (т. 3 а.с. 31).

Згідно ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника правонаступника позивача ТОВ «Укрдебт Плюс» - Землякова О.А., який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив її залишити без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5ЦПК Українипередбачено,що, здійснюючиправосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України)

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №11327419000 (11327419001) за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 59000,00 дол. США з розрахунку 14% річних на строк з 02 квітня 2008 року по 02 квітня 2015 року.

Однак, у зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 14 травня 2013 року за відповідачем виникла заборгованість у сумі: 170119,82 грн з яких: сума заборгованості за кредитом 437825,37 грн; сума заборгованості за відсотками 132294,46 грн, на підтвердження такого розміру заборгованості позивачем надано довідку ПAT «Дельта Банк» від 14.05.2013 (т. 1 а.с. 29).

Відповідно до п. 1.2.2, кредитного договору відповідач зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до договору.

Згідно п.п. 1.3, 1.3.3 кредитного договору, нарахування процентів за цим договором здійснюються щомісяця у два етапи за методом 30/360 відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Строк сплати процентів з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані такі проценти.

Відповідно до п. 3.4.3 , позичальник зобов`язується достроково повернути банку в повному мірі всю суму кредиту та повністю сплатити плату за кредит у разі застосування банком права вимоги дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 6 договору, відповідно до п. 6.1 договору, сторони, керуючись чинним законодавством України, зокрема, ст. ст. 525, 611 ЦК України, погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п. 1.2.2. кредитного договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до укладеного договору поруки №194183 від 02.04.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (поручитель), згідно якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №11327419000 від 02.04.2008. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність.

Також встановлено, що 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, AT «УкрСиббанк» передає (відступає) AT «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого AT «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до AT «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до AT «Дельта Банк» переходить відступається) право вимагати (замість AT «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відповідно до вищевказаного договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами AT «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно вказав, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов`язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов`язання не виконані, у зв`язку з чим, станом на 14 травня 2013 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі: 170119,82 грн з яких: сума заборгованості за кредитом 437825,37 грн; сума заборгованості за відсотками 132294,46 грн, яка підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено набуття права вимоги за кредитним договором №11327419000 (11327419001) від 02.04.2008 та договором поруки №194183 від 02.04.2008, апеляційний суд зазначає наступне.

Як встановлено матеріалами справи 02 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» правонаступник АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №11327419000 (11327419001) за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 59 000.00 долів США з розрахунку 14% річних на строк з 02 квітня 2008 року по 02 квітня 2015 року.

08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі АТ «УкрСиббанк»), правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Відповідно до умов якого до АТ «УкрСиббанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за кредитним договором №11327419000 укладеним між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» (т. 1 а.с. 32-34).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Таким чином, встановлено, що позивач ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором, укладеним ОСОБА_2 з АКІБ «УкрСиббанк», виконання якого було забезпечене договорами поруки, укладеними ОСОБА_1 , тому твердження апеляційної скарги в цій частині не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів надання грошових коштів ОСОБА_4 , оскільки як вбачається з матеріалів справи 06 березня 2014 року ОСОБА_2 особисто зверталась до суду із апеляційною скаргою на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року, в якій жодним чином не заперечувала факту укладання кредитного договору №11327419000 (11327419001) від 02.04.2008 з АКІБ «УкрСиббанк», також не заперечувала факту отримання грошових коштів за вказаним кредитним договором, та користування ними (т. 1 а.с. 145-157).

Матеріали справи не містять також доказів того, що відповідачка ОСОБА_2 ставила питання про визнання кредитного договору недійсним.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведений розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки як було встановлено матеріалами справи апеляційним судом вже переглядалось рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ..

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 липня 2014 року, яка набрала законної сили, відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року залишено без змін. Так, апеляційним судом не встановлено підстав для скасування рішення суду, також визнав необґрунтованими доводи ОСОБА_2 про невірний розмір тіла отриманого кредиту.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначені конституційні положення відображено також в статті 18 ЦПК України, згідно із якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду,що передбаченостаттею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950року (РішенняECHRу справі«Хорнсбі протиГреції» («Hornsbyv.Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: «Салов проти України», п. 93, «Проценко проти України», п. 26). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи».

У справі «Желтяков проти України» Європейським судом з прав людини зазначено, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що після остаточного вирішення судами питання їхнє рішення не повинно ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру. У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини також наголосив, що суд повинен з`ясувати, чи вимагає ситуація грубого втручання у остаточне рішення суду, зокрема, якщо було допущено серйозне порушення процесуальних норм або з метою виправлення помилок правосуддя.

У справі «Трегубенко проти України», розглядаючи доводи Уряду про виправдання втручання у майнові права заявника з посиланням на те, що таке втручання було спрямоване на правильне застосування законодавства, Європейський Суд з прав людини зробив висновок про те, що, хоча правильне застосування законодавства беззаперечно становить «суспільний інтерес», але, виходячи із обставин справи, цей інтерес мав на меті порушення основних принципів правової визначеності та доступу до суду.

У Доповіді щодо верховенства права Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), схваленій на 86-му пленарному засіданні 2526 березня 2011 року, зазначено, що правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №2-1678/05 (провадження №14-262цс19).

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, та фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та тлумаченням норм чинного законодавства.

Крім того,Європейський судз правлюдини (далі-ЄСПЛ)вказав,що пунктперший статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

У п.54Рішення усправі Трофимчукпроти України(заява№4241/03)від 28.10.2010,остаточне 28січня 2011року,Європейський судз правлюдини зазначив,що,«беручи доуваги своївисновки застаттею 11 Конвенції (див.вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Беручи доуваги всівстановлені судомфакти івідповідні їмправовідносини,належність,допустимість ідостовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємозв`язок доказіву сукупностіколегія суддівприходить довисновку проте,що судпершої інстанціїдійшов правильноговисновку пронаявність правовихпідстав длязадоволення позову,у зв`язкуз чим,на підставіположень ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2013 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 23 грудня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк