Ухвала

від 30.12.2024 по справі 916/4606/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"30" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4606/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» (69096, Запорізька обл., м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд. 2; код ЄДРПОУ 23288728)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМА-СВІТ» (65496, Одеська обл., Овідіопольський район, с. Лиманка, Житловий масив «Ульянівка», ділянка 1; код ЄДРПОУ 38479839)

про стягнення 39 040,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення 39 040,00 грн заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМА-СВІТ».

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором купівлі-продажу № І-1016 від 02.01.2015 в частині сплати заборгованості за поставлений товар згідно Товарно-транспортної накладної (вантажної квитанції) № 56-90058745242 від 16.07.2024.

Ухвалою від 21.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4606/24, яку постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, запропоновано сторонам подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки для їх подачі до суду.

31.10.2024 відповідач подав до суду заяву про закриття провадження у справі, яку обґрунтував тим, що 17.10.2024 перерахував на користь позивача 39 040,00 грн заборгованості за Договором купівлі-продажу № І-1016 від 02.01.2015, яка є предметом спору у справі № 916/4606/24.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пункт 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено судом, 02.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРМА-СВІТ» як покупцем укладено Договір купівлі-продажу № І-1016 (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати лікарські засоби, вироби медичного призначення, субстанції, інші хімічні та допоміжні речовини (далі товар) покупцю, а покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах, зазначених у Договорі та видатковій накладній.

Пунктом 3.3. Договору сторони узгодили, що оплата проданого товару здійснюється за безготівковим перерахуванням всієї грошової суми, 100 % передплати, на поточний рахунок продавця, зазначений у Договору.

Положеннями частини ч. 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, за договором купівлі-продажу обов`язок покупця полягає в оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

Суд встановив, 18.07.2024 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 39 040,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною (вантажною квитанцією) № 56-90058745242 від 16.07.2024.

Як зазначає позивач, у визначений Договором строк відповідач не здійснив оплату за отриманий товар, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом. Позовну заяву було направлено до суду 14.10.2024.

Проте, як свідчать матеріали справи, 17.10.2024 відповідач здійснив оплату товару, перерахувавши позивачу 39 040,11 грн згідно платіжної інструкції № 8074 від 17.10.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення, що узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 22.10.2024 у справі № 910/13208/23 (п. 7.37. Постанови).

Частиною 3 ст. 231 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, провадження у справі № 916/4606/24 підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 ГПК України).

Разом з тим, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі закриття (припинення) провадження у справі сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У позовній заяві позивач надав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правничу допомогу, згідно з яким розмір таких витрат попередньо складав 5000,00 грн. Вказану суму позивач просив стягнути з відповідача.

Суд встановив, що 09.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» та адвокатом Волковим Ю.О. було укладено Договір про надання правничої допомоги № б/н, за яким адвокат зобов`язується надати клієнту усну консультацію, скласти (сформувати) позовну заяву до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМА-СВІТ» та подати її до Господарського суду Одеської області, а також здійснити супровід клієнта у справі за зазначеною позовною заявою на умовах, що визначені цим договором та законодавством України, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Згідно з п. 3 договору за надання адвокатом правничої допомоги клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору, в розмірі та на умовах, визначених в додатку до цього договору.

09.10.2024 адвокатом та позивачем підписано додаток до договору про надання правничої допомоги, яким сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару у розмірі 5000,00 грн.

24.12.2024 представник позивача надав до суду докази понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» витрат на правничу допомогу, а саме платіжну інструкцію № 1412 від 24.12.2024 на суму 5000,00 грн та Акт надання послуг № 1 від 24.12.2024.

Згідно Акту надання послуг № 1 від 24.12.2024 адвокат Волков Ю.О. надав позивачу послуги з правничої допомоги на загальну суму 5 000,00 грн.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу, зокрема, зазначивши, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи викладене, вирішуючи у даній справі питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, співмірності зі складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), зважаючи на конкретні обставини справи, а також керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу до 3900,00 грн, що, на переконання суду, у даній конкретній справі цілком відповідає критеріям, визначеним ч. 4 ст. 126, ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись зазначеним вище, відповідно до ст.ст. 123, 124, 126, 129, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву (вх. № 39505/24 від 31.10.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМА-СВІТ» про закриття провадження у справі № 916/4606/24 задовольнити.

2. Закрити провадження у справі № 916/4606/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» (69096, Запорізька обл., м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд. 2; код ЄДРПОУ 23288728) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМА-СВІТ» (65496, Одеська обл., Овідіопольський район, с. Лиманка, Житловий масив «Ульянівка», ділянка 1; код ЄДРПОУ 38479839) про стягнення 39 040,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМА-СВІТ» (65496, Одеська обл., Овідіопольський район, с. Лиманка, Житловий масив «Ульянівка», ділянка 1; код ЄДРПОУ 38479839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ИСТОК-ПЛЮС» (69096, Запорізька обл., м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд. 2; код ЄДРПОУ 23288728) 3900,00 грн витрат на правничу допомогу.

4. На виконання п. 3 резолютивної частини цієї ухвали видати наказ.

Ухвала набирає законної сили 30.12.2024 та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги в строк, визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 30.12.2024.

Суддя Р.В. Волков