Ухвала

від 30.12.2024 по справі 922/4466/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

"30" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/4466/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

розглянувши матеріали

позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); до Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів" (м. Харків, вул. Велика Панасівська, 220); про визнання припиненими трудових відносин

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів", м. Харків, в якому, з посиланням на норми ст. 38 КЗпП України, просить суд визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора ДП МОУ «Харківський завод залізобетонних виробів» з Державним підприємством Міністерства оборони України «Харківський завод залізобетонних виробів» з дати звернення із цією позовною заявою. Свої позовні вимоги обґрунтовує порушенням ст. 43 Конституції України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.12.2024 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надано заявнику строк для усунення недоліків.

На виконання даної ухвали суду, ОСОБА_1 надано заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 32351 від 24.12.2024), в якій заявник вказує, що відповідач має організаційно-правову форму Державне підприємство та власником підприємства є Держава Україна, в особі органу управління - Міністерства оборони України. Позивач направляв заяву про звільнення до органів управління Міністерства оборони України, та до сьогодні в реєстрі підприємств установ організацій запис про позивача як про керівника не змінено. Позивач - ОСОБА_1 не має корпоративних прав відповідача, а також не є учасником або засновником відповідача.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Як вказує заявник, в обґрунтування своєї позовної заяви, ОСОБА_1 зазначає, що наказом державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) № 8-ДП від 28 лютого 2019 року, у зв`язку із виробничою необхідністю та з метою забезпечення належного функціонування ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА Міністерства оборони України «Харківський завод залізобетонних виробів», на підставі подання начальника Головного управління майна та ресурсів, заяви ОСОБА_1 до вх. № 2087/дкп від 28.02.2019, тимчасове виконання обов`язків директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківський завод залізобетонних виробів» було покладено на комерційного директора ОСОБА_1 . Наказом по Державному підприємству Міністерства оборони України «Харківський завод залізобетонних виробів» № 5 від 26 червня 2023 року ОСОБА_1 , на підставі його заяви, було звільнено з посади комерційний директор з 26 червня 2023 року за станом здоров`я. Позивач 31.05.2023, на підставі ст. 38 КЗпП України, звернувся до відповідача із заявою про звільнення його з посади тимчасово виконуючого обов`язки директора ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА МОУ «Харківський завод залізобетонних виробів» за власним бажанням. 05.06.2023 заяву зареєстровано за вхідним № 2426 та на дату звернення до суду із цією позовною заявою управлінські рішення не прийняті, повноваження не знято.

Так, право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП України).

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і місцевими загальними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і роботодавцем, застосовується незалежно від форми трудового договору (ч. 1 і 2 ст. 221 КЗпП України).

Єдиний виняток - установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (ч. 3 ст. 221 КЗпП України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, ч. 3 ст. 99 ЦК України).

Отже, юрисдикція розгляду трудових спорів місцевими загальними судами прямо визначена законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Текстуальний аналіз цієї норми права свідчить про те, що вона встановлює чіткі критерії для визначення господарської юрисдикції спору з корпоративним елементом.

Для визначення підсудності господарському суду необхідна сукупність усіх визначених критеріїв.

Спір має стосуватися корпоративних відносин у розумінні ст. 167 ГК України та статті 96-1 ЦК України.

Корпоративними відносинами, у розумінні наведених норм права, є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства (ч. 1 ст. 96-1 ЦК України).

Спір має бути між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув.

Зокрема у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є непоодинока практика розгляду по суті вимог керівника суб`єкта господарювання, який у першу чергу є носієм корпоративних прав, а не трудових, пов`язаних з його звільненням з посади, наприклад у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 552/3110/21.

При цьому, ст. 20 ГПК України містить певне обмеження - спір не має бути трудовим.

Як вказує ОСОБА_1 він не є учасником (засновником, акціонером, пайовиком) відповідача та не має корпоративних прав відповідача, отже, будь-які корпоративні права в нього не виникали, не здійснювалися, не змінювалися і не припинялися.

Отже, суд зазначає, що, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, на ОСОБА_1 покладені обов`язки т.в.о. директора ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів", останній перебуває у штаті підприємства, йому нараховувалася заробітна плата, правовідносини між сторонами носять трудовий характер та ці обставини у справі не оспорюються ОСОБА_1 .

Отже, за будь-яким із трьох визначених п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України критеріїв справа не підлягає розгляду в суді господарської юрисдикції.

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Трудові правовідносини, як вид договірних правовідносин засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи з посади відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з указівкою кваліфікації; конкретного виду роботи, яка доручається працівникові), а також на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством та іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором з виконанням працівником певних визначених роботодавцем функціональних обов`язків.

Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором або контрактом; трудове правовідношення є індивідуальним і передбачає особисте виконання працівником своїх трудових функцій (прав та обов`язків); характеризується наявністю соціальних, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором або контрактом гарантій; робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; працівник виконує міру праці за оплату, яка провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін.

Керівник - посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу службовців і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним. Керівник - це загальне поняття, яке вказує на особу, яка має функції управління.

Індивідуально визначені посади підприємства, як-то «виконуючий обов`язки директора підприємства» та «директор (генеральний директор) підприємства» підпадають під загальне поняття «керівник підприємства».

Таким чином, між сторонами даного спору виникли саме трудові правовідносини.

Індивідуальні трудові спори - це неурегульовані розбіжності з питань застосування трудового законодавства (та інших нормативних правових актів), які виникають між працівником і власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим органом.

Індивідуальні трудові спори розглядають комісії по трудових спорах (КТС) і районні (міські) суди. Розгляд трудових спорів регламентує глава XV КЗпП України та Цивільний процесуальний кодекс України.

Ст. 221 КЗпП України передбачає, що трудові спори розглядаються саме місцевими загальними судами.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Отже, для розгляду цієї справи судом, встановленим законом, у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є місцевий суд загальної юрисдикції.

Наведене виключає віднесення цього спору до господарської юрисдикції.

Слід зазначити, що для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення справи є характер правовідносин, з яких виник спір.

При визначенні предметної та / або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та / або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

З огляду на це суд вважає, що спір щодо припинення трудових відносин директора ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА, який не є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Як вказує заявник, відповідач має організаційно-правову форму «Державне підприємство» та власником підприємства є Держава Україна, в особі органу Управління - Міністерства оборони України. Позивач направляв заяву про звільнення до органів управління Міністерства оборони України, та до сьогодні в реєстрі підприємств установ організацій запис про позивача як про керівника не змінено, що спонукало його звернутись до суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спір між сторонами виник з трудових правовідносин, а відтак такий спір не відноситься ні до господарських, ні до корпоративних, ні до кондиційних (пов`язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи).

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом із тим приписами ГПК України прямо не віднесено розгляд справ, предметом спору в яких є визнання припиненими трудових відносин між директором з такою юридичною особою, а також інших похідних вимог, до підвідомчості господарських судів України.

Крім того, за змістом п. 2 ч. 4 ст. 19, ст. 430 ЦПК України справи, що виникають з трудових відносин, підлягають розгляду в спрощеному позовному провадженні, а для судових рішень, прийнятих у певних категоріях таких спорів, встановлюється особливий порядок виконання. Водночас ГПК України таких положень не містить, що може призвести до порушення прав позивача на оперативний та справедливий розгляд наведеного спору.

Посилання заявника на постанову Касаційного Господарського Суду ВС від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, судом відхиляються, оскільки в зазначеній справі позивач звертався до вищого органу ТОВАРИСТВА із заявою про своє звільнення та, відповідно, ініціював проведення загальних зборів для розгляду цього питання, однак уповноважений на звільнення директора орган товариства проігнорував повідомлення позивача про його звільнення та не розглянув по суті заяву позивача про звільнення. При цьому, у даному спорі учасниками товариства є сам позивач та ОСОБА_2, якому належить 60 % частки товариства та який не виходить на зв`язок, не знаходиться за місцем реєстрації та не з`являється на загальні збори учасників ТОВ, на яких і могло бути вирішено питання щодо розірвання трудового договору позивача з ТОВАРИСТВОМ. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що відповідач своєю бездіяльністю, яка виразилася в нерозгляді та невжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності товариства, порушив трудові права позивача, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації. Отже, Верховний Суд зазначив, що у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Натомість, у даному спорі, заявник неодноразово наголошував, що "відповідач має організаційно-правову форму «Державне підприємство» та власником підприємства є Держава Україна, в особі органу Управління - Міністерства оборони України. Позивач направляв заяву про звільнення до органів управління Міністерства оборони України, та до сьогодні в реєстрі підприємств установ організацій запис про позивача як про керівника не змінено. Позивач ОСОБА_1 не має корпоративних прав відповідача, його корпоративні права не порушені. Столяр не є учасником або засновником відповідача".

Окрім цього, стала практика розгляду аналогічних спорів за позовом керівника до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА про припинення трудових відносин свідчить про вирішення даних спорів саме судами загальної юрисдикції.

Так, постановою Київського апеляційного суду від 04.09.2024 у справі № 756/6725/23 рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року - залишено без змін. Зазначеним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «Львівський державний завод «Лорта» задоволено частково. Визнано припиненими трудові відносини між ДП «Львівський державний завод «Лорта» та ОСОБА_1 з 14.04.2023, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Також слід зазначити, що у постанові КЦС ВС від 07.03.2024 у справі № 752/21453/20 суд, після повернення справи з ВП ВС вказав, що позов директора, звільненого на підставі п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими.

Водночас суд, на виконання положень ч. 6 ст. 175 ГПК України, роз`яснює заявнику, що розгляд справи віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Керуючись ст. 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , м. Харків, до Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківський завод залізобетонних виробів", м. Харків, про визнання припиненими трудових відносин (вх. № 4466/24 від 13.12.2024).

Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 254-257 ГПК України.

Ухвалу підписано 30.12.2024

Суддя Р.М. Аюпова