Рішення

від 27.12.2024 по справі 480/6976/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року Справа № 480/6976/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6976/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2023 по 18.01.2024 (184 дні), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2023 по 18.01.2024 (184 дні), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що станом на день звільнення позивача з військової частини НОМЕР_1 , установою не виплачено позивачу усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що являється складовою грошового забезпечення. Позивач звернувся до суду із відповідним позовом. Рішенням суду від 22.12.2023 по справі № 480/10805/23 задоволено було позовні вимоги. Зобов`язано відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 18.07.2023 із військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 9 повних календарних років служби, згідно частини 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивач зазначає, що фактично відповідач провів повний розрахунок 09.07.2024, а тому за період з 19.07.2023 по 18.01.2024 зобов`язаний сплатити суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою суду від 12.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Ухвалою суду від 23.12.2024 зобов`язано відповідача - військову частину НОМЕР_1 в строк десять днів з дня отримання цієї ухвали виконати вимоги ухвали суду від 12.08.2024 про надання відзиву на позовну заяву.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якій проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні. Зазначає, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, нарахована та виплачена позивачу згідно рішення суду від 22.12.2023 по справі № 480/10805/23. Наголошує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 18.07.2023, тоді як фактичний розрахунок по справі № 480/10805/23, відповідно до статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України, було здійснено військовою частиною НОМЕР_1 09.07.2024 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі № 480/10805/23, тобто між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.07.2023 № 219 позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення за підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та зазначено, що вислуга років позивача станом на 18.07.2023 становить: календарна 09 років 07 місяць, загальна 14 років 11 місяців.

В межах справи № 480/10805/23 судом було вирішено питання відповідальності згідно ст.ст. 116-117 КЗпП України відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні 18.07.2023 із військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 9 повних календарних років служби, згідно частини 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі № 480/10805/23, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 18.07.2023, одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 9 повних календарних років служби, згідно частини 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 18.07.2023 із військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 9 повних календарних років служби, згідно частини 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

09.07.2024 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі № 480/10805/23 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на розрахунковий рахунок позивача 57087,83 грн, сплачено належну йому суму.

Отже, фактично повний розрахунок належних при звільненні позивачу грошових коштів в повному розмірі був здійснений відповідачем 09.07.2024.

Позивач вважаючи, що у зв`язку з невиплатою допомоги в добровільному порядку, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки виплати грошової допомоги при звільненні за період з 19.07.2023 по 18.01.2024, звернувся до суду за захистом свої прав.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, що встановлено ч. 2 ст. 117 КЗпП України.

Як зазначалось вище, 09.07.2024 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі № 480/10805/23 військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на розрахунковий рахунок позивачу 57087,83 грн, сплачено одноразову грошову допомогу передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Також суд звертає увагу, що позивачем не зазначається про затримку у виплаті одноразової грошової допомоги, яка була виплачена після звільнення, а зазначається, те, що не була вчасно виплачена сума одноразової грошової допомоги, з урахуванням рішеня суду.

Таким чином, в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

А отже, позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2023 по 18.01.2024 в розумінні статті 117 КЗпП України є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України", Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08 квітня 2010 року зазначив наступне. "… 56. Незважаючи на відмінності в результатах проваджень проти СМЗ та СМСК виявляється, що доводи заявниці не було прийнято судами. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат (див., зокрема, пункт 15 вище). З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

57. У зв`язку з вищенаведеним, Суд зазначає, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв`язку з цим, Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (частина перша статті 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявника, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

65. З огляду на тлумачення судами відповідного національного законодавства у справі заявниці, Суд вважає, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю України не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду."

В постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 цього Кодексу, мають різну правову природу.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України (частина перша).

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, визнає, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, відповідно, позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки судом встановлено, що виплати за рішенням суду від 22.12.2023 по справі № 480/10805/23 відбулися 09.07.2024, тобто слід констатувати не затримку відповідачем повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби, це є затримкою виконання судового рішення, що має іншу правову природу і не передбачає застосування відповідальності за затримку повного розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал