Рішення

від 30.12.2024 по справі 358/1776/24

БОГУСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 358/1776/24 Провадження № 2/358/878/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Лебединець Г.С., секретар судового засідання Ведмеденко І.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Миронівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 06.11.2024 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила та просить стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини у ВП № 71922137 у розмірі 3622586,52 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що від спільного з відповідачем шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі рішення суду у справі № 358/921/17 від 25.07.2017 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дочки в розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця до повноліття дочки. 01.06.2023 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду ВП № 71922137. Згідно розрахунку заборгованості, який проведений державним виконавцем станом на 22.10.2024 відповідач має заборгованість по сплаті аліментів за період з червня 2017 року по 30 вересня 2024 року в сумі 164757,05 грн. На вказану суму заборгованості нею була нарахована неустойка 4410546,23 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення неустойки з відповідача в примусовому порядку.

20.11.2024 судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

03.12.2024 до суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому він просить в задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на його користь витрати на правничу допомогу в сумі 50000,00 грн. У відзиві зазначив, що заборгованості зі сплати аліментів він не має. Вказав, що позивач при отриманні довідки у державного виконавця 22.10.2024 не вказала, що отримує аліменти регулярно протягом 2023-2024 років. Крім того зазначив, що 22.10.2024 він був викликаний державним виконавцем до відділу з приводу сплати боргу за виконавчим провадженням. Він з`явився до державного виконавця за викликом, надав підтверджуючі документи щодо сплати аліментів та отримав довідку про відсутність заборгованості по сплаті аліментів.

13.12.2024 до суду надійшли заперечення позивача на відзив, в яких позивач зазначає, що саме державний виконавець надав їй недостовірний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, на переконання позивача, відповідач показує сплату ним поточних платежів. Разом із тим, згідно розрахунку державного виконавця від 04.11.2024, заборгованість відповідача на вересень 2024 року становить 135070,34 грн. Наявність вказаної суми заборгованості підтверджує несвоєчасну сплату аліментів в кількості 2682 дня. Крім того, відповідачем надана розписка позивачу про сплату боргу. У зв`язку зі зменшенням суми заборгованості по аліментам з 164757,05 грн до 135070,34 грн сума пені за несвоєчасну сплату аліментів за період з червня 2017 по 05.10.2024 становить 3622586,52 грн, яку просить стягнути з відповідача на її користь.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Позивач та відповідач скористалися своїм правом та надали суду заяви по суті справи.

Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про розгляд даної цивільної справи, своїм правом надання заяв по суті справи не скористався.

Суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ч. 2 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач та відповідач по справі мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 ).

25.07.20177 на підставі рішення Богуславського районного суду Київської області у справі № 358/921/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову і до повноліття дочки, тобто з 26.06.2017 до 09.04.2035.

01.06.2023 постановою старшого державного виконавця Богуславського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) відкрито виконавче провадження ВП №71922137 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі зазначеного вище рішення суду.

Згідно розрахунку заборгованості від 22.10.2024, який наданий позивачем ОСОБА_1 , ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів у ВП №71922137 станом на 30.09.2024 в сумі 164757,05 грн. Вказаний розрахунок заборгованості не містить відомостей про сплату відповідачем у справі щомісячних аліментних платежів.

Судом проаналізовані наступні докази, надані відповідачем.

22.10.2024 ОСОБА_2 був викликаний до державного виконавця в межах ВП 71922137 на 29.10.2024 щодо сплати боргу в даному провадженні або надання підтверджуючих документів про сплату.

В підтвердження доводів про сплату поточних аліментних платежів, відповідачем також надані платіжні інструкції АТ КБ «ПриватБанк», з яких вбачається, відповідачем на користь позивача сплачені аліментні платежі: 24.09.2023 за жовтень 2023 в сумі 2512,56грн; 29.09.2023 за листопад 2023 2512,56 грн; 21.08.2023 за серпень 2023 2010,05 грн; 06.09.2023 за вересень 2023 3015,08 грн; 29.11.2023 за грудень 2023 2311,56 грн; 01.01.2024 за січень, лютий 2024 4924,62 грн; 02.01.2024 за березень, квітень 2024 4924,62 грн; 02.06.2024 за травень 2024 2512,56 грн; 06.07.2024 за червень 2024 2512,56 грн; 28.07.2024 за липень 2024 2512,56 грн; 29.08.2024 за серпень 2024 2512,56 грн; 18.09.2024 за вересень 2024 2512,56 грн; 06.10.2024 аліменти борг 130550,00 грн.

На підставі наданих відповідачем платіжних інструкцій, державний виконавцем був проведений 04.11.2024 новий розрахунок заборгованості ОСОБА_2 та визначено, що станом на 04.11.2024 у нього відсутня заборгованість зі сплати аліментів у ВП № 71922137.

Вбачається, що предметом спору у даній справі є стягнення пені на нараховані аліменти на утримання дитини за період з червня 2017 року по 05.10.2024 в сумі 3622586,52 грн.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404- визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду.

Згідно із ч. 3 ст. 71 цього Закону визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

За правовою природою аліментні зобов`язання - це періодичні платежі, які боржник зобов`язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).

Таким чином, стягнення пені є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Тобто стягнення пені, передбаченої абзацом 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Вище вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19, згідно якого відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.

Як роз`яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосуванням судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. № 3 передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з нормами ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За нормами ч.1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, визначаючи обгрунтованість заявлених позовних вимог позивачем, досліджуючи наданий до суду розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням поданих відповідачем до суду доказів на спростування позовних вимог, суд зазначає наступне.

З наданої Миронівським ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) від 04.11.2024 вбачається, що відповідач з жовтня 2023-жовтень 2024 включно сумлінно виконував обов`язок зі сплати аліментів та він здійснював перерахування у більшому розмірі, ніж визначено державним виконавцем. Заборгованість зі сплати аліментів була ним сплачена 06.10.2024, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією АТ КБ «ПриватБанк»

При цьому суд враховує, що виконавче провадження за заявою стягувача було відкрито лише 01.06.2023 та до цього часу стягувач не зверталася за стягненням аліментів у примусовому порядку.

При звернення до державного виконавця у жовтні 2024 стягувач не повідомила про здійснення відповідачем у справі щомісячних платежів зі сплати аліментів. Також нею не було повідомлено державним виконавцем про здійснення відповідачем оплати боргу на суму 130550,00 грн 06.10.2024, що на переконання суду свідчить про намір стягувача ввести в оману державного виконавця щодо неналежного виконання обов`язку боржником у виконавчому провадженні.

Крім того, надана позивачем копія розписки відповідача від 31.12.2023 про його обізнаність із наявністю боргу в сумі 130449,35 грн та прийняття зобов`язання про його сплату протягом 2024 року, разом із квитанцією про сплату боргу від 06.10.2024, яка наявна в матеріалах справи, свідчить про належне ставлення відповідача до його обов`язку зі сплати аліментів на користь позивача на утримання дитини та про його належне виконання.

Таким чином, на переконання суду, матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідача від сплати аліментів та наявності його вини у виникненні заборгованості.

Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, встановлено, що відсутня винна поведінка відповідача щодо сплати аліментів, оскільки останній не ухилявся від виконання обов`язків по утриманню дитини, тобто ОСОБА_2 , як платник аліментів, довів, що вживав всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання. Крім того, відповідач вносив щомісячні платежі на сплату аліментів своєчасно, а заборгованість по аліментах, виникла з незалежних від нього причин, оскільки стягувачем виконавчий лист був поданий на виконання лише в 2023 році, в не одразу після винесення рішення судом у 2017 році.

Таким чином, вже станом на отримання довідки про заборгованість позивачем у справі 22.10.2024 у відповідача вказана заборгованість була сплачена в повному обсязі разом із поточними платежами, що також свідчить про відсутність в нього умислу на ухилення від сплати аліментів, а тому підстав для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у суду немає, у зв`язку із чим суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з позивача судових витрат на користь відповідача, пов`язаних із наданням правової допомоги у розмірі 50 000,00 грн., суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

В своїх роз`ясненнях, наданих у п.п.47-48 Постанови Пленуму "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17.10.2017 року №10, ВССУ зазначив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Надання платної правової допомоги регламентується Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно ч. 1 ст. 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: "…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат".

Згідно ст.30 ЗУ "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником відповідача надано: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином в частині вимог відповідача про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн суд відмовляє за недоведеністю заявлених вимог, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів понесення таких витрат.

В порядку ч.7 ст.141 ЦПК України судові витрати в частині стягнення судового збору -

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 263-265, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець