Рішення

від 27.12.2024 по справі 320/35769/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року № 320/35769/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» (далі також ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС», позивач) із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0052837/0706 від 09.08.2023 (форма Р);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0052838/0706 від 09.08.2023 (форма Р).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Відповідачем подано до суду свої заперечення на відповідь позивача на відзив.

Заслухавши у судовому засіданні 14.08.2024 позиції присутніх представників учасників справи (позивача та відповідача), дослідивши наявні у справі докази, судом, за згодою таких учасників справи, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 26.11.2021 № 9528-п була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2019 по 30.09.2021, валютного за період з 01.10.2019 по 30.09.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.10.2019 по 30.09.2021 та іншого законодавства за відповідний період.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 03.02.2022 №6114/Ж5/26-15-07-06-01-19/39778632.

У висновках такого акту зазначено, що у перевіряємому періоді перевіркою встановлені наступні допущені позивачем порушення:

1) п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України (далі також ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 38 069 274 грн;

2) п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 42 353 092 грн.

Висновки акту щодо встановлених порушень базуються на обставинах, які свідчать про відсутність реального характеру здійснення низки господарських операцій позивача із декількома його контрагентами, а саме ТОВ «ТК «ТРЕВЕЛ ЮНІОН», ТОВ «Трекінг-Експрес», ПП «Транс Рем Буд» та ТОВ «Царіда».

На підставі акту перевірки відповідачем винесено такі податкові повідомлення-рішення:

- № 0052837/0706 від 09.08.2023 (форма Р) про сплату до бюджету податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 38 069 274, 00 грн та штрафних (фінансові санкції) - 1 596 311, 50 грн;

- № 0052838/0706 від 09.08.2023 (форма Р) про сплату до бюджету податку на додану вартість у розмірі 42 353 092, 00 грн та штрафних (фінансових) санкцій - 10 588 273, 00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до матеріалі справи долучено договір №10/06-2019 від 10.06.2019 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні де ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС», що надалі іменується Замовник з одного боку, і ТОВ «ТК «ТРЕВЕЛ ЮНІОН», що надалі іменується Виконавець або «Експедитор», уклали договір про надання транспортно - експедиторських послуг.

Вказаний договір підписано з боку Замовника директором Степановим С.О. та з боку Виконавця директором Міняйло К.М. Підписи скріплено печатками підприємств.

На виконання вказаного договору, між ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» та ТОВ «ТК «ТРЕВЕЛ ЮНІОН» підписано акти про надання транспортних послуг на загальну суму 94 855 233, 00 грн.

Також, позивачем укладено договір №01/03/21 від 10.03.2021 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні, де ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС», що надалі іменується «Замовник», з одного боку, і ТОВ «Трекінг-Експрес», що надалі іменується «Виконавець» або «Експедитор», а разом надалі «Сторони», а кожен окремо-Сторона, уклали договір про надання транспортних послуг.

В п. 2 та п. 3 такого договору надання послуг зазначено, що підтвердженням надання послуг є Акт надання послуг, що надається Замовнику Виконавцем разом з комплектом документів, підтверджуючим перевезення. Акт підписується обома Сторонами. Передбачено обов`язки сторін: забезпечити своєчасне оформлення товарно-транспортних документів, необхідних для здійснення перевезення і видачі вантажу вантажоодержувачу та забезпечити оформлення необхідної документації.

Крім того, позивачем укладено договір №08/02-21 від 08.02.2021 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні, де ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС», що надалі іменується «Замовник» який є платником податку на прибуток на загальних підставах, в особі директора Степанова С.О. що діє на підставі Статуту, з одного боку, і ПП «Тренс Рем Буд», що надалі іменується «Виконавець» або «Експедитор», яке є платником податку на прибуток на загальних підставах, в особі директора Вчорашнього М.Д., що діє на підставі Статуту, а разом надалі «Сторони», а кожен окремо-Сторона, уклали цей Договір про нижченаведене:

3.1.Цим договором регулюються взаємовідносини, що виникають між Замовником та Виконавцем під час планування, здійснення та оплати транспортних послуг, під час перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні по території України.

3.2.Виконавець бере на себе зобов`язання доставити ввірений йому Замовником вантаж до пункту призначення та передати його особі, уповноваженій на отримання вантажу, а Замовник зобов`язується сплатити встановлену за перевезення плату.

3.3.Транспортні, експедиторські та інші послуги, пов`язані з автоперевезенням вантажу у міському та міжміському сполученні, та відповідальність сторін визначаються цим договором, Цивільним кодексом України, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997, із змінами доповненнями, (надалі - Правила перевезень вантажів) іншими законами та нормативно - правовими актами України.

Також, позивачем укладено договір №3007-2/2020 від 30.09.2020 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні, де ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС», що надалі іменується «Замовник» і ТОВ «Царіда», що надалі іменується «Виконавець» або «Експедитор», уклали договір про надання транспортно - експедиційних послуг.

В п. 2.2 та п. 2.3 договору надання послуг зазначено, що конкретні умови по кожному окремому замовленню встановлюються Сторонами в Заявці, яка є невід`ємною частиною цього договору. Форма заявки затверджена у додатку № 1 до цього Договору. Заявка підписується керівником або іншою уповноваженою особою Замовника. Заявка передається Замовником Виконавцю у письмовій формі по факсу або по електронній пошті. Виконавець обов`язково повідомляє Замовника в письмовій формі (по факсу або по електронній пошті) державний номер транспортного засобу, дані водія, контактний телефон водія.

Сплачені за вказаними договорами кошти були включені позивачем до суми податкового кредиту з податку на додану вартість (далі також ПДВ) та власних витрат у періодах, що перевірялись контролюючим органом.

Згідно з п. 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти зазначені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

дохід за договорами страхування, визначений згідно з підпунктом 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.4 статті 141 цього Кодексу, з джерелом походження з України;

дохід суб`єктів, які здійснюють випуск та проведення лотерей, підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.8 статті 141 цього Кодексу;

дохід операторів, отриманий від букмекерської діяльності, азартних ігор (у тому числі казино), крім доходу, отриманого від азартних ігор з використанням гральних автоматів, зменшеного на суму виплачених виплат гравцю, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.5 статті 141 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Висновок контролюючого органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ґрунтується на непідтвердженні реальності господарських відносин позивача з його контрагентом ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АВЛ ГАРАНТ».

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 у постанові від 04 вересня 2018 року Верховним Судом сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних договорів та документів, у тому числі первинних бухгалтерських документів, які, на його думку, підтверджують закупівлю позивачем послуг у його контрагентів, зокрема: договорів та додатків до них, актів наданих послуг та їх реєстрів, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, податкових накладних та їх реєстрів, оборотно-сальдових відомостей.

Разом з тим, аналізуючи надані позивачем документи, у тому числі первинні, суд доходить таких висновків.

Позивачем не долучено до матеріалів справи заявки, в яких визначаються конкретні умови по кожному окремому замовленню, які є невід`ємною частиною договорів №08/02-21 від 08.02.2021 та №3007-2/2020 від 30.09.2020, укладених позивачем відповідно з ПП «Тренс Рем Буд» та ТОВ «Царіда».

Крім того, всі зазначені вище договори про надання транспортно-експедиторських та транспортних послуг, укладені позивачем з його контрагентами, та акти надання транспортних послуг, складені на виконання таких договорів, не містять детальної інформації щодо умов поставки товару, обсягів та умов перевезень (режиму роботи по видачі та прийманню вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо).

Також, суд звертає увагу на те, що під час здійснення перевірки контролюючим органом ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» не було надано документи, що підтверджують фактичне здійснення транспортах послуг (товарно-транспортні накладні, заявки (замовлення) на перевезення тощо) та на підставі яких було б можливим визначити хто фактично здійснював перевезення, про що складено акти ненадання до перевірки документів від 17.12.2021 №6924/Ж6/26-15-07-06-01/22, від 13.01.2022 № 172/Ж6/26-15-07-06-01/20, від 26.01.2022 №541/Ж6/26-15-07-06-01/20 та від 27.01.2022 № 561/Ж6/26-15-07-06-01/20.

Так, товарно-транспортні накладні були надані лише під час здійснення розгляду даної справи, а заявки на перевезення позивачем, як вже зазначалось вище, позивачем так і не були надані суду.

Разом з тим, із наданих позиваєм актів надання послуг вбачається, що у всіх них кількість послуг визначено як « 1», без зазначення кількості товару, що перевозиться, кількості транспортних засобів, необхідних до залучення для перевезення такого товару, витрат людино-годин для здійснення такої діяльності тощо.

Позивач під час розгляду справи зазначив, що кожен акт надання послуг оформлено ним на декілька «ходок» (поїздок). Тобто, позивач стверджує, що визначена в актах наданих послуг сума фактично відповідає декільком наданим транспортним послугам, які в подальшому були об`єднані за предметом товарів, які постачались, що пояснює надміру завищену суму за поставку товару, визначену в актах наданих послуг.

Водночас, суд критично оцінює такі доводи позивача, оскільки даним поясненням позивача немає документальних підтверджень, так як відповідно до всіх наданих позивачем на досліджених судом актів надання послуг, кількість наданих послуг завжди визначена як « 1», що прямо вбачається із реквізитів таких актів. Таким чином, вказані доводи позивача є необґрунтованими, оскільки вони не знаходять свого підтвердження матеріалами справи.

Водночас, відповідно до долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних, всі вони були складені у відповідності до видаткових накладних на здійснення поставки відповідної кількості товару. Між тим, позивачем не було долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії таких видаткових накладних, зі змісту яких було б можливо встановити обсяги товарів, що, за твердженням позивача, перевозились його контрагентами.

У даному контексті суд звертає увагу на те, що долучені позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні не підтверджують доводів позивача про здійснення декількох «ходок» (поїздок) у межах однієї поставки товарів, відображеної у кожному окремому акті надання послуг, адже товарно-транспортні накладні не містять у своєму змісті прив`язки до таких актів надання послуг, адже це не передбачено затвердженою формою товарно-транспортних накладних.

Отже, надані суду товарно-транспортні накладні не підтверджують доводів позивача щодо формування ціни за надання йому транспортних послуг його контрагентами, яка відображена в актах надання послуг.

Позивач обґрунтовуючи значно завищену вартість наданих послуг по перевезенню, що, як зазначає відповідач, в рази перевищує середню ринкову, зокрема звертає увагу на такі фактори як: кілометраж, витрати на обслуговування транспортного засобу, наявність пов`язаних із експедируванням і охороною послуг, вид вантажу, пов`язані із навантаженням та розвантаженням роботи, маршрут перевезення, приїзд пустого вантажу в простої.

Проте, у контексті наведеного суд звертає увагу на те, що згідно наявних у справі первинних документів та всіх документів, які складено у ході оформлення операцій з перевезення вантажів, відсутні будь-які документи, які б могли бути розцінені в якості підтвердження формування вартості таких послуг, розкривали та деталізували б таку вартість.

При цьому, з урахуванням наведеного, суд визнає зазначені у наданих позивачем актах надання послуг ціни за такі послуги необґрунтовано завищеними.

Підтвердженням вказаного є, зокрема, те, що за послугу у кількості « 1» згідно акту надання послуг № 470 від 26.03.2020 (т. 3, а.с. 1) визначено вартість у розмірі 4 170, 00 грн з ПДВ, хоча поставка товару здійснювалась з смт. Антоновича Херсонської області до м. Києва.

В той же час, відповідно до акту надання послуг № 37 від 17.05.2021 (т. 9, а.с. 47) за послугу у кількості « 1» визначено вартість у розмірі 739 000, 00 грн з ПДВ, хоча поставка товару здійснювалась у межах м. Києва.

Підсумовуючи наведене, у розрізі доводів позивача стосовно формування ціни здійснених перевезень, суд зазначає, що матеріали справи не містять детальних відомостей стосовно маршрутів перевезення вантажів, інформації щодо кілометражу, який впливав би на ціну перевезення, наявності обставин відшкодування будь-яких витрат на обслуговування транспортних засобів, які, за словами позивача, здійснювали перевезення вантажів, документів, які підтверджують експедирування і охорону вантажів (матеріали справи не містять жодного первинного документу який складено у зв`язку із наданням транспортно-експедиторських послуг).

Матеріали справи не містять також інформації про здійснення операцій з навантаження та розвантаження та супутніх із цим витрат, перебування вантажів в простої.

Так, у жодній із наданих позивачем товарно-транспортних накладних відсутня інформація щодо обставин, зокрема часу здійснення навантаження та розвантаження, відповідальних за це осіб, з чого вбачається неможливим визначення часу простою вантажів та виникнення у зв`язку із цим витрат, встановлення обставин здійснення робіт по навантаженню та розвантаженню.

Таким чином, у зв`язку з ненаданням позивачем відповідних документів, суд не має змоги встановити всі включені у ціну здійснених перевезень складові, що б підтверджувало доводи позивача про реальний характер здійснення таких перевезень.

У постанові від 14.02.2020 Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов`язання.

З`ясовуючи обставини щодо реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

У постанові Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 825/3990/14 викладена правова позиція, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

З урахуванням зазначеного та враховуючи ненадання позивачем ні під час перевірки контролюючого органу, ні під час здійснення судового розгляду даної справи, належних та допустимих доказів, які б засвідчували реальний характер його господарських операцій з визначеними вище контрагентами, суд констатує відсутньою можливість підтвердити факти транспортування товарів за вказаними договорами.

Враховуючи все зазначене вище вбачається, що обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства у наведеній частині, що стосується його взаємовідносин з вказаними контрагентами та які були проаналізовані у даному рішенні. А тому обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Як наслідок, правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, є оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» (04112, місто Київ, вулиця Тимофія Шамрила, 4-В, приміщення 295; код ЄДРПОУ 39778632) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.