Рішення

від 26.12.2024 по справі 904/4613/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49605

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2024м. ДніпроСправа № 904/4613/24

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., при секретарі судового засідання Карліковій К.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрекопром", 65059, м.Одеса, пр-т Адміральський, буд.34 А, ЄДРПОУ 39624900

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", 52210, Дніпропетровська обл., м.Жовті Води, вул.Горького, буд.2 ЄДРПОУ 14309787

про стягнення заборгованості

Представники сторін:

від позивача: Нестеренко Станіслав Васильович

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрекопром" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в сумі 423 203,13грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати наданих йому послуг в сумі 414 468,00грн., в порушення вимог положень 4.11, 7.1.3. Договору №403/13/269ВО від 06.06.2024р.. Також, на підставі пункту 8.4. Договору та частини 2 статті 625 ЦК України, за період прострочення оплати наданих послуг з 18.07.2024 по 30.09.2024, Відповідач повинен сплатити інфляційні витрати у розмірі 8 741,13 грн.

Ухвалою суду від 28.10.2024р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрекопром" залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрекопром" строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

До суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 04.11.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.11.2024р. о 11:30год.

Ухвалою суду від 28.11.2024р. відкладено підготовче засідання на 05.12.2024р. о 12:45год.

Ухвалою суду від 05.12.2024р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.12.2024 о 14:30год.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із частиною 2 статті 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Враховуючи, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

26.12.2024р. через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли письмові пояснення», в яких зазначає, що ані на адресу підприємства, ані через «Електронний суд» від Позивача не надходило додатків до позовної заяви, що робить неможливим здійснити перевірку розрахунків.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна квитанція №1902465 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, а саме: Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», дата та час доставки - 21.10.2024р. о 10:54год., код ЄДРПОУ 14309787. В переліку (описі) документів, що були надіслані є пункт 9 - «Додаток 8. Копія Розрахунку заборгованості ДП СХІДГЗК від 21.10.2024р.». Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з моменту прийняття позовної заяви до розгляду (Ухвала від 04.11.2024р.) від відповідача не надходило клопотань та заяв з приводу цього питання.

В судове засідання з`явився представник позивача. Оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено матеріалами справи, 06.06.2024 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НАУКОВОВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «УКРЕКОПРОМ» (надалі - «Позивач», «Виконавець», ТОВ «НВК «УКРЕКОПРОМ») та ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «СХІДНИЙ ГІРНИЧОЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (надалі - «Відповідач», «Замовник», ДП «СХІДГЗК») було укладено Договір № 403/13/269ВО про закупівлю послуг (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, Виконавець зобов`язується надати послуги, зазначені в п.1.2. договору, а Замовник прийняти і оплатити такі послуги. Виконавець зобов`язується надати в порядку та на умовах даного договору Послуги у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами, код ДК 021:2015-9052 (Послуги з вивезення та видалення відпрацьованого каталізатора) (пункт 1.2. Договору).

Згідно пункту 1.3. Договору обсяг послуг за цим договором, найменування відходів та їх перелік визначаються згідно зі Специфікацією (Додаток № 1, який є невід`ємною частиною договору).

Специфікацією відходів виробництва, які підлягають вивезенню та видаленню (Додаток № 1 до Договору) передбачено, що надаватимуться послуги з вивезення та видалення відпрацьованого каталізатора, що містить інші перехідні метали або сполуки перехідних металів (код відходу за Національним переліком відходів 16 08 02) у кількості 48 тонн.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що послуги, які надаються відповідно до цього договору, сплачуються Замовником за погодженими цінами в національній валюті України, за відсутності зауважень з боку Замовника, по факту надання послуг протягом 30-ти календарних днів від дати підписання Актів здачі-приймання наданих послуг.

Пунктом 5.3. Договору визначено, що надання послуг буде здійснюватись партіями в період червень 2024 - грудень 2024р. транспортом Виконавця. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках, підписаних працівниками Замовника (орієнтовно дві партії).

Виконавець приступає до надання послуг протягом 10 календарних днів після отримання заявки від Замовника. Замовник зобов`язується направляти Виконавцю Заявки факсом або електронною поштою. Заявка повинна бути підписана представником Замовника.

Матеріалами справи встановлено, 07.06.2024 о 08:40 співробітник ДП «СХІДГЗК» Чумак Тетяна Олександрівна з електронної поштової скриньки (ІНФОРМАЦІЯ_2) направила на електронну поштову скриньку співробітника ТОВ «НВК «УКРЕКОПРОМ» Прокопчука Максима Олеговича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) електронний лист.

До вказаного електронного листа було додано файл «УКРЕКОПРОМ.PDF», в якому містився лист ДП «СХІДГЗК» від 07.06.2024 № 13-22/1632.

Зазначений лист від 07.06.2024 № 13-22/1632 містив заявку на вивезення та видалення відходів відпрацьованого каталізатора в кількості 48 т.

На підставі отриманої заявки, 14.06.2024 ДП «СХІДГЗК» передало, а ТОВ «НВК «УКРЕКОПРОМ» прийняло відходи - відпрацьовані каталізатори, що містять небезпечні перехідні метали або небезпечні сполуки перехідних металів (код згідно Національного переліку відходів 16 08 02*) у кількості 47 640 кг.

За результатами надання послуг за Договором між ТОВ «НВК «УКРЕКОПРОМ» та ПРАТ «ПІВНГЗК» було підписано Акт надання послуг № 3643 від 17.06.2024р.

Позивач стверджує, що відповідач підписав акт надання послуг №3643 від 17.06.2024р., що підтверджується матеріалами справи, останній не заявив жодних претензій щодо наданих позивачем послуг та не здійснив оплату наданих позивачем послуг у встановлені договорами строки, що є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у справі є обставини укладення договорів, строк дії договорів, види послуг, строки надання послуг, вартість послуг за договорами, умови оплати послуг, наявність прострочення оплати послуг.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договорів позивач у червні 2024 року надав послуги у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами, на підтвердження надання послуг позивачем долучені до матеріалів справи підписаний з обох сторін акт надання послу на загальну суму в розмірі 414 468,00 грн., а також підписаний з обох сторін акт прийому передачі №3505 від 14 червня 2024р. 47 640,00кг. відходів.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено обов`язок замовника здійснити оплату фактично виконаних підрядником робіт.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Враховуючи положення наведених вище норм законодавства, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акту виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. У даному випадку - на відповідача.

Якщо позивач, як підрядник, фактично виконав відповідні роботи і надіслав замовнику акти приймання-виконання будівельних робіт, які останній отримав та не надав доказів їх оплати чи мотивованої відмови від їх підписання, а строк здійснення оплати за ними настав, то заявлена позивачем вимога про стягнення коштів за виконані роботи за вказаними актами повинна розглядатись судами, на підставі чого суди повинні ухвалити рішення про стягнення чи відмову у стягненні коштів за виконані роботи, в залежності від наявних у справі доказів щодо фактичного виконання робіт підрядником, зазначених ним у відповідних актах, та інших обставин встановлених судами (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 910/18384/20).

Таким чином, вирішення питання щодо наявності (відсутності) підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором підряду залежить від наявності у справі доказів виконання позивачем робіт, зазначених ним у відповідних актах, та інших встановлених судом обставин.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем фактично виконані послуги у червні 2024 року у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами на загальну суму в розмірі 414 467,00грн.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги про стягнення 414 468,00грн. заборгованості за послуги у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 8 741,13грнвважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягнення 414 468,00грн. заборгованості з оплати наданих послуг та 8 741,13грн. інфляційних втрат

Щодо судового збору

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір визначено позивачем у мінімальному розмірі, без урахуванням приписів частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 (провадження № 12-26гс22), про застосування коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у разі подання до суду процесуальних документів в електронній формі.

Тому, належним до сплати судовим збором у цій справі є 5 078,50грн (423 209,13*1,5%*0,8 = 5 078,50). Надмірно сплаченим є судовий збір у сумі 1 269, 64грн.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" надмірно сплачений позивачем судовий збір може бути повернутий за відповідним письмовим клопотанням. Даного клопотання позивач не заявляв на момент прийняття рішення.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 5 078,50грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", 52210, Дніпропетровська обл., м.Жовті Води, вул.Горького, буд.2 ЄДРПОУ 14309787 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрекопром", 65059, м.Одеса, пр-т Адміральський, буд.34 А, ЄДРПОУ 39624900 заборгованість заборгованість з оплати наданих послуг - 414 468,00 грн., інфляційні втрати внаслідок прострочення оплати наданих послуг в розмірі 8741,13 грн. та судовий збір у розмірі 5 078,50грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.12.2024

Суддя С.П. Панна