Рішення

від 30.12.2024 по справі 440/12932/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/12932/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКС" до Полтавської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОКС" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" з позовною заявою до Полтавської митниці, відповідно до якої просить: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення від 04.07.2024 №80600020247 та №80600020248.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 24 травня 2024 року по 29 травня 2024 року Заступником начальника відділу проведення митного аудиту Полтавської митниці Куницькою Ганною Володимирівною та головним державним інспектором відділу проведення митного аудиту Полтавської митниці Канівець Марією Геннадіївною була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКС» (код ЄДРПОУ-41886932) з дотримання вимог законодавства України з питань митної справи в частині правомірності отримання пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією типу ІМ40ДЕ від 26 грудня 2019 року №205030/2019/202049. За результатами перевірки складений Акт про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКС» 11 червня 2024 року №0003/24/7.23-19-14/41886932. На підставі вказаного акту Полтавською митницею складені податкове повідомлення-рішення №80600020247 від 04 липня 2024 року за платежем мито на товари в сумі 91 757,33 грн (за податковими зобов`язаннями 83 415,75 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 8 341,58 грн). податкове повідомлення-рішення №80600020248 від 04 липня 2024 року за платежем податок на додану вартість в сумі 18 351,47 грн (за податковими зобов`язаннями 16 683,15 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 668,32 грн). Позивач зазначає, що категорично не погоджується з вказаними рішеннями, вважає їх протиправними, а також, вважає незаконним висновок контролюючого органу щодо порушення ТОВ "АГРОКС" у зв`язку з оформленням товару за митною декларацією від 26 грудня 2019 року №UA205030/2019/202049 та товаросупровідними документами щодо ввезення на митну територію України транспортного засобу «Трактор колісний для сільськогосподарських робіт, що використовувався, - марка "CLAAS AXITON" - модель 850, заводський номер-А0944ЕАА3003059. Транспотний засіб оформлено із застосуванням преференції по сплаті ввізного мита за кодом пільги « 410» на підставі сертифікату з перевезення товару форми EUR.1 від 16 грудня 2019 року №А 131792 у відповідності до абзацу 1 частини 5 статті 280 МК України та підпункту (а) пункту 1 статті 16 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції походження товарів» і методів адміністративного співробітництва (надалі- Протокол 1) до Угоди.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з без повідомленням (без викликом) сторін.

18.11.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що митний орган діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Митним кодексом України та Податковим кодексом України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

26.11.2024 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив про безпідставність вказаних відповідачем у відзиві на позов тверджень.

02.12.2024 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

В період з 24 травня 2024 року по 29 травня 2024 року Заступником начальника відділу проведення митного аудиту Полтавської митниці Куницькою Ганною Володимирівною та головним державним інспектором відділу проведення митного аудиту Полтавської митниці Канівець Марією Геннадіївною була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКС» (код ЄДРПОУ-41886932) з дотримання вимог законодавства України з питань митної справи в частині правомірності отримання пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією типу ІМ40ДЕ від 26 грудня 2019 року №205030/2019/202049.

Перевірка проводилась у зв`язку з оформленням товару за митною декларацією від 26 грудня 2019 року №UA205030/2019/202049 та товаросупровідними документами щодо ввезення на митну територію України транспортного засобу «Трактор колісний для сільськогосподарських робіт, що використовувався, - марка "CLAAS AXITON" - модель 850, заводський номер-А0944ЕАА3003059. Транспотний засіб оформлено із застосуванням преференції по сплаті ввізного мита за кодом пільги « 410» на підставі сертифікату з перевезення товару форми EUR.1 від 16 грудня 2019 року №А 131792 у відповідності до абзацу 1 частини 5 статті 280 МК України та підпункту (а) пункту 1 статті 16 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції походження товарів» і методів адміністративного співробітництва (надалі - Протокол 1) до Угоди.

За результатами перевірки складений Акт про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОКС» від 11.06.2024 №0003/24/7.23-19-14/41886932.

Документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення вимог:

Пункту 2 частини 3 статті 75, частин 1 та 8 статті 257, пункту 1 частини 1 статті 279, частини 5 статті 280 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією типу ІМ40ДЕ від 26 грудня 2019 року №UA205030/2019/202049 на загальну суму 83415,75 грн.

Пункту 190.1 ст.190 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією типу ІМ40ДЕ від 26 грудня 2019 року №UA205030/2019/202049 на загальну суму 16 683,15 грн.

Позиція митного органу ґрунтується на тому, що листом уповноваженого органу Литви від 10 жовтня 2022 року №(15.7/26)3ВЕ-5797 проінформовано, що митними органами Литви не підтверджено преференційне походження товару, до якого застосовано пільговий режим митного оформлення на підставі сертифікату з перевезення EUR1. №А131792 від 16 грудня 2019 року, виданого експортеру JSС «NOVA RENT». Відповіддю на запит Держмитслужби уповноваженим органом Литовської Республіки підтверджено автентичність сертифіката з перевезення товару форми EUR.1 від 16 грудня 2019 N? А 131792, однак при цьому повідомлено, що зазначений у сертифікаті товар не є товаром походженням з Європейського Союзу у розумінні Угоди відповідно до Конвенції. Також до Держмитслужби було надіслано копію сертифіката з відміткою «Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності» у графі 14, належним чином засвідченою уповноваженим органом Литовської Республіки.

На підставі вказаного акту Полтавською митницею складені податкове повідомлення-рішення №80600020247 від 04.07.2024 за платежем мито на товари в сумі 91757,33 грн (за податковими зобов`язаннями 83415,75 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 8341,58 грн). податкове повідомлення-рішення №80600020248 від 04.07.2024 за платежем податок на додану вартість в сумі 18351,47 грн (за податковими зобов`язаннями 16683,15 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 668,32 грн).

Не погодившись з вказаними податковими повідомлення-рішення позивач звернувся з даним позов до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 271 Митного кодексу України (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.1 ч.1 ст.276 МК України визначено, що платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст.278 МК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Згідно матеріалів справи встановлено, що транспортний засіб «Трактор колісний для сільськогосподарських робіт, що використовувався, - марка "CLAAS AXITON" - модель 850, заводський номер-А0944ЕАА3003059 ввозився на підставі оформленого рахунку-фактури №NRENT2019393 від 12 грудня 2019 року від відправника компанії JSС «NOVA RENT». У наданому до митного оформлення сертифікаті з перевезення EUR.1 є посилання на вищеназваний рахунок-фактуру, наданого до митного оформлення, тобто будь-які сумніви як зі сторони експортера - JSC «NOVA RENT», так і зі сторони одержувача - ТОВ «АГРОКС» однозначно виключаються. Більше того, немає жодного офіційного підтвердження, що митні органи країни експортера зверталися до нього з будь-якими запитами щодо підтвердження преференційного походження товару, ввезеного ТОВ "АГРОКС".

Відповідач в ході проведення перевірки зазначає, що ввезений позивачем товар не може бути визнаний таким, що має преференційне походження з Європейського Союзу, та відповідно не має права на преференцію. Такі висновки контролюючого органу базуються на уповноваженого органу Литви від 10 жовтня 2022 року №(15.7/26)3ВЕ-5797 не підтверджено преференційне походження товару зазначеного у сертифікаті з перевезення товару EUR1. №А131792 від 16 грудня 2019 року.

Відповідно до частин 4, 5 статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно статті 300 МК України визначено, що умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до підпункту "в" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Згідно пункту 54.4 статті 54 ПК України визначено, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Суд звертає увагу, що в даній адміністративній справі суть спору між сторонами стосується виключно встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився позивачем на митну територію України, та як наслідок наявності чи відсутності права на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару.

Відповідно до частин 1-3 статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Згідно з частиною 6 статті 36 МК України положення МК України застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини 7 статті 36 МК України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

З 1 січня 2016 року набула чинності Угода, розділ IV якої "Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею" встановлює порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Виходячи із положень частини першої статті 29 розділу IV Угоди, кожна Сторона, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 розділу II "Визначення концепції "походження товарів" Протоколу 1 до Угоди з метою впровадження цієї Угоди такі товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в Європейському Союзі відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною 1 статті 16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Згідно з частинами 1-3 статті 43 МК України встановлено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі ввезення на митну територію України товарів до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов`язково (пункт 1 частини 3 статті 44 МК України).

Таким чином, серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №813/5141/13-а від 11 червня 2019 року.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.

При цьому, обов`язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.

Суд встановив, що до митного оформлення позивачем було надано сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 16.12.2019 № А131792, виданий митними органами країни експорту, на підставі яких підтверджено преференційне походження товару з Європейського Союзу, у зв`язку із чим застосовано тарифну пільгу (тарифну преференцію) щодо ставок митного тарифу на підставі Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 pоку №1678-VII.

Відповідно до частини 1 статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

Згідно ст.25 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.

Відповідно до положень частини 1 статті 45 МК України встановлено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Частиною 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов`язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов`язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю. Якщо Сторона на основі об`єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.

Відповідно до статті 32 розділу VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Згідно з положеннями статті 33 розділу VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Відповідно до частини 5 статті 45 МК України у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.

Отже, системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку щодо можливості митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Однак, на думку суду відповідач не навів обставин за яких після завершення митного оформлення виникла обґрунтована підозра, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

З огляду на встановлені обставини суд вважає, що висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на листі уповноваженого органу Республіки Литви від 10 жовтня 2022 року №(15.7/26)3ВЕ-5797, в якому зазначено, що експортером не надано доказів преференційного походження товару.

Однак, вказаний лист уповноваженого органу Республіки Литви не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил, оскільки позивачем до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію.

Також, суд зазначає, що у період, коли здійснювалась перевірка товару - трактора колісного для сільськогосподарських робіт, що використовувався, марки «CLAAS AXITON», модель- 850, у Європі щодо не підтвердження преференції вищезазначеного товару, відправником на вимогу митниці було подано запит з метою перевірки сертифікату до виробника товару. Відповідь від виробника товару CLAAS надійшла пізніше, уже після перевірки преференційного походження товару- трактора марки «CLAAS AXITON», модель - 850, заводський номер-А0944ЕАА3003059. Компанією CLAAS KGaA mbH у своєму листі, було зазначено, що трактор був виготовлений компанією CLAAS TRACTOR SAS на заводі 72027 Le Mans Cedex 2 / Франція. Цей продукт, що походить з ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (Франція) і відповідає правилам походження преференційної торгівлі з Україною. Також зазначено, що правило переліку Розділу 87 (ex. 87) було дотримано, адже товар складається з менш, ніж 40 % матеріалів іншого походження

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Республіки Литви до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера/ Тобто, відсутня інформація про звернення уповноваженого органу до експортера.

З огляду на те, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинними, підробленими чи недійсними.

Міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку отримання відповіді компетентного органу за результатами перевірки документів про походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів (постанова Верховного Суду №240/7093/19 від 01 березня 2021 року).

Беручи до уваги, що вказаний алгоритм дій контролюючого органу, на запити якого проводилася перевірка документів про походження товарів, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 43 МК України, суд погоджується з доводами позивача, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Тобто, проведення документальної невиїзної перевірки з підстави, наведеної у пункті 2 частини 2 статті 351 МК України, можливе лише за умови, якщо інформація, що надійшла від уповноважених органів іноземних держав, свідчить про непідтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів або про недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Основні вимоги до оформлення документальних перевірок, закріплені у Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, (далі - Порядок).

Згідно пункту 5 розділу 2 названого Порядку, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пп. 7 п. 4 роз. 3 Порядку результати документальної перевірки щодо дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи оформляються аналогічно результатам перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства. У разі встановлення перевіркою порушень законодавства з питань державної митної справи необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків; зазначити невідповідність даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки, на підставі первинних документів платника податків; вказати первинні документи та інші матеріали, що свідчать про наявність порушень. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, митної вартості та країни походження товарів, підстави для звільнення від оподаткування митними платежами окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті (довідці) документальної перевірки.

Суд звертає увагу, що в акті перевірки відсутній виклад з підтвердженням відповідними первинними документами або іншими матеріалами надання позивачем недостовірних документів чи недостовірної інформації, або інших протиправних дій декларанта, які спричинили заниження обов`язкових платежів під час митного оформлення; невідповідності даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки; не вказано на наявність первинних документів та інших матеріалів, що свідчать про наявність порушень.

Водночас, зі змісту акту перевірки не можливо встановити, що спричинило перевірку достовірності сертифікату з перевезення товару EUR.1 та правильності інформації, що міститься в даному документі, які обґрунтовані сумніви в достовірності такого документу, статусі походження відповідних товарів мали митні органи країни імпорту.

А тому, сертифікат є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, а тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинним, підробленим, недійсним чи ін. Допоки ж такий документ чи інформація в ньому не визнаний уповноваженими органами чи судом не законними, до нього застосовується презумпція правомірності.

Крім того, позивачем дотримано умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосовано тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатом про походження EUR.1, виданим митним органом Республіки Польща, на підставі якого митний орган України здійснив митне оформлення товару. Під час митного оформлення імпортованого товару позивач надав національному митному органу всі необхідні документи для завершення митних процедур та щодо достовірності, достатності, повноти або належності яких з боку митного органу не було жодних зауважень та ним не відмовлено у застосуванні преференцій з ввізного мита на товари, що возяться на територію України (код пільги 410 товари, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу).

Отже, позивачем було сплачено в повному об`ємі всі обов`язкові митні платежі, подані всі необхідні документи для митного оформлення ввезеного товару, а сам сертифікат про походження товару є чинним та не скасованим.

Враховуючи наведені вище обставини, суд вважає, що товар, митне оформлення якого здійснено за митною декларацією від 26 грудня 2019 року №UA205030/2019/202049 на на підставі сертифікату EUR.1 від 16.126.2019 № А 131792 є таким, що походить з ЄС та має преференційне походження ЄС для надання режиму вільної торгівлі в рамках Угоди, а тому пільги надані (отримані) позивачем правомірно, з дотриманням вимог Протоколу 1 Угоди, а наданий позивачем сертифікат про походження товарів, містить повну та достовірну інформацію щодо задекларованих товарів, будь-які розбіжності у документах про країни походження товарів відсутні, тобто позивачем підтверджено країни походження задекларованого за оскаржуваними митними деклараціями товару у відповідності до вимог статей 43, 44, 335 МК України.

А тому контролюючий орган, у відповідності до пункту 54.4 статті 54 ПК України не мав правових підстав самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3.6 статті 54 ПК України.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями, серед іншого, є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відсутність або недоведеність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення.

Згідно положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов необхідно задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21.03.018 у справі №815/4300/17, від 11.04.018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем залучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги; копію ордеру на надання правничої допомоги, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю.

Разом із тим, на переконання суду на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду мають бути надані належні, достатні та допустимі докази - квитанція банку, платіжна інструкція (тощо).

Крім того, всупереч вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги позивачем не надано.

Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні інструкції, тощо) суду не надано.

Отже, докази фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат в матеріалах справи відсутні, а тому останні розподілу не підлягають.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.02.2020 року у справі № 280/1765/19.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКС" (вул.Гоголя, буд. 38, м.Полтава, код ЄДРПОУ 41886932) до Полтавської митниці (вул. Героїв "Азову", буд. 28, м.Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 43997576) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Полтавської митниці від 04.07.2024 №80600020247 та №80600020248.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКС" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці.

У стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко