Рішення

від 30.12.2024 по справі 440/12946/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/12946/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Миргородського відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миргородського відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, в якій просить:

- визнати протиправною відмову Миргородського відділу УДМС у Полтавській області, щодо видачі моєму сину паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- зобов?язати Миргородський відділ УДМС у Полтавській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.

Позов обґрунтований тим, що позивач звернулася до Київського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв`язку з релігійними переконаннями. Листом Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області позивачу повідомлено, що закон надає право оформлення паспорта громадянина України з 14 річного віку виключно за встановленою формою, а саме ID-картки. Мати позивача, вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, з чим і звернулася до суду з позовом в інтересах свого сина.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що за результатами розгляду заяви заявнику надано відповідь у відповідності до Закону України «Про звернення громадян». Територіальним підрозділом встановлено, що на момент звернення заявнику виповнилося 14 років, тому його звернення до УДМС з заявою про документування паспортом громадянина України у формі книжечки є передчасним. А позивачу надано письмову відповідь на звернення та надано роз`яснення як отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року по досягненню 16-річного віку.

У відповіді на відзив, позивач просила задовольнити позовні вимоги, посилаючись на раніше наведені аргументи.

Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

До Миргородського відділу УДМС у Полтавській області у присутні законного представника мати ОСОБА_1 28.09.2024 звернувся ОСОБА_2 з заявою щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. До заяви додано копію свідоцтва про народження, копії сторінок паспорта матері, копію витягу з реєстру територіальної громади, фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см.

Листом від 24.10.2024 за вих. №15/6/5332-24/5332/15-24 Миргородський відділ УДМС у Полтавській області повідомив позивача про те, що відповідно до тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 №456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 та на підставі постанови Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, якою затверджено Положення про паспорт громадянина України, пунктами 1, 2, 3 якого визначено, зокрема, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, паспорт видається кожному громадянину України Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, позивач в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до приписів статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Згідно зі статтею 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що в спірному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільств» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини».

Отже, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Частиною третьою статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.

Разом з тим, на цей час діє Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (далі Положення №2503-ХІІ), відповідно до пункту другого якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Згідно з пунктом 3 Положення №2503-ХІІ бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У постанові від 19.09.2018 Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 висловила правову позицію, згідно з якою особа не позбавлена можливості отримання паспорта у вигляді книжечки замість паспорта у вигляді ID-картки.

Судовим розглядом встановлено, що станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виповнилося 16 років.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону №5492-VI, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 Положення №2503-ХІІ паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Отже, з прийняттям Закону №5492-VI, паспорт громадянина України видається з 14 років та є обов`язком особи, яка досягла 14 років, його отримати.

Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.

У свою чергу паспорт громадянина України у формі книжечки, як це передбачено Положенням №2503-ХІІ, видається з 16 років.

Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на те, що Закон №5492-VI має вищу юридичну силу ніж Положення №2503-XII, то у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорту громадянина України необхідно застосувати приписи статті 21 Закону №5492-VI.

Також, суд акцентує увагу на тому, що положення статті 21 Закону України № 5492-VI мають імперативний характер щодо зобов`язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.

Оскільки чинна редакція Закону №5492-VI не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням №2503-XII, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитиною 16 років.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №420/4049/20 та від 21.12.2022 у справі №420/5353/20 та у подальшому підтримано у постановах від 17.05.2023 у справі № 420/12574/21, від 09.11.2023 у справі № 380/16510/22 та від 20.03.2024 у справі № 560/3366/23.

Отже, Київський відділ у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області протиправно відмовив позивачу у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправними дій Миргородського відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; зобов`язання Миргородського відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Таким чином, позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 належить задовольнити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Миргородського відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Анатолія Карбана, 14-А, м.Миргород, Полтавська область, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Миргородського відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Зобов`язати Миргородський відділ Управління державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко