Рішення

від 31.12.2024 по справі 507/1624/24

ЛЮБАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 507/1624/24

Провадження № 2/507/398/2024

Номер рядка звіту 61

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" грудня 2024 р. смт. Любашівка

Любашівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Вужиловського О.В.,

при секретарі судового засідання Войковській І.П.,

за участю представника позивачів адвоката Опалько О.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в смт. Любашівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Зеленогірської селищної ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулися 25 липня 2024 року до суду з позовом до відповідача про визнання права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 . В обґрунтування своїх вимог позивачі вказують, що їх мати - ОСОБА_4 за життя отримала земельну ділянку для створення фермерського господарства та не створила фермерське господарство, так як померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони звернулись для оформлення спадкового майна, а саме права постійного користування земельною ділянкою, яка була виділена матері для ведення фермерського господарства, до нотаріальної контори, однак їм було відмовлено в зв`язку з відсутністю статуту фермерського господарства та правовстановлюючих документів на майно. Тому, просили визнати за ними право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства площею 8.4 га, що розташована на території Ясенівського старостинського округу Зеленогірської селищної ради Подільського району Одеської області, яка була виділена на праві постійного користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 , в порядку спадкування за законом, в рівних частинах по 1/2 частині за кожним.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, так як фермерське господарство «Долоков», засновником якого є ОСОБА_4 було зареєстровано в Любашівській районній раді народних депутатів та в подальшому не пройшло державну реєстрацію, а крім того позивачі не надали доказів прийняття спадщини.

Процесуальні дії у справі.

30 липня 2024 року ухвалою судді Любашівського районного суду Одеської області Вужиловським О.В. провадження по даній справі було відкрито і постановлено провести розгляд справи за правила загального позовного провадження.

18 листопада 2024 року підготовче судове засідання по даній справі було закрито та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Любашівської районної ради народних депутатів від 16 жовтня 1992 року затверджено проект відведення земельних ділянок в постійне користування громадянам, в тому числі і ОСОБА_4 в розмірі 8.4 га зрошувальної ріллі (а.с. 56).

З рішення № 16 від 24 вересня 1993 року Любашівської районної ради Любашівського району Одеської області видно, що для діяльності фермерських господарств виділено земельні ділянки: ОСОБА_4 - 25 га ріллі (а.с. ).

Згідно статуту, прийнятому загальними зборами фермерського господарства «Долоків» 02 березня 1993 року, було створено фермерське господарство «Долоків». Засновником вказаного господарства є ОСОБА_4 (а.с. 29-35).

Згідно Державного акту на право постійного користування землею, який видано 24 березня 1993 року ОСОБА_4 надано в постійне користування земельну ділянку площею 8.4 га для ведення фермерського господарства (а.с. 56-58).

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. )

Із довідок Ясенівського старостинського округу Зеленогірської селищної ради № 32 Д від 18 січня 2021 року, 576 від 26 грудня 2024 року, свідоцтв про народження позивачів видно, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 дійсно є батьками позивачів (а.с. 17-18).

Із листа приватного нотаріусу видно, що позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майнові права у фермерському господарстві «Лілія» після смерті ОСОБА_4 в зв`язку з відсутністю статутів та правовстановлюючих документів на майно (а.с. 16).

З листа Зеленогірської селищної ради Подільського району Одеської області № 1477/02-20 від 01.11.2024 року видно, що земельна ділянка площею 8.4 га на території Зеленогірської селищної ради використовується невідомими особами без будь-яких дозвільних документів та без сплати подітків та зборів до селищного бюджету (а.с. 66).

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

На час надання ОСОБА_4 права постійного користування земельною ділянкою діяв ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою: постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ. Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства.

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому, таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 23 червня 2020 року по справі № 179/1043/16-ц.

Як встановлено в судовому засіданні відповідно до Державного акту на право постійного користування землею виданого 24 березня 1993 року Любашівською районною радою народних депутатів ОСОБА_4 надано в постійне користування земельну ділянку площею 8.4 гектари для ведення фермерського господарства на території с. Ясенове-2 Ясенівської сільської ради Любашівського району Одеської області (а.с. 58).

З довідки архівного відділу Подільської районної державної адміністрації № 8.4-06-04/271 від 23 грудня 2024 року видно, що в архіві фонді № 431 Любашівської районної державної адміністрації наявні ні справи «Журнали реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб за 1992-1998 роки». У вказаних архівних документах відсутні відомості щодо створення та державної реєстрації ОСОБА_4 фермерського господарства. Відомості про створення та державну реєстрацію фермерського господарства «Долоків», засновником якого могла бути ОСОБА_4 , відсутні в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. ). Відсутність реєстрації фермерського господарства «Долоків» як юридичної особи також підтверджується листом Головного управління ДПС в Одеській області про відсутність в реєстрі юридичної особи - фермерське господарство «Долоків»

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. )

З наведеною слідує, що право постійного користування земельною ділянкою, яке була надана для створення селянського (фермерського) господарства підлягає включенню до спадкового майна, так як ОСОБА_4 отримавши вказану земельну ділянку не створила фермерське господарство як юридичну особу та не зареєструвала його належним чином, а спадкоємець бажає створити фермерське господарство та використовувати земельну ділянку.

В судовому засіданні встановлено, що позивачі дійсно є дітьми померлої ОСОБА_4 , що підтверджується їх свідоцтвами про народження, а тому вони мають право на спадкування після смерті матері відповідно до ст. 1261 ЦК України як спадкоємці першої черги за законом.

Згідно повідомлення нотаріуса спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не відкривалась, тобто позивачі, проживаючи до смерті із ОСОБА_4 разом, своєчасно звернулися до нотаріальної контори з приводу отримання спадщини, тобто прийняли спадщину у встановлений строк, однак не отримали свідоцтво про право на спадкування права постійного користування земельною ділянкою, так як нотаріус відмовив у видачі вказаного свідоцтва.

За таких обставин, суд вважає, що є всі підстави для визнання за позивачами права постійного користування земельною ділянкою, яка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 з метою подальшого створення фермерського господарства позивачами.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про селянське фермерське господарство», ЗК УРСР (в ред. 1992 року), ст.ст. 1218, 1219, 1261 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 263-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Зеленогірської селищної ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 8.4 га, що розташована на території Ясенівського старостинського округу Зеленогірської селищної ради Подільського району Одеської області, яка була виділена для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 згідно Державного акту на право постійного користування землею, виданого 24 березня 1993 року Любашівською районною радою народних депутатів, в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як за спадкоємцями першої черги за законом, в рівних частках.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через Любашівський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Вужиловський О.В.