Рішення

від 26.12.2024 по справі 464/6736/24

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/6736/24

пр.№ 2/464/2020/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.12.2024 Сихівський районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Теслюка Д.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Керницької І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

у с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Крет О.І., звернувся в суд із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - ТОВ «Дієса»), в якому просить стягнути з відповідача на свою користь кошти в сумі 69 300 грн, в тому числі 21 300 грн невиплаченої заробітної плати та 48 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Дієса» та був звільнений із займаної посади 29.03.2024. При звільненні з роботи йому не здійснили оплату заробітної плати за другу половину грудня 2023 року та за 2024 рік. Вказує, що 22.07.2024 він звернувся до відповідача із заявою про виплату заробітної плати, проте відповіді не одержав. Оскільки позивач отримував заробітну плату у мінімальному розмірі, вважає, що за три місяці 2024 року йому зобов`язані виплатити 21 300 грн невиплаченої заробітної плати та 48 000 грн за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді від 04.10.2024 позовну заяву було залишено без руху, надалі представником позивача Кретом О.І. усунуто недоліки, наведені у вказаній ухвалі.

Ухвалою судді від 11.10.2024 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Від представника відповідача ТОВ «Дієса» - Вітинської В.В. 18.11.2024 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Зазначила, що дійсно є борг відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати, включаючи компенсацію за невикористану відпустку, який становить 19 771,23 грн, що підтверджується розрахунковими листами. Окрім цього, вказує, що внаслідок збройної агресії російської федерації було знищено основний склад за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а, що призвело до втрати контролю над магазинами підприємства, фактичного припинення роботи інших магазинів підприємства та збитків в особливо великому розмірі, відтак вказані обставини поставили компанію у скрутне становище, що спричинило неможливість виконання усіх зобов`язань, в тому числі з виплати заробітної плати працівникам. Зазначає, що ТОВ «Дієса» отримало сертифікат Київської торгово-промислової палати від 23 квітня 2024 року № 3000-240827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), в якому визначено початок дії таких. Відтак, з 12.03.2022 та дотепер існують обставини непереборної сили, що завдали збитків підприємству та його працівникам, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, у період існування яких ТОВ «Дієса» об`єктивно було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору, та обов`язки, згідно із нормативно-правовими актами, щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача. Покликаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі №905/857/19, представник відповідача вказала, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Окрім цього, у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що позивачем пропущено строки позовної давності в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку.

Від представника позивача Крета О.І. 09.12.2024 надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечує щодо зазначених у відзиві обставин, зокрема щодо застосування строків позовної давності, а тому просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача ТОВ «Дієса» - Вітинська В.В. 24.12.2024 подала додаткові пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку, покликаючись на судову практику в аналогічних правовідносинах.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце проведення такого.

Заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_1 з 14.02.2012 по 29.03.2024 працював у ТОВ «Дієса», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 4). Згідно з наказом № Z00/28/03/010 від 29.03.2024 року, позивача було звільнено за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України (а.с. 133).

Згідно з розрахунковими листами за грудень 2023 року - квітень 2024 року, борг ТОВ «Дієса» перед позивачем становить 19 771,23 грн (а.с.132).

Відповідно до сертифікату Київської торгово-промислової палати від 23 квітня 2024 року № 3000-240827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), такий виданий ТОВ «Дієса» та засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема збройну агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, 1А, с.Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл) (а.с.53-56). У вказаному сертифікаті зазначено дату настання дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме з 12 березня 2022 року, які тривають станом на 23 квітня 2024 року.

Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно з ст. 22 цього Закону, суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При визначенні розміру заборгованості із заробітної плати суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно з розрахунковим листом за квітень 2024 року, з якого вбачається, що борг за підприємством на кінець квітня становить 19 771,23 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, слід зазначити наступне.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно з ст.4 КЗпП України, законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Враховуючи позовні вимоги у вказаній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»,Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який надалі продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ, роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а також знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.

Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.

Встановленні судом фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати позивачу належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «Дієса», а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).

Після початку військової агресії ТОВ «Дієса» отримало сертифікат, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які наявні в матеріалах справи. Із долученого до матеріалів справи сертифіката №3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» за ст.ст. 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці у термін: з 12.03.2022 року. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року (а.с. 53-56).

Отже, унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме збройною агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, 1А, с.Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення дії таких встановити неможливо.

Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань.

Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розглядаючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

З огляду на вказані норми, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відтак відсутні підстави для вирішення питання щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з частиною шостою ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене вище, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн, від сплати якого позивач звільнений на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 13, 81, 89, 263 - 265 ЦПК України,

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 19 771 (дев`ятнадцять тисяч сімсот сімдесят одну) грн 23 коп.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» в дохід держави 1 211 грн 20 коп судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.12.2024.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», код ЄДРПОУ 36483471, м.Київ, вул.Велика Васильківська, 45.

Суддя Дмитро ТЕСЛЮК