Рішення

від 20.12.2024 по справі 757/9377/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9377/24-ц

пр. 2-5339/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Головко Ю.Г.,

за участю секретаря судових засідань Мхітарян М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (ПрАТ «ВФ Україна»), третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (ПрАТ «ВФ Україна»), третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 04 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» із зверненням «04.07.22 ВФ МЄ заява порушення прав споживачів», в якому вказував, що являється користувачем мобільного телефонного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» абонентський номер НОМЕР_1 , який на його ім`я офіційно зареєстрований.

У зверненні просив надати можливість користуватись телекомунікаційними послугами сплачуючи за надані послуги за по-хвилинними, по-секундними тарифами, як визначено п. 5 ч. 1 ст. 67, ч. 2 ст. 68 Закону України «Про телекомунікації», п. 3. Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених 9 серпня 2005 року Постановою Кабінету Міністрів України № 720, за яким «… тарифна одиниця (одиниця тарифікації) послуги - одиниця обсягу послуги (тривалість часу (секунда, хвилина), обсяг даних (кілобайт, мегабайт), кількість повідомлень, сеансів зв`язку), за якою здійснюється тарифікація».

Звернення було надане у звичайному вигляді та підписане електронним ключем у форматі р7s, як визначено ч. 12 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», та направлене електронним відправленням, що підтверджується як самим зверненням (додаток 1), так і скріном з журналу вихідної кореспонденції ІНФОРМАЦІЯ_1 за 04.07.2022.

Письмової відповіді про задоволення заяви чи відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, підписаної керівником ПРАТ «ВФ УКРАЇНА» або особою, яка виконує його обов`язки, як визначено ч. 3,4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», відповідач позивачу не надав (пошук у вхідних дод. 3), тому позивач змушений звернутись за захистом порушеного права до суду.

Просить суд визнати протиправними дії ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» щодо відмови у наданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 04 липня 2022 року «04.07.22 ВФ МЄ заява порушення прав споживачів». Зобов`язати ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 липня 2022 року «04.07.22 ВФ МЄ заява тариф» у встановленому Законом порядку. Стягнути відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 35500 грн. та судові витрати.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) за наявними у справі матеріалами.

15.03.2024 року від представника відповідача до суду надійшов відзив у справі, в якому зазначено, що зі змісту позовної заяви вбачається, що пред`явлення відповідного позову позивачем стало наслідком, як зазначає позивач, ненадання відповідачем письмової відповіді на його електронний лист від 04 липня 2022 року, що був скерований на електронну адресу відповідача, хоча в прохальній частині позову позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні відповіді, при цьому не надаючи жодного доказу, який би підтверджував факт самої відмови.

Факт направлення 14 липня 2022 року о 17.09 год. на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 відповіді на всі звернення позивача від 04 липня 2022 року (цього дня було 5 звернень) підтверджується знімком екрану з системи IBM Notus, що використовувало ПрАТ «ВФ Україна» у своїй господарській діяльності.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача щодо визнання протиправними дій ПрАТ «ВФ Україна» щодо відмови у наданні відповіді на його звернення від 04 липня 2022 року є необґрунтованою та безпідставною, адже за результатами його розгляду позивачу 14 липня 2022 року надана відповідь, як наслідок є необґрунтованою та безпідставною вимога позивача про зобов`язання ПрАТ «ВФ Україна» розглянути заяву від 04 липня 2022 року у встановленому законом порядку.

Також представник відповідача зазначив, що відшкодування моральної шкоди є безпідставною вимогою, яка не підлягає задоволенню.

19.03.2024 до суду надійшла відповідь на відзив позивача, в якій ОСОБА_1 заперечував щодо доводів представника відповідача та вказав, що відповідь позивачу від 14 липня 2022 року є необґрунтованою.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Правовідносини між операторами, провайдерами телекомунікацій та абонентами здійснюються на підставі норм цивільного законодавства України та Закону України «Про телекомунікації», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ від 11.04.2012 № 295.

Споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг ( п. 6 ч. 1 ст.32 ЗУ «Про телекомунікації»), а оператори телекомунікацій зобов`язані надавати споживачам вичерпну інформацію, необхідну для укладення договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають.

Відповідно до п. 5 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012р. за № 295 (надалі Правила) - оператори, провайдери надають споживачам послуги відповідно до Законів України «Про телекомунікації», «Про захист прав споживачів", цих Правил, інших нормативно-правових актів та нормативних документів у сфері телекомунікацій.

Відповідно до пункту 35 Правил, споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право на безоплатне отримання від оператора, провайдера вичерпної інформації про зміст, якість, вартість та порядок надання послуг.

Частиною першою статті першої Закону України «Про доступ до публічної інформації», визначено поняття публічної інформації, як відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону відповідно до ст. 13 визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» зазначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення ; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Приписами ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

На підставі ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Вбачається, що позивач засобами електронного зв`язку звернувся до відповідача зі зверненням 04 липня 2024 року.

14 липня 2022 року відповідачем було надано відповідь в електронному вигляді щодо надання інформації на звернення позивача. Згідно з частиною третьою ст. 60 Закону України «Про електронні телекомунікації» постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг не мають права обмежувати або перешкоджати кінцевим користувачам у доступі до локальних радіомереж за власним вибором, наданим третіми особами; або забезпеченні спільного або загального доступу до електронних комунікаційних мереж таких постачальників іншим кінцевим користувачам через локальну радіомережу, у тому числі на пропозицію третіх осіб, які об`єднують і роблять загальнодоступними локальні радіомережі різних кінцевих користувачів.

Відповідно до п. 35 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право зокрема на вибір оператора, провайдера; вибір виду та кількості послуг; безоплатне отримання від оператора, провайдера вичерпної інформації про зміст, якість, вартість та порядок надання послуг; своєчасне і якісне одержання послуг; отримання від оператора, провайдера відомостей щодо наданих послуг.

Згідно з пунктом 58 Правил тарифи на послуги встановлюються операторами, провайдерами самостійно, крім тих, що підлягають державному регулюванню.

Оператор, провайдер встановлює та пропонує на вибір споживача тарифи на окремі послуги та/або тарифні плани на визначений ним перелік (пакет) послуг, а також строк їх дії (граничний та/або мінімальний).

Згідно з пунктом 49 Правил оператор, провайдер зобов`язаний безоплатно доводити до відома абонента вичерпну інформацію про надання та отримання замовлених ним послуг, зокрема про: 1) зміну умов надання послуг; 2) зміну тарифів, тарифних планів на послуги (пакети послуг), що надаються споживачеві, відповідно до пункту 59 цих Правил; 3) скорочення переліку послуг (крім випадків виникнення стихійного лиха, надзвичайної ситуації, введення надзвичайного чи воєнного стану, пошкодження телекомунікаційних мереж) із зазначенням підстав для такого скорочення, строків та/або умов поновлення надання послуг; 4) припинення надання послуг із зазначенням відповідних підстав.

Оператор, провайдер у разі зміни тарифів, тарифних планів, які він встановлює самостійно, не пізніше ніж за сім календарних днів до їх зміни зобов`язаний: оприлюднити змінені тарифи, тарифні плани у засобах масової інформації та/або на своєму веб-сайті (за його наявності) ;повідомити абонентові про зміну тарифів, тарифних планів на послуги, що йому надаються (пункт 49 Правил).

Таким чином, суд вважає, що відповідачем, з врахуванням даних обставин, було надано відповідь в межах строків, які не порушували права позивача, окрім того вказана відповідь є обґрунтована та повна.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов висновку, що вимоги Закону України «Про звернення громадян» відповідачем не було порушено, оскільки позивача було повідомлено про результат розгляду його звернення.

Щодо моральної шкоди, суд звертає увагу, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано жодних доказів, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду, зокрема,під час судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності..

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

З врахуванням зазначеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1173, Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (ПрАТ «ВФ Україна»), третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Суддя Ю. Г. Головко