Рішення

від 27.12.2024 по справі 340/10589/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/10589/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до Ленінського районного суду м. Кіровограда (код ЄДРПОУ 02896905; адреса: вул. Велика Перспективна, 40, м. Кропивницький, 250006)

про визнання протиправним та скасування наказу.

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19.07.2022 за №99/К "Про внесення змін до наказу від 03.11.2020 №180-К".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що, що наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда «Про увільнення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства уз зв`язку з прийняттям на військову службу» № 180-к від 03 листопада 2020 року позивача увільнено від роботи у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом до Збройних Сил України строком на 3 (три) роки, з 03 листопада 2020 року зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації. Зазначає, що до 19 липня 2022 року він отримував щомісячну суддівську винагороду по місцю роботи, однак у зв`язку з набранням чинності з 19 липня 2022 року Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" нарахування та виплату суддівської винагороди припинено. На думку позивача, до спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати необхідно спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом. Зауважує, що покликання в оскаржуваному наказі на положення. Закону № 2352-ІХє недоречним, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Вважає, що нарахування та виплата суддівської винагороди повинна проводитись в повному обсязі, оскільки суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто та не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018(4062/15). З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд задовольнити позов уidth:64;sorting:

Ухвалою суду від 15 січня 2024 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач скерував до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що Закон України № 2352-ІХ чи інший нормативно-правовий акт не містить винятків, відповідно до яких у випадку належності судді до осіб, визначених в частині третій статті 119 КЗпП України, за ним зберігається середній заробіток, позаяк статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Вказаний Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним, неконституційним не визнавався, а отже є обов`язковим до виконання. Таким чином, починаючи з 19.07.2022 не зберігається середній заробіток за особами, визначеними в частині 3 статті 119 КЗпП України. Також зазначає, що рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 24, на яке покликається серед іншого позивач, у пункті 1 якого звернуто увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу не є нормативно-правовим законодавчим актом і носить рекомендаційний характер. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

Указом Президента України Про призначення суддів від 22.09.2005 №1308/2005 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області.

Указом Президента України Про переведення суддів від 13.04.2009 №237/209 переведено суддю Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 на роботу на посаді судді Ленінського районного суду міста Кіровограда у межах п`ятирічного строку.

Постановою Верховної Ради України Про обрання суддів від 09.09.2010 №2512-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Ленінського районного суду міста Кіровограда безстроково.

Наказом Ленінського районного суду м.Кіровограда від 03.11.2020 №180-к Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу увільнено від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства, суддю Ленінського районного суду м.Кіровограда ОСОБА_1 у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом до Збройних Сил України строком на 3 роки, з 03 листопада 2020 року зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації.

Наказом Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19.07.2022 №99/К Про внесення змін до наказу від 03.11.2020 №180-К внесено до п.1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03.11.2020 №180-К Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу, зміни, а саме: слова зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації замінити словами зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації. Наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Кіровоградській області припинити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.

Не погоджуючись з наказом в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19.07.2022 за №99/К "Про внесення змін до наказу від 03.11.2020 №180-К" та вважаючи його протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до приписів статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Згідно із частинами першою, третьою статті 17 Закону № 1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація);

мобілізацію проведено на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі військовий стан в Україні, який неодноразово продовжувався, триває.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент видання від 03.11.2020 №180-к Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

19.07.2022 набрав чинності Закон № 2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

Як наслідок, з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом № 2352-ІХ) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), та правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19.07.2022 середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2352-ІХ) відсутні.

Судом встановлено, що з 19.07.2022 на підставі наказу Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19.07.2022 №99/К Про внесення змін до наказу від 03.11.2020 №180-К внесено до п.1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03.11.2020 №180-К Про увільнення судді ОСОБА_1 », позивачу не нараховується та не виплачується суддівська винагорода.

В контексті цієї спірної ситуації, суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Так, порядок виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом № 1402-VІІ, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При цьому, Законом № 1402-VIII перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 990/4/2, які полягають у наступному.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог акону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Суд при вирішенні цієї справи враховує також Рішення Конституційного Суду від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 у якому зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

З наведеного, суд констатує, що питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

Крім того, Рада суддів України у рішенні від 19.04.2019 № 21 «Про право суддів здійснювати правосуддя після спливу строку відсторонення та на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 № 11-р/2018» висловила позицію про те, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15).

На переконання суду, з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону № 1402-VIII над іншими нормами законодавства, суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позов належить задовольнити повністю

Судові витрати щодо сплати судового збору, які підлягали б розподілу на підставі статті 139 КАС України, у справі відсутні. Докази понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу наразі суду не подані.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Ленінського районного суду м. Кіровограда (код ЄДРПОУ 02896905; адреса: вул. Велика Перспективна, 40, м. Кропивницький, 250006) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19.07.2022 за №99/К "Про внесення змін до наказу від 03.11.2020 №180-К".

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК