Рішення

від 21.10.2024 по справі 366/1050/24

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/1050/24

Провадження № 2/366/446/24

РІШЕННЯ

Іменем України

/заочне/

21 жовтня 2024 року смт. Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Гончарука О.П.,

за участю секретаря судових засідань Іванової І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іванків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовною заявою, якій просить:

Позбавити ОСОБА_2 права користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстрований, але не проживає з 2018 року, тобто з моменту реєстрації ОСОБА_2 . Наразі відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, добровільно зніматись з реєстраційного обліку не бажає. Відповідач не є членом сім`ї, та його реєстрація порушує її права як власника нерухомого майна на розпорядження вказаним майном, та створює труднощі в його утриманні, а саме в надмірній оплаті житлово-комунальних послуг.

Тому позивач вимушений звернутись до суду із позовною заявою, оскільки відповідач у справі створює перешкоди у здійснені права користування та розпорядження своїм майном, сплаті комунальних послуг.

Після виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання.

7 травня 2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява, про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

В судове засідання призначене на 6 серпня 2024 сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомлені.

Згідно вимог статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач був повідомлений належним чином про слухання справи, не повідомив суд про причини своєї неявки, відзиву на позов до суду не надав. Позивач не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223588001:01:004:0004, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) 0,2115 га.

Разом з тим, згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 2 грудня 2011 року ОСОБА_1 купила (прийняла у власність) жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Іванківської районної державної нотаріальної контори Воробей Т.П., та зареєстровано в реєстрі за №1-5444.

Згідно витягу з Державного реєстру правочинів №10730502, убачається, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , у розмірі частки 1/1, на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний №1-5444 від 02 грудня 2011 року державним нотаріусом Іванківської державної нотаріальної контори Воробей Т.П.

Судом встановлено, що позивач є єдиним власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

З наданої суду копії довідки №01 від 04 січня 2022 року виданої виконавчим комітетом Поліської селищної ради Київської області, убачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований та не проживає за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 , згідно записів в погосподаській книзі №1 на 2021-2025 роки старостинського округу №3 Поліської селищної ради Вишгородського району Київської області, за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Згідно розписки від 11.12.2018 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель с.Радинка Поліського району, Київської області, паспорт НОМЕР_2 виданий Баришівським РС УДМС України в Київській області 19.09.2013 року, зареєстрований в будинок в АДРЕСА_1 за згоди громадянки ОСОБА_1 на її житлову площу за вказаною адресою. Підтвердив своїм підписом даний документ, що буде виконувати всі вимоги власника будинковолодіння та не буде мати претензій до власника громадянки ОСОБА_1 .

Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03.04.2024 року №101 підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно не проживає за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 41 Конституцією та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Зі змісту статті 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України, визначено що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика палата Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) звернула увагу на те, що Житловий кодекс Української РСРбув прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу Цивільний кодекс є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь нормЦивільного кодексу України.

Законодавець при прийняттіЦивільного кодексу Українине визначив особливостей застосування нормЦивільного кодексуУкраїни до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюютьсяЖитловим кодексом Української РСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормамиЦивільного кодексу України.

Статтею 317Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник майна, згідно зі ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вказане положення закону визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб та будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду викладені в постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, 25.07.2018 року у справі №638/13030/13-ц та 14.08.2019 року у справі №702/101/18, які відповідно до статті 417 Цивільного процесуального України є обов`язковою для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихЦивільним процесуальним кодексом України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу Української РСРстроки у жилому приміщенні без поважних причин.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 09.12.2020 року по справі №209/2642/18.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем надано достатньо доказів того, що відповідач не є членом його сім`ї, більше шести років відсутній за місцем своєї реєстрації, що свідчить про втрату ним інтересу до вказаного житлового приміщення, інших домовленостей між сторонами щодо користування квартирою не було, підстав для збереження за відповідачем житлового приміщення не встановлено, реєстрація відповідача у квартирі позивача створює останньому перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому майном, у зв`язку з чим вказане порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову та визнання відповідача такими, що втратив право користування вказаним житлом (квартирою).

Розподіл судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статями7-13,81,141,247,263,265,273,280-282,354,355 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі статей383,391 Цивільного кодексу України,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням., а саме будинком АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: О.П. Гончарук