Рішення

від 24.12.2024 по справі 916/2876/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2876/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/2876/24 за позовом Керівника Бериславської окружної прокуратури Херсонської області (74300, Херсонська область, м.Берислав, вул.1 Травня,223, код ЄДРПОУ 04851120) в інтересах держави в особі Херсонської обласної військової адміністрації (73003, м.Херсон, площа Свободи,1, код ЄДРПОУ 00022645)

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, 69, код ЄДРПОУ 39766281)

та відповідача-2: Нововоронцовської селищної військової адміністрації (74200, Херсонська область, Бериславський район, смт.Нововоронцовка, вул.Воронцова,10, код ЄДРПОУ 03328635)

до відповідача-3: Нововоронцовської селищної ради (74200, Херсонська область, Бериславський район, смт. Нововоронцовка, вул. Воронцова,10, код ЄДРПОУ 26283366)

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Великопалівське лісомисливське господарство" (74100, Херсонська область, Бериславський район, селище Велика Олександрівка, вул.Заводська, буд. 10, код ЄДРПОУ 00993277)

про скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, рішень державного реєстратора, державної реєстрації та припинення права на майно

Представники:

Від прокуратури: Волкова Н.М.;

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача-1: Новіков М.М.;

Від відповідачів: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Бериславської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Нововоронцовської селищної військової адміністрації та Нововоронцовської селищної ради про скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, рішень державного реєстратора, державної реєстрації та припинення права на майно.

Ухвалою від 06.05.2024р., керуючись ст.ст.120,176,234 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.07.2024р.

12.07.2024р. до електронного суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача-1, згідно якого заперечує проти задоволення позову в повному обсязі.

22.07.2024р. до електронного суду надійшла відповідь на відзив прокурора, згідно якої вважає заперечення безпідставними та наполягає на задоволенні позову у повному обсязі.

23.07.2024р. до електронного суду надійшли письмові пояснення представника позивача щодо позову, згідно яких підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.07.2024р. відкладено підготовче засідання на 10.09.2024р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.09.2024р. суд залучив до участі у справі третю особу Державне підприємство "Великопалівське лісомисливське господарство" та відклав підготовче засідання на 07.10.2024р.

Проте 07.10.2024р. судове засідання не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 07.10.2024р. призначено підготовче засідання на 04.11.2024р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2024р. закрите підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.12.2024р.

Ухвалою суду від 02.12.2024р. відкладено розгляд справи по суті на 17.12.2024р.

В судовому засіданні 17.12.2024р. оголошено перерву у розгляді справи до 24.12.2024р.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. В судовому засіданні 08.10.2024р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Бериславською окружною прокуратурою Херсонської області, за результатами опрацювання стану використання земель лісогосподарського призначення на території Бериславського (раніше Нововоронцовського) району Херсонської області виявлено порушення вимог законодавства, що допущені Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області при розпорядженні земельними ділянками державної власності, внаслідок чого з державного лісового фонду та постійного користування Гаврилівського лісництва ДП "Великокопанівське лісомисливське господарство" вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 22,7025 га.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру 18.11.2019 внесено відомості до ДЗК про формування земельної ділянки державної форми власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852 площею 22,7025 га.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.07.2020 року за Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області зареєстровано право державної власності на земельну ділянку площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852.

Підстава для реєстрації права власності - наказ виконувача обов`язків начальника Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 19.11.2019 №4845- СГ.

Цим наказом затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема Нововоронцовського району, до складу якого увійшла і земельна ділянка площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 Земельного кодексу України, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки ізземель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 ЗК України).

Частиною 2 ст.1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленомупорядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст.8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з п.4 ст.31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Відповідно до п. 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» ЛК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово картографічними матеріалами лісовпорядкування.

За ст.45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ст.48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.

Судом встановлено, що окружною прокуратурою на адресу Державного підприємства "Великокопанівське лісомисливське господарство" Державного агентства лісових ресурсів України направлено запит від 15.02.2024 № 50-628вих-24 щодо перебування спірної земельної ділянки у межах земель лісогосподарського призначення.

Згідно відповіді ДП "Великокопанівське лісомисливське господарство" Державного агентства лісових ресурсів України від 21.02.2024 за № 38 встановлено, що згідно наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 19.05.2021 за № 320 Державне підприємство "Великоолександрівське лісомисливське господарство" реорганізоване шляхом приєднання до Державного підприємства "Великокопанівське лісомисливське господарство".

Спеціалістами підприємства опрацьовано картографічні матеріали Гаврилівського лісництва ДП "Великокопанівське лісомисливське господарство", відкриті дані кадастрової карти України на базі Держгеокадастру та виявлено, що землі комунальної власності з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852 площею 22,7025 га частково накладаються на землі кварталу 22 Гаврилівського лісництва ДП "Великокопанівське ЛМГ".

Також на підставі розпорядження Херсонської обласної державної адміністрації від 26.08.2005 № 922 Про передачу в постійне користування земель лісового фонду реформованих сільськогосподарських підприємств, матеріалів лісовпорядкування Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Великоолександрівське лісомисливське господарство" Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України ліси в адміністративних межах Осокорівської сільської ради Бериславського (колишнього Нововоронцовського) району загальною площею 365,9 га як квартали 9; 14-22 передано у постійне користування ДП "Великоолександрівське лісомисливське господарство".

На підставі матеріалів лісовпорядкування Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Каховське лісове господарство" Великолепетиське лісництво 2007 та 2018 року та п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України дані ділянки відносяться до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалось.

Крім того, вивченням даних Публічної кадастрової карти України (шари «Лісовий кадастр»/«Ліси») встановлено, що земельна ділянка площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами.

Також з Публічної кадастрової карти здійснено викопіювання меж земельної ділянки з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852 та встановлено відповідні координати цієї земельної ділянки.

Бериславською окружною прокуратурою на адресу ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Державного агентства лісових ресурсів України направлено запит від 10.04.2024 № 50-1408вих-24 щодо надання копії картографічних матеріалів лісовпорядкування, на яких відображені межі кварталу 22 Гаврилівського лісництва ДП "Великоолександрівське лісове господарство".

Листом № 210 ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» направила прокуратурі копію лісовпорядного планшету № 4, на якому відображено квартал 22 Гаврилівського лісництва ДП "Великоолександрівське ЛГ" (реорганізоване у ДП "Великокопанівське ЛМГ").

Водночас з метою отримання картографічних матеріалів із зображенням спірної земельної ділянки до Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" (лист № 50-973-24 від 07.03.2024) прокуратурою направлено запит щодо виготовлення фрагменту зображення Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 22 Гаврилівського лісництва ДП "Великоолександрівське ЛГ" та межами земельної ділянки з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852 для прийняття рішення щодо взаємного розміщення земельних ділянок.

Листом від 14.03.2024 № 04-308 ВО «Укрдержліспроект» надало фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу № 22 Гаврилівського лісництва ДП "Великоолександрівське ЛГ" (реорганізоване у ДП "Великокопанівське ЛМГ") за матеріалами лісовпорядкування 2015 року та межами спірної земельної ділянки.

Підтвердженням входження до складу державного підприємства спірної ділянки є Карта-схема Гаврилівського лісництва Великолександрівського держлісгоспу від 1994 року. Зазначені картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки підтверджують її взаємне розміщення із землями лісогосподарського призначення.

Враховуючи зазначене, віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 19.11.19 № 4845-СГ включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку, частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності та розпорядження якими мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.

У подальшому, пунктом 1 наказу ГУ Держгеокадастру від 11.12.2020 № 40 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Нововоронцовській селищній раді Нововоронцовської територіальної громади Бериславського району (раніше Нововоронцовський район) Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1396,3695 га згідно із переліком, у якому зазначені кадастрові номери ділянок, місце їх розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні.

До цього переліку увійшла і ділянка площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852 (п.168), частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Державним реєстратором Нововоронцовської районної державної адміністрації Херсонської області Молотковою І.Б. 18.09.2020 прийнято рішення № 54127662 про державну реєстрацію права державної власності земельної ділянки площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852, власник Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру від 11.12.2020 № 40 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» державним реєстратором Нововоронцовської районної державної адміністрації Херсонської області Молотковою І.Б. 17.05.2021 прийнято рішення № 58169634 про державну реєстрацію права комунальної власності Нововоронцовської селищної ради на земельну ділянку площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852, а також 12.05.2021 за реєстраційним номером № 41976050 вчинено запис про реєстрацію права власності.

Статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, атакож їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Частиною 1 ст.26 вищевказаного Закону передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно з ч.3 ст.26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування напідставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Враховуючи, що право комунальної власності з реєстраційним номером 41976050 зареєстровано на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про передачу земельних ділянок державної форми власності у комунальну власність від 11.12.2020 № 40; акту приймання-передачі нерухомого майна від 15.01.2021, право комунальної власності на вказаний об`єкт нерухомості має бути припинено шляхом скасування державної реєстрації такого права.

Відповідно до вимог статей 57, 59 Лісового кодексу України (станом на 27.08.2020) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої на час виникнення спірних відносин земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, могли вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим кодексом.

Частинами другою та дев`ятою статті 149 Земельного кодексу України було визначено, що вилучення земельних ділянок, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад, відповідно до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучав земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для не лісогосподарських потреб.

Оскільки спірна ділянка та права на неї знаходиться на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (Постанова Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018 № 183/1617/16).

Згідно із пунктом 5 статті 27 Лісового кодексу України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Згідно із пунктом 4 статті 31 Лісового кодексу України обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Вказане беззаперечно свідчить, що вилучена Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області з державного лісового фонду спірна земельна ділянка на момент її передачі в комунальну власність Нововоронцовській селищній раді та на цей час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП "Великокопанівське ЛМГ" та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час їх передачі в комунальну власність для нелісогосподарських потреб мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.

Вказане свідчить про те, що внаслідок передачі в комунальну власність Нововоронцовській селищній раді всупереч вимогам земельного законодавства України фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Правові підстави ведення Державного земельного кадастру унормовано Законом України «Про Державний земельний кадастр». Вказаним законом визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 15 визначено перелік відомостей про земельні ділянки, що включаються до Державного земельного кадастру, серед яких, окрім ідентифікаційно-просторових даних має бути інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 21 визначає підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству (стаття 22).

Таким чином, враховуючи, що формування земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру може відбутися виключно на підставі документації із землеустрою, розроблення якої може бути здійснено виключно на підставі дозволу власника землі державної власності відповідної категорії (Херсонської обласної державної адміністрації), відсутність дозволу на розробку документації із землеустрою, наданого у передбачений законодавством спосіб уповноваженим суб`єктом, вказує на протиправність внесення відповідних відомостей до ДЗК та формування ділянки, як об`єкта цивільних прав.

З огляду на вищевикладене, реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, проведена з порушенням закону підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 10 статті 24 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п.57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно із ч.5 ст.122 Земельного кодексу України (далі ЗК України) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, розпорядником спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності та розташована за межами населеного пункту в силу приписів ч.5 ст.122 ЗК України є Херсонська обласна державна адміністрація.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном (земельною ділянкою) слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

У спорах стосовно земельних ділянок у складі земель з особливим правовим статусом (зокрема, лісів), які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирно володіти відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Подібні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц.

Тому, з огляду на вищевикладене, особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об`єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону.

Відповідно до ст.398 ЦК України, титульним володінням слід вважати лише те володіння, яке має відповідну правову підставу: договір з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Об`єктом титульного володіння, на відміну від фактичного володіння, може бути будь-яке майно (у тому числі й нерухоме), не вилучене з цивільного обороту, яке може бути об`єктом приватної власності. Отже,якщо чинним законодавством не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку.

Питання використання земель лісогосподарського призначення як нерухомого майна є питанням публічності правового режиму таких земель, які відповідно до положень статті 13 Конституції України є об`єктом права власності Українського народу. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тому стаття 13 є підставою виникнення права власності Українського народу як титульного володільця.

Разом із тим перебування земельної ділянки на законних підставах у володінні особи обумовлює обов`язковість використання цієї ділянки за цільовим призначенням. Таке володіння землею визнається законним, оскільки воно має певну правову основу (титул).

Відтак використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є незаконним, а отже, не може визнаватися титульним володінням.

Отже, якщо законом не передбачена можливість набуття особою у приватну власність (користування) земель певної категорії, то це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку певної категорії, зокрема лісогосподарського призначення.

Крім того, власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.

Відповідно до ст.ст.330, 387 та 658 Цивільного кодексу України право власності дійсного власника майна презюмується і не припиняється із втратою майна, це право підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника майна.

Отже, за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не витребування такої ділянки від фактичного володільця.

Судом встановлено, що земельна ділянка наразі зареєстрована на праві власності за Нововоронцовською селищною радою, проте в силу закону вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею встановлені законом та підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою через скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Такий спосіб захисту порушеного права узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, постанові Верховного Суду від 22.05.2024 №2916/1750/22.

Усунення перешкод Херсонській обласній державній адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав законодавство виокремлює такий спосіб захисту як усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Херсонської облдержадміністрації є усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування наказів Держгеокадастру про затвердження документації із землеустрою, про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку, належному власнику (розпоряднику) Херсонській обласній державній адміністрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22).

Отже, надання у користування земельної ділянки лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (подібні висновки викладено у п. 71 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Зокрема, у цих постановах вказано, що заволодіння громадянами та юридичними особами титульними об`єктами всупереч вимогам законодавства є неможливим.

Набуття прав на такі об`єкти має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник може вимагати усунення порушення його права власності на ці об`єкти, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, припиняючи право власності на землю, скасовуючи державну реєстрацію об`єктів, як об`єктів цивільних прав, або вимагаючи повернути такі об`єкти (ст.391 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство визначає усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном як спосіб захисту речових прав, який може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Характерною ознакою такого позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

За змістом ст. ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Власник земельної ділянки з обмеженим оборотом може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/15).

У спорах стосовно земельних ділянок у складі земель з особливим правовим статусом (зокрема, лісів), які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирно володіти відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч.7 ст.41, ст.50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст.18,19, п.«а» ч.1 ст.91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Таким чином, з метою реального поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах доцільним є обрання способу захисту порушеного права шляхом скасування рішень державного реєсмтратора та припинення права власності відповідача на земельні ділянки шляхом скасування державної реєстрації.

Стосовно обгрунтування представництва інтересів держави прокурором.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави є суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право прокурора звертатися до суду в інтересах держави передбачено також ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст.4 ГПК України право на звернення до суду мають державні органи, зокрема, прокурори, в державних або суспільних інтересах. Участь прокурора в судовому процесі регламентовано ст.53 ГПК України відповідно до якої у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, згідно якого поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, пунктом 3 вказаного Рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Статтею 14 Конституції України та статтею 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства.

Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання у користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва суб`єкту господарювання не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), (п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16).

Отже, правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Відповідно до ст.1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства є лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на зазначене, землі державного лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальша передача у користування суб`єкту господарювання порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно переданої приватній особі в користування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельних ділянок належністю їх до земель лісогосподарського призначення.

Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Згідно ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

За приписами ч.5 ст.122 ЗК України Херсонська обласна державна адміністрація є розпорядником земельних ділянок державної власності, що розташовані за межами населеного пункту.

При цьому. п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України та ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст.ст.319,386 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 7 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховуючи викладене, Херсонська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито, у тому числі з об`єктивних причин.

Зокрема, окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 09.05.2024 до Херсонської облдержадміністрації скеровано запит № 50-1745вих-24, де вказано про конкретні порушення законодавства під час передачі в комунальну власність Нововоронцовській селищній раді земельної ділянки лісогосподарського призначення та звернуто увагу на необхідність вжиття обласною державною адміністрацією, як розпорядником земель цієї категорії, заходів щодо повернення земельної ділянки.

Водночас, листом Херсонської обласної військової адміністрації від 16.05.2024 за № 01-01-66-5278/0/24/14 окружну прокуратуру повідомлено, що повноваженнями в частині передачі у власність або у користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності для всіх потреб наділене Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Крім того, за відсутності інформації від Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), як органу державного нагляду (контролю), про виявлені факти порушень порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, Херсонська обласна державна (військова) адміністрація не була обізнана про порушення вимог законодавства.

Тобто Херсонською ОДВА повідомлено, що за таких обставин, підстави звернення до суду із відповідним позовом щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, відсутні.

Однак, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави Херсонською обласною військової адміністрацією (Херсонською обласною державною адміністрацією) будь-яких заходів, у тому числі щодо звернення до суду у розумний строк, вжито не було, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган не здійснює свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів з держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (п.п. 79-81) викладено висновок про застосування норм права (ч.ч.3,4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення. законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Таким чином, ураховуючи бездіяльність Херсонської облдержадміністрації щодо повернення земель лісового фонду до земель державної власності у прокурора, відповідно до вимог ст.131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Херсонської облдержадміністрації.

На виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Бериславська окружна прокуратура листом від 25.06.2024 № 50-788-24 (надісланий на електронну пошту) повідомила Херсонську обласну військову адміністрацію (Херсонську облдержадміністрацію) щодо звернення до господарського суду Одеської області в її інтересах із цим позовом.

Земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 ЗК України).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, термін якого продовжено указами Президента України.

Згідно ч.ч.1,2 ст.4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Повноваження військових адміністрацій визначені ст.15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Зокрема, згідно ч.ч.1, 3 вказаної статті військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Районні, обласні військові адміністрації здійснюють на відповідній території, поряд із повноваженнями місцевих державних адміністрацій, повноваження із запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 серед інших утворено Херсонську обласну військову адміністрацію та визначено, що у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

З урахуванням наведеного, зазначену позовну заяву подано в інтересах Херсонської обласної військової адміністрації (Херсонської обласної державної адміністрації).

У відзиві ГУ Держгеокадастру у Херсонській областіна позовну заяву зазначає, що позивачем обрано неналежного відповідача по справі, та обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються, з огляду на наступне.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 19.11.2019 № 4845-СГ у частині визначення технічною документацією спірної земельної ділянки як земельної ділянки сільськогосподарського призначення суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки частина зазначені земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц.

За встановлених судами обставин у цій справі, з огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок лісогосподарського призначення, ураховуючи те, що спірна земельна ділянка була включена ГУ Держгеокадастру у Херсонській області до земельних ділянок сільськогосподарського призначення, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 19.11.2019 № 4845-СГ «Про затвердження документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності» в частині земельної ділянки площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852.

Суд зазначає, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

На позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст.7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

Наведена норма кореспондується зі ст.46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Таким чином, позивач довів перед судом відповідними засобами доказування наявності підстав для задоволення позову.

Заперечення відповідача-1 до уваги судом не приймаються.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам позивача у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст.75-79, 86 ГПК України, суд вважає обґрунтованими та правомірними позовні вимоги прокурора про скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Херсонській обалсті та рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності.

За таких обставин суд дійшов висновку про повну обгрунтованість позовних вимог, заявлених прокурором.

Розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, відповідно п.3 ч.5, ч.9 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В даному випадку, суд вважає за доцільне звернути увагу на принцип "належного урядування".

Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

На думку суду, спір по цій справі виник внаслідок того, що ГУ Держгеокадастру своїми діями щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, внесення відомостей до ДЗК про формування земельної ділянки державної форми власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852 площею 22,7025 га, реєстрації права державної власності на зазначену земельну ділянку заперечило належність вищевказаної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

При цьому, в діях інших відповідачів по справі - Нововоронцовської селищної військової адміністрації та Нововоронцовської селищної ради суд не вбачає протиправної поведінки.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Керуючись ст. ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241,331 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 69, код ЄДРПОУ 39766281) від 19.11.2019 № 4845-СГ «Про затвердження документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності» в частині земельної ділянки площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Нововоронцовської районної державної адміністрації Херсонської області Молоткової І.Б. (індексний номер рішення 54127662 від 18.09.2020) про державну реєстрацію права державної власності Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 69, код ЄДРПОУ 39766281) на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 22,7025 газ кадастровим номером 6524184500:02:001:0852, яка розташована на території Бериславського (раніше Нововоронцовського) району Херсонської області.

3. Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська,69, код ЄДРПОУ 39766281) від 21.12.2020 № 40 зі змінами «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині земельної ділянки площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852.

4. Скасувати рішення державного реєстратора Нововоронцовської селищної ради Бериславського району Херсонської області Молоткової І.Б. індексний номер рішення 58169634 від 17.05.2021 про державну реєстрацію права комунальної власності Нововоронцовської селищної ради (74200, Херсонська область, Бериславський район, смт. Нововоронцовка, вул. Воронцова,10, код ЄДРПОУ 26283366) на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852, яка розташована на території Бериславського (раніше Нововоронцовського) району Херсонської області з одночасним припиненням права комунальної власності Нововоронцовської селищної ради (74200, Херсонська область, Бериславський район, смт. Нововоронцовка, вул. Воронцова,10, код ЄДРПОУ 26283366) на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 22,7025 га з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852, яка розташована на території Бериславського (раніше Нововоронцовського) району Херсонської області, номер запису про речове право 41976050, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2171397765241, шляхом скасування державної реєстрації речового права.

5. Усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку дісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6524184500:02:001:0852 площею 22,7025 га.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, 69, код ЄДРПОУ 39766281) на користь Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 01011, код ЄДРПОУ 04851120, р/р UА568201720343100001000002291, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) судовий збір в розмірі 12 112 (Дваднадцять тисяч сто дванадцять) грн.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 30 грудня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна