Рішення

від 30.12.2024 по справі 904/4651/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2024м. ДніпроСправа № 904/4651/24

За позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма" "Скала", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Стеко", м. Дніпро

про витребування майна з незаконного чужого володіння, стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Без участі (виклику) представників сторін

ПРОЦЕДУРА

Приватне підприємство "Науково-виробнича фірма" "Скала" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Стеко", в якому просить суд стягнути 279 158, 89 грн, з яких: основний борг у розмірі 178 872, 32 грн, 3% річних у розмірі у розмірі 16 836, 70 грн, інфляційні втрати у розмірі 83 449, 87 грн.

Ухвалою суду від 22.10.2024 позовну заяву залишено без руху.

28.10.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 04.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу для подання відзиву на позов встановлено 15-тиденний строк з дня отримання даної ухвали.

25.11.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Стеко" надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2024 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Стеко" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача викладена у позовній заяві

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Приватним підприємством "Науково-виробнича фірма" "Скала" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Стеко" було укладено усну угоду, згідно з якою позивач оплатив вартість металопластикових конструкцій, а відповідач зобов`язаний був надати відповідні послуги та передати товар.

ПП «НВФ «Скала» зазначає, що ним здійснено оплату на підставі рахунків від 20.08.2021 № 505787 на суму 55 793 грн, від 20.08.2021 № 505794 на суму 32 700, 02 грн, від 20.08.2021 № 505796 на суму 34329, 44 грн, від 20.08.2021 № 505802 на суму 56 049, 86 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 132, 133, 134, 135 від 25.08.2021.

Однак, у встановлені строки ТОВ «Завод Стеко» не виконало зобов`язання з виготовлення і передачі металопластикових конструкцій по вул. Митрополита Андрея Шептицького 24 в м. Києві.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Стеко" заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідач зазначає, що позивач вважає що уклав договір постачання з монтажем, натомість доказів укладання такого договору не надає. Надана копія договору не містить обов`язків відповідача, щодо здійснення монтажних робіт по встановленню металопластикових конструкцій які на думку позивача відповідач повинен був здійснити.

Також ПП «НВФ «Скала» звертає увагу, що предметом позову є витребування з чужого незаконного володіння майна, а фактично предметом спору повинна бути постачання металопластикових конструкцій та їх встановлення.

Враховуючи той факт, що у позивача та відповідача відсутній укладений договір і відсутня офіційне листування з приводу строків постачання товару стверджувати про погодження строків постачання товару не є за можливе.

Матеріали справи не містять доказів листування з відповідачем. ПП «НВФ «Скала» надає листування з невідомою особою. Натомість у відповідача є офіційна сторінка в мережі Інтернет: адреса сторінки в мережі Інтернет STEKO.COM.UA, на вищезазначену адресу жодних листів від позивача не надходило.

Вимог від позивача до відповідача про поставку товару не надходило і за юридичною адресою: м. Дніпро, вул. Артільна, 11, 49000. Жодних листів отримано не було.

Враховуючи те, що сторони не погодити строки постачання вікон та дверей позивач повинен був звернутися по відповідача є вимогою або претензією про постачання вікон да дверей визначивши строк постачання і при погодженні строку відповідачем конструкції було б поставлено.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

20.08.2021 між Приватним підприємством "Науково-виробнича фірма" "Скала" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Стеко" була досягнута домовленість про те, що протягом 30 днів з моменту проведення позивачем 100 % попередньої оплати замовлення позивача, оформленого відповідачем у вигляді: замовлення № 505794 від 20.08.2021 на суму 32 700, 02 грн, замовлення № 505796 від 20.08.2021 на суму 34 329, 44 грн, замовлення № 505802 від 20.08.2021 на суму 56 049, 86 грн, замовлення № 505787 від 20.08.2021 на суму 55 793 грн, відповідач виготовить та змонтує металопластикові конструкції по вул. Митрополита Андрея Шептицького 24 в м. Києві.

ПП «НВФ «Скала» здійснено оплату на підставі рахунків від 20.08.2021 № 505787 на суму 55 793 грн, від 20.08.2021 № 505794 на суму 32 700, 02 грн, від 20.08.2021 № 505796 на суму 34329, 44 грн, від 20.08.2021 № 505802 на суму 56 049, 86 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 132, 133, 134, 135 від 25.08.2021.

ТОВ "Завод Стеко" не виконало зобов`язання з виготовлення і передачі металопластикових конструкцій позивачу.

Зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з даними позовом. Крім суми попередньої оплати в розмірі 178 872, 32 грн позивач просить суд стягнути 3% річних у розмірі у розмірі 16 836, 70 грн, інфляційні втрати у розмірі 83 449, 87 грн.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

25.08.2021 Приватне підприємство "Науково-виробнича фірма" "Скала" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Стеко" було перераховано суму коштів у розмірі 178 872, 32 грн згідно рахунків від 20.08.2021 № 505787 на суму 55 793 грн, від 20.08.2021 № 505794 на суму 32 700, 02 грн, від 20.08.2021 № 505796 на суму 34329, 44 грн, від 20.08.2021 № 505802 на суму 56 049, 86 грн на виготовлення і передачу металопластикових конструкцій.

Відтак, сторони узгодили, що предметом договору є поставка товару, тобто між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару.

Тому, суд доходить висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Щодо стягнення суми попередньої оплати в розмірі

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, а статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати: - безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; - з акту управління господарською діяльністю; - з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; - у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку; майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем було виставлено рахунки від 20.08.2021 № 505787 на суму 55 793 грн, від 20.08.2021 № 505794 на суму 32 700, 02 грн, від 20.08.2021 № 505796 на суму 34329, 44 грн, від 20.08.2021 № 505802 на суму 56 049, 86 грн на сплату товару, а саме вікон та вхідних дверей.

Вказані рахунки були сплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 132, 133, 134, 135 від 25.08.2021, копії яких міститься в матеріалах справи, проте поставка товару, за твердженням позивача, здійснена відповідачем не була, доказів іншого відповідачем не надано, матеріали справи не містять.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що шляхом виставлення відповідачем позивачу рахунку та його подальшої оплати позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалося, позивач здійснив перерахування попередньої оплати на рахунок відповідача на загальну суму 178 872, 32 грн.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, а саме як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).

Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11.

Отже, достатньою правовою підставою для пред`явлення вимог про повернення попередньої оплати є подання позову.

Відповідач не надав доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором.

Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

На момент розгляду справи доказів повернення позивачу суми попередньої оплати відповідачем не надано, матеріали справи не містять.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення 178 872, 32 грн з інших, ніж визначено в позові правових підстав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

З точки зору процесуального закону, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в процесі вирішення спору проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору іншої правової норми, ніж та на яку посилався позивач при звернення з позовом до суду, не змінює підстав позову, та не свідчить про вихід суду за межі заявлених позовних вимог.

Отже, принцип "jura novit curia" ("суд знає закони") з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Вказаний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 02.11.2022 у справі №685/1008/20.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних у розмірі 16 836, 70 грн та 83 449, 87 грн інфляційних втрат, то суд відмовляє в цій частині позову враховуючи наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 року в справі № 921/266/13-г/7 та від 18.10.2017 року в справі № 910/8318/16; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018 року в справі № 910/23585/16, від 14.03.2018 року в справі № 910/24853/13, від 26.10.2018 року в справі № 910/1775/18, від 20.11.2018 року в справі № 916/75/18, від 21.06.2019 року в справі № 910/9288/18, від 01.07.2019 року в справі № 910/5773/18, від 24.09.2019 року в справі № 922/1151/18, від 17.10.2018 року в справі № 923/1151/17, від 18.12.2019 року в справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду від 21.11.2018 року в справі № 745/26/16-ц.

Так, матеріали справи не містять вимоги про повернення сплачених коштів, які б направлялися позивачем відповідачу.

Разом із тим, документально підтверджене волевиявлення позивача щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки (вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати) фактично було виражене у пред`явленні позову.

Отже, першим днем прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення позивачу попередньої оплати за непоставлений товар у сумі 178 872, 32 грн, у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, є дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги (яким у даному випадку є звернення до суду), з урахуванням вихідних днів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що прострочення зобов`язання відповідача щодо поставки товару трансформувалося у прострочене грошове зобов`язання з повернення позивачу сплачених останнім грошових коштів попередньої оплати такого товару саме після звернення позивача до суду із даним позовом, тоді як річні та інфляційні втрати позивачем безпідставно нараховані.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2 683, 08 грн.

Позивач заявив вимогу про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, яку викладено в прохальній частині позовної заяви, в порядку частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне відкласти вирішення питання про розподіл таких витрат.

Керуючись статями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод СТЕКО» (49000, м. Дніпро, вул. Артільна, буд. 11; ідентифікаційний код 38114294) на користь Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма» «Скала» (02002, м. Київ, вул. Митрополита Андрея Шептицького, буд. 24; ідентифікаційний код 190242914) суму попередньої оплати в розмірі 178 872, 32 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 683, 08 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відкласти вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу до моменту подання ним доказів понесення цих витрат у порядку, передбаченому частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко