Постанова

від 17.12.2024 по справі 553/433/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/433/22 Номер провадження 22-ц/814/2625/24Головуючий у 1-й інстанції Москаленко В.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г.Л., Обідіної О. І.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» та ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2024 року у складі судді Москаленко В. В.

та за апеляційною скаргою Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради»

на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2024 року у складі судді Москаленко В. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 01.08.2004 вона була прийнята лікарем-лаборантом у Відділкову клінічну лікарню ст. Полтава СТГО «Південна залізниця», яка в подальшому реорганізована в КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради».

Наказом № 8/к від 24.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », виданим на підставі наказу № 37 «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-лаборанта ОСОБА_1 », її звільнено з роботи з 25.01.2022 за прогул без поважної причини на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає звільнення незаконним та таким, що проведено з грубим порушенням законодавства, оскільки у наказі КП «3-я МКЛ ПМР» № 8/к від 24.01.2022 не вказано дати вчинення прогулу, за який її звільнено, з даним наказом її не ознайомлено, вона виявила його в себе на столі 25.01.2022, коли прийшла на роботу.

У наказі «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-лаборанта ОСОБА_1 » № 37 від 24.01.2022 підставами вказані: доповідна записка від 15.12.2021 біолога КДЛ КП «3-я МКЛ ПМР» ОСОБА_2 на ім`я директора КП «3-я МКЛ ПМР», де зазначено, що вона залишила робоче місце об 11:20; доповідна записка від 16.12.2021 біолога КДЛ КП «3-я МКЛ ПМР» ОСОБА_2 на ім`я директора КП «3-я МКЛ ПМР», де зазначено, що вона відсутня на роботі об 11:05 год, проте в Акті про відмову поставити підпис про отримання копії документу та відмову надати письмові пояснення від 16.12.2021 зазначено, що 16.12.2021 о 10:30 год їй вручена копія доповідної записки. Також в Акті комісії для постійного контролю за відпрацюванням норми робочого часу згідно графіків роботи працівниками лікарні від 16.12.2021 зазначається, що станом на 11:30 год 16.12.2021 лікаря-лаборанта ОСОБА_1 на робочому місці не було і до кінця робочого дня вона так і не з`явилася.

Вказувала, що жодних дзвінків у дні, зазначені, як прогули не було. При цьому, звільнення за прогул може бути застосоване як дисциплінарне стягнення протягом одного місяця з дня виявлення прогулу.

Зазначала, що в графіку роботи співробітників лабораторії відділення за грудень 2021 року та січень 2022 року жодних відміток про відсутність її на роботі чи нез`явлення немає. Також в листі щоденного обліку роботи лікаря-лаборанта за грудень 2021 року та січень 2022 року вказані виконані нею аналізи в дні, коли зазначено, що її не було на робочому місці, що свідчить про те, що вона знаходилася на робочому місці.

Доказом її присутності на роботі є довідка про те, що вона перебувала на прийомі у лікарів (невролога та офтальмолога) в лікарні, де працює, оскільки 16.12.2021 отримала побутову травму і 17.12.2021 протягом дня зверталася по медичну допомогу (також є фотодокази, де співробітники лікарні фотографують її, щоб зафіксувати отримані травми, на фото вказаний час і дата). З 22.12.2021 по 31.12.2021 вона перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності.

Доповідна записка, подана 21.12.2021 біологом КДЛ КП «3-я МКЛ ПМР» Лук?яшко Т. А. на ім`я директора КП «3-я МКЛ ПМР», взагалі залишилась без будь-якої реакції керівництва щодо встановлення факту відсутності чи поважності причин відсутності. Щодо доповідної записки від 17.01.2022, в якій вказано, що вона була відсутня об 11:30 год, Акту комісії для постійного контролю за відпрацюванням норми робочого часу згідно графіків роботи працівниками лікарні (де не вказаний склад комісії) від 17.01.2022, зазначено, що об 11:45 вона відсутня на робочому місці, а також Акту від 18.01.2022 про відмову надати письмові пояснення, з даними документами її не ознайомлювали. На вимогу надати документи отримала відмову зі словами «у адвоката свого ознайомишся»

Також заява від 21.01 2022 від працівників КДЛ (в наказі зазначена помилкова дата 21.10.2022), містить недостовірну інформацію та порушує її особисті немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.

Звертала увагу на те, що наказ КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-лаборанта ОСОБА_1 » № 37 від 24.01.2022 не був наданий їй на підпис належним чином, роботодавцем проігноровано обов`язок зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень.

24.01.2022 вона звернулася із заявами до директора КП «3-я МКЛ ПМР» Рудича А. І. та Директора Департаменту охорони здоров`я Полтавської ОДА Лисака В. П. щодо захисту її прав та запобіганню злочинного свавілля в КП «3-я МКЛ ПМР».

Близько останніх п`яти років з невідомих їй причин на неї почався морально-психологічний тиск з метою звільнення за власним бажанням або за згодою сторін. Спочатку директор КП «3-я МКЛ ПМР» ОСОБА_3 змінив умови її праці шляхом розміщення робочого місця в іншому кабінеті, який не відповідав санітарно-гігієнічним нормам. Також вона постійно отримувала погрози щодо винесення доган, звільнення. На неї зведено наклеп, шляхом подання заяви до поліції, щодо неналежного виконання професійних обов`язків медичним працівником (у ході перевірки розгляд звернення припинено). На колективних зборах вона зазнавала постійного приниження від юрисконсульта ОСОБА_4 , директора ОСОБА_5 , завідувача відділенням біолога ОСОБА_2 . За захистом прав зверталася до Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації. У 2020 році це дало змогу повернутися на робоче місце, яке відповідало належним умовам праці. Проте ситуація на роботі знову загострилася, тиск з боку адміністрації збільшився, про що свідчать чергові звернення до Департаменту охорони здоров`я.

У лютому 2021 року біологом КДЛ КП «3-я МКЛ ПМР» ОСОБА_2 , яка майже два роки домагалася її звільнення, взагалі було прийнято рішення не надавати їй матеріал для проведення клініко-діагностичних лабораторних досліджень.

Звертала увагу суду на те. що вона є інвалідом дитинства ІІІ групи, проте неодноразово у 2020 році її залучали до нічних чергувань, попередньо не запитавши згоди, чим порушували її права.

Вважала, що всі вищезазначені засоби психологічного примусу не дали будь-яких результатів, а тому посадові особи відповідача звільнили її за прогул без поважних причин в той час, коли вона була на своєму робочому місці та належним чином виконувала свої посадові обов`язки, передбачені Інструкцією.

У заяві про доповнення позовних вимог від 14.07.2023 вказувала, що вказаними вище порушеннями її прав як працівника відповідачем завдано їй моральну шкоду у зв`язку із незаконним звільненням, яка полягає у моральних стражданнях, приниженні честі, гідності, ділової репутації, тяжкому психологічному шоці, переживаннях та необхідністю відновлення своїх порушених прав в судовому порядку.

Посилаючись на викладене, просила суд визнати протиправним та скасувати наказ № 8/к від 24.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на займаній посаді лікаря-лаборанта І кваліфікаційної категорії клініко-діагностичної лабораторії КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» з 25.01.2022, стягнути з КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі та моральну шкоду в розмірі 400000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ директора КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» А. Рудича № 8/к від 24.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_6 на посаді лікаря-лаборонта І кваліфікаційної категорії клініко-діагностичної лабораторії КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» з 25.01.2022.

Стягнуто з КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.01.2022 по 18.04.2024 в сумі 321 285,02 грн без урахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» в дохід держави судовий збір в сумі 2 034,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 3 950 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі і присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць в розмірі 7 276,44 грн без урахування податків та обов`язкових платежів допущено до негайного виконання.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2024 року стягнуто з КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 10 000 грн.

Не погодившись з вказаними рішеннями, сторони оскаржили їх в апеляційному порядку.

Представник КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати основне та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 17.01.2022 з 11:30 год і до кінця робочого дня, що було засвідчено у службовій записці в.о. зав. КДЛ ОСОБА_2 , встановлено Комісією з постійного контролю за відпрацюванням норм робочого часу згідно графіків роботи, а тому за відсутності пояснень позивача всі документи щодо прогулу були передані на розгляд органу, який має право накладати дисциплінарне стягнення, тобто директора ОСОБА_5 .

При цьому роботодавець вжив заходів для з`ясування причин відсутності працівника на роботі, зателефонувавши ОСОБА_8 , однак вона слухавку не взяла, пояснень не надала.

Вважає, що процедура звільнення за прогул ОСОБА_1 , передбачена нормами трудового законодавством, була повністю дотримана роботодавцем.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь середнього заробітку та моральної шкоди, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.01.2022 по 18.04.2024 в сумі 448326,24 грн та моральну шкоду в розмірі 400000 грн.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Вказує, що суд першої інстанції невірно визначив кількість днів вимушеного прогулу, а відтак і суму розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки станом на дату винесення судового рішення про поновлення її на роботі - 18.04.2024, тобто за період з 25.01.2022 по 18.04.2024 включно, кількість днів вимушеного прогулу становить 582 дні, а не 574 днів.

Зазначає, що наявна в матеріалах справи довідка розрахунку середньоденного заробітку за останні два календарні місяці роботи, якою керувався суд першої інстанції при винесенні рішення, не містить оплату за середнім заробітком за листопад місяць 2021 року, а тому відповідно середньоденний заробіток і як наслідок середній заробіток за час вимушеного прогулу, вирахувано невірно.

Вважає, що стягненню підлягає сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 448326,24 грн, виходячи з розміру середньоденного заробітку в сумі 770,32 грн/день та кількості днів вимушеного прогулу 582 дня.

Також вказує на те, що суд першої інстанції, встановивши факт завдання їй моральних страждань незаконним звільненням, неправомірно визначив розмір відшкодування моральної шкоди в 5000 грн, оскільки компенсація моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Наголошує, що її трудові права були порушені та призвели до моральних страждань, так як мало місце втрата заробітку, тривалий захист своїх прав в суді, незадовільний стан здоров`я, а звільнення (його причина) мало незаконний, штучний характер саме тоді, коли відбулося підвищення заробітної плати медпрацівникам, зокрема і їй, що мало покращити її матеріальне становище.

Додатково зазначає, що протиправні дії відповідача спричинили їй тяжкий психологічний стан, відчуття безпорадності, зради, руйнування принципів про честь, гідність, справедливість, а також породили в ній страх за майбутнє, на фоні чого в неї підвищився тиск і їй довелося звернутися до лікаря. Крім того, через вузьку спеціалізацію вона не може працевлаштуватися, суд триває довго, накопичені кошти на життя закінчилися, з`явилися борги, стан здоров`я погіршується, через відсутність коштів вона не змогла пройти комплексне обстеження головного мозку.

Враховуючи моральні переживання та стрес, причиною яких є незаконне звільнення, вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди в сумі 400 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в неоскаржуваній нею частині залишити без змін як законе та обґрунтоване.

Представник відповідача Скальська Н. В. подала відповідь на відзив, в якому просить подану нею апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.

За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що наказом Відділкової клінічної лікарні ст. Полтава СТГО «Південна залізниця», яка в подальшому реорганізована в КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», № 111-к 20.07.2004 ОСОБА_1 з 01.08.2004 прийнята на посаду лікаря-лаборанта, що підтверджується копією з трудової книжки ОСОБА_1 (а. с. 11, т. 1).

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи, інвалідність встановлена безстроково, що підтверджується довідкою МСЕ № 172396 від 08.02.1995 (а. с. 41, т. 1).

Наказом КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» № 37 від 24.01.2022 «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-лаборанта ОСОБА_1 » зобов`язано старшого інспектора з кадрів ОСОБА_9 підготувати наказ про звільнення 25.01.2022 лікаря-лаборанта ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. При підготовці наказу врахувати, що звільнення відбувається без згоди профспілки, оскільки лікар-лаборант ОСОБА_8 не є членом профспілкового органу. Зобов`язано лікаря-лаборанта ОСОБА_1 звернутися 25.01.2022 до старшого інспектора з кадрів ОСОБА_9 для отримання трудової книжки (а. с. 9-10, т. 1).

На підставі вказаного наказу 24.01.2022 директором КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» А. Рудич видано наказ № 8/к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з прогул без поважних причин згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 25.01.2022.

Підставами для звільнення позивача з роботи стали доповідні записки біолога КДЛ ОСОБА_10 від 15.12.2021, 16.12.2021, 21.12.2021 та 17.01.2022, акти комісії для постійного контролю за відпрацюванням норми робочого часу згідно графіків роботи працівниками лікарні від 16.12.2021 та 17.01.2022, а також заяви працівників КДЛ від 21.10.2022 щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 16 грудня 2021 року з 11:30 до 15:00 та 17 січня 2022 року з 11:45 до 15:12.

Позивач 24.01.2022 зверталась із заявами до директора лікарні, в яких зазначила, що з наказом № 37 від 24.01.2022 не згодна, підпис ставить відмовляється, на роботу вона ходила та виконувала обов`язки в повному обсязі, а також вказала, що доповідні не відповідають дійсності, на неї здійснюється психологічний тиск, просила захистити її права (а. с. 28, 30, т.1).

Відповідно до графіків роботи співробітників лабораторії на грудень 2021 року, січень 2022 року ОСОБА_1 встановлено п`ятиденний графік роботи з 8:00 до 15:12, з графіками вона ознайомлена під підпис (а. с. 24, 26, т.1).

Згідно листка щоденного обліку роботи лікаря-лаборанта ОСОБА_1 17.01.2022 виконала таку роботу: один аналіз ЗАС, шість аналізів Гр.кр., п`ять аналізів НвS, п`ять аналізів я/г.кал. (а. с. 27, т. 1),

Відповідно дотабелю облікувикористання робочогочасу засічень 2022рік,17.01.2022 ОСОБА_1 відпрацювала 3,5год (а.с.61.т.1).

Згідно довідки, виданої головою Вільної профспілки машиністів України за № 043/05 від 11.05.2022 станом на 01 січня 2022 року ОСОБА_1 не числиться членом Вільної профспілки машиністів України (а. с. 252, т. 1).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанови Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 727/3114/21, від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21).

Відповідно до частин першої, третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок надати докази відсутності працівника на роботі більше трьох годин покладається на роботодавця.

Такими доказами може бути акт, складений у довільній формі та підписаний не менш ніж двома працівниками, у якому має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Для з`ясування причин відсутності на роботі, відповідно до вимог статті 149 КЗпП України, роботодавець повинен зажадати від працівника письмові пояснення.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

З наявного у матеріалах справи акту, складеного комісією для постійного контролю за відпрацюванням норми робочого часу згідно графіків роботи працівниками лікарні від 17.01.2022, а також показань допитаних у судовому засіданні в суді першої інстанції свідків, які брали участь у складанні акту, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , вбачається, що відсутність ОСОБА_1 у лабораторії була зафіксована комісією лише об 11:45 та о 15:00 у день складення акту. Перебування позивача на робочому місці у проміжку часу з 12:00 до 15:00 комісією не перевірялося. У цьому питанні вони покладались на в. о. завідуючою лабораторії ОСОБА_10 , яка не є членом комісії та має неприязні стосунки із позивачем, тому оцінивши вказані докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту відсутності ОСОБА_1 на роботі 17.01.2022 більше трьох годин безперервно або сумарно, що саме і є підставою для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця.

Інші порушення трудової дисципліни, покладені в основу наказу про застосування дисциплінарного стягнення та звільнення позивача з роботи, зазначені у доповідних записках ОСОБА_10 від 15.12.2021, 16.12.2021, 21.12.2021, та Акті комісії для постійного контролю за відпрацюванням норми робочого часу від 16.12.2021, перебувають за межами строку накладення дисциплінарного стягнення, встановленого статтею 148 КЗпП України, та правильно не взяті до уваги судом при вирішенні справи.

В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції вірно керувався нормами частини другої статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100), який застосовується й у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями розділу ІІІ (пункти 3, 4) Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Зокрема, не підлягають урахуванню виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 5 розділу IV Порядку № 100).

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за два місяці на число робочих днів (пункт 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, встановленим з дотриманням вимог законодавства. (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).

Згідно наданого КП «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» розрахунку середнього заробітку позивача ОСОБА_1 відповідно до Постанови № 100 за період з 01.11.2021 по 31.12.2021 - останніх два календарних місяці роботи перед звільненням з роботи, середньоденний заробіток позивача складає 559,73 грн, що правильно взято судом першої інстанції до розрахунку.

Довідка про доходи за 12 календарних місяців 2021 року, а також надані позивачем розрахункові листки щодо нарахованої та виплаченої заробітної плати не є тими доказами, що підтверджують середній заробіток, який розраховується відповідно до Порядку № 100, тому до уваги апеляційним судом не беруться.

Разом з тим, при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом першої інстанції не враховано положення Закону України 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до частини шостої статті 6 якого у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки». Цей Закон набрав чинності 24.03.2022, тому святкові і неробочі дні, встановлені статтею 73 КЗпП України, крім 08.03.2022, підлягають врахуванню у кількість днів вимушеного прогулу позивача, що становить 582 дні.

Отже, в частині визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача рішення суду першої інстанції підлягає зміні із збільшенням суми стягнення до 325762,86 грн.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відшкодування моральної шкоди працівнику провадиться роботодавцем. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

У справі, що переглядається апеляційним судом, позивач вказує, що незаконним звільненням з роботи їй завдано моральних страждань через втрату заробітку, тривалий захист своїх прав в суді, неможливість працевлаштування та виникнення боргів, а також погіршення стану здоров`я та стрес.

Оцінивши надані по справі докази та встановивши факт порушення трудових прав позивача, у зв`язку з незаконним звільнення з роботи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди у 5000 грн, що відповідає характеру правопорушення, глибині завданих позивачу страждань, їх тривалості, та засадам розумності і справедливості, й доводами апеляційної скарги позивача не спростовується.

Посилаючись на розмір грошової компенсації завданої їй моральної шкоди у 400000 грн, доказів спричинення їй немайнових втрат у такому обсязі внаслідок протиправних дій відповідача, позивач суду не надала та відповідних обставин не довела, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо оцінки моральної шкоди та не вбачає підстав для збільшення розміру її відшкодування.

За правилами статті 141 ЦПК України, ухвалюючи рішення по справі, суд відповідно вирішує питання розподілу судових витрат.

Згідно частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, які складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо питання про судові витрати не було вирішено судом при ухваленні рішення, суд відповідно до статті 270 ЦПК України за заявою учасників справи чи з власної ініціативи може ухвалити додаткове рішення та здійснити розподіл судових витрат по справі.

Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката Пелих Н. М., суд першої інстанції вірно виходив з того, що наданими позивачем у порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України доказами підтверджено понесення таких судових витрат на суму 10000 грн, що є співмірним складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, що не спростовано відповідачем по справи.

Проте, суд не врахував принцип пропорційності судових витрат розміру задоволених позовних вимог, що застосовується й до витрат на правничу допомогу адвоката, тому з урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, відповідно й витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню пропорційно до суми задоволених вимог.

За наведених обставин, як основне, так і додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині проведеного розрахунку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В іншій частині підстав для скасування оскаржуваних рішень суду першої інстанції з мотивів, наведених в апеляційних скаргах сторін, апеляційним судом не вбачається.

Керуючись статтями 367, 374, 376,382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2024 року - залишити без задоволення

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2024 року в частині розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, стягнутого з Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 321285,02 гривень до 325762,86 гривень.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2024 року - задовольнити частково.

Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2024 року - змінити, зменшивши суму судових витрат на правничу допомогу адвоката з 10000 грн до 3 840 грн.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна