Рішення

від 20.12.2024 по справі 753/9726/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9726/23

провадження № 2/753/5281/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Котвицького В.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Державного підприємства "Державний будівельний комбінат управління справами Апарату Верховної Ради України" до ОСОБА_1 про стягнення суми безпідставного збагачення, що виникло у зв`язку з помилковим перерахуванням грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у червні 2023 року звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми безпідставного збагачення, що виникло у зв`язку з помилковим перерахуванням грошових коштів. Свої вимоги мотивував тим, що сторони перебували у трудових відносинах, відповідач неодноразово звертався до комісії з трудових спорів позивача з вимогою виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Згідно довідки про заробітну плату у період з листопада 2019 року по квітень 2020 року виплата заробітної плати сягала 26 031,47 грн., яку відповідач повністю отримав подавши посвідчення трудової комісії до виконання.

Однак, з метою подвійного збагачення відповідач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, на підставі якої Дарницьким районним судом міста Києва 05.08.2020 видано судовий наказ про стягнення з позивача на користь відповідача грошових коштів у сумі 26 031,47 грн., які було перераховано на картковий рахунок відповідача.

Тобто, на думку позивача, відбулось подвійне стягнення грошових коштів у сумі 26 031,47 грн. на користь відповідача. Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення вказаних грошових коштів, однак відповідачем дані вимоги було проігноровано.

На підставі викладеного позивач просить суд про стягнення з відповідача суми безпідставного збагачення у розмірі 26 031,47 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 11 735,46 грн. та 3% річних у сумі 1925,42 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15.06.2023 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного судового провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

До суду 11.07.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач у повному обсязі заперечував проти позовних вимог та їх обґрунтування зазначивши, що позивач на підтвердження позовних вимог надає до суду довідку, згідно якої за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року відповідачу було виплачено заборгованість по заробітній платі у сумі 26 031,47 грн., проте вказана довідка не містить дати та даних її виконавця, крім того вказана довідка завірена іншим директором та завірена штампом іншого підприємства.

Разом з тим, відповідач зазначає, що за судовим наказом від 05.08.2020, виданого Дарницьким районним судом міста Києва, з позивача на користь відповідача було стягнуто суму грошових коштів не 26 031,47 грн. , а 29 178,32 грн.

Також, відповідач зазначив, що позивач отримавши документи із суду та виконавчої служби, будучи повідомленим про наявність вказаного судового наказу, його не оскаржив та виконав відповідно до вимог законодавства. До відповідача позивач не звертався із вимогою про повернення зайве сплачених грошових коштів, тому відповідач вважає, що також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

До суду 18.07.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач двічі подав на стягнення заробітної плати, отримавши виконавчий лист на підставі рішень трудової комісії та на підставі судового наказу, крім того обидва рази відрахування проводились через виконавчу службу.

До суду 26.07.2023 від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь позивача на відзив, відповідно до яких зазначив, що вказані обставини виникли внаслідок неналежного виконання працівниками позивача своїх посадових обов`язків. При розрахунку відповідача на пенсію до нього не було ніяких матеріальних претензій, крім того, позивач не надав доказів суду, що він повідомляв відповідача письмово чи усно про подвійні сплату йому заробітної плати, оскільки у такому разі відповідач добровільно повернув би зайве сплачені йому грошові кошти.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін до суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах, відповідач неодноразово звертався до комісії з трудових спорів позивача з вимогою виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Згідно довідки про заробітну плату у період з листопада 2019 року по квітень 2020 року виплата заробітної плати сягала 26 031,47 грн., яку відповідач повністю отримав подавши посвідчення трудової комісії до виконання до ВДВС.

Разом з цим, відповідач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, на підставі якої Дарницьким районним судом міста Києва 05.08.2020 видано судовий наказ про стягнення з позивача на користь відповідача грошових коштів у сумі 26 031,47 грн., які було перераховано на картковий рахунок відповідача.

Тобто, на думку позивача, відбулось подвійне стягнення грошових коштів у сумі 26 031,47 грн. на користь відповідача. Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення вказаних грошових коштів, однак відповідачем дані вимоги було проігноровано.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.01.2020 у справі № 753/15556/15-ц, вказано, що за ст. 1212 ЦК України зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Згідно з положеннями ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Отже, за загальним правилом, передбаченим частиною першою статтею 1215 ЦК України, безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, не підлягають поверненню.

Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 677/876/21.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права.

Цивільний кодекс України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч.5 ст. 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Також суд враховує, що згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце по даній справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних в комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належність доказів предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На думку суду позивачем не доведено факт недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів у розмірі 26 031,47 грн., які є заробітною платою, як не встановлено й наявності рахункової помилки, то відповідно до статті 1215 ЦК України поверненню зазначена сума не підлягає.

А відтак позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені у зв`язку із їх недоведеністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З огляду на відхилення позовних вимог судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354,355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Державного підприємства "Державний будівельний комбінат управління справами Апарату Верховної Ради України" до ОСОБА_1 про стягнення суми безпідставного збагачення, що виникло у зв`язку з помилковим перерахуванням грошових коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 20.24.2024.

Суддя В.Л. Котвицький