Рішення

від 30.12.2024 по справі 280/9847/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 грудня 2024 року Справа № 280/9847/24 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого суддіСіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 01 січня 2019 року по 09 жовтня 2024 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини - 09 жовтня 2024 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 01 січня 2019 року по 09 жовтня 2024 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини - 09 жовтня 2024 року;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини - 09 жовтня 2024 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини - 09 жовтня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 04.04.2017 по 09.10.2024. 09.10.2024 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 № 249 звільнена у запас відповідно до п. 3 п.п. «г» ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З 01.01.2019 позивачка отримала статус учасника бойових дій. Зазначає про те, що в день звільнення з військової служби військова частина НОМЕР_3 не здійснила повний розрахунок, не нарахувала та не виплатила належні їй види грошового забезпечення, зокрема, не здійснена їй грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій та грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 28.10.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 06.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву. Поновлено строк звернення до суду із даним позовом.

07.11.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де вказано, що позивач не набула права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки у відповідності до ч. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбаченіпунктами 17і18цієї статті, інших видів відпусток припиняється. Просить у задоволенні позову відмовити.

18.11.2024 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, де вказано про безпідставність доводів відповідача, оскільки у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. Окрім того, вважає, що позивачка не пропустила строк звернення до суду, тому що звільнена була з військової служби 09.10.2024, а позовну заяву подала 18.10.2024. просить позов задовольнити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 04.04.2017 по 09.10.2024 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_4 .

Згідно із копією посвідчення, наявного в матеріалах справи, серії НОМЕР_5 від 05.09.2023 ОСОБА_1 є учасником бойовий дій.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 № 249 ОСОБА_1 було звільнено у запас відповідно до п. 3 п.п. «г» ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та 09.10.2024 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, за період з 01.01.2019 по 09.10.2024 не надавалась. Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 01.01.2019 по 09.10.2024 не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2024 рік не надавалась.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій та щодо ненарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, позивач звернулася із вказаною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У відповідності до частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

За приписами статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон 504/96-ВР), учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України №504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених вабзацах першомутадругомуцього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей.

За змістом частини 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

Оскільки, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена, зокрема, грошовим забезпеченням, суд вважає, що відповідач повинен був виплатити ОСОБА_1 компенсацію за всі не використані нею дні щорічної відпустки та як учаснику бойових дій, при виключенні її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Доводи відповідача про те, що надання додаткової відпустки станом на даний момент не передбачено, суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

В силу абзацу 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбаченіпунктами 1,6,8(у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченоїстаттею 19-1Закону України "Про відпустки"),9,10і12цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбаченіпунктами 9і10цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Нормами ст. 1 Закону №3543-XII передбачено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За приписами пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У розумінні абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 зазначила наступне: «…припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпуски».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

З огляду на зазначене, суд зазначає про те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 01.01.2019 по 09.10.2024, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суминараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно із наказом від 09.10.2024 № 249 звільнена у запас відповідно до п. 3 п.п. «г» ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та 09.10.2024 виключена зі списків особового складу частини.

Позовна заява була подана засобами поштового зв`язку 18.10.2024, тобто в межах строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2019 по 09.10.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.10.2024.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2019 по 09.10.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.10.2024.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.10.2024.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.10.2024.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 30 грудня 2024 року.

Суддя А.В. Сіпака